Вход/Регистрация

Юридические услуги. Киев и Украина

Viber 095-573-20-30
Telegram 096-545-40-33

Вторник, 22 Май 2018 00:15

Процесуальні особливості реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень

Оцените материал
(1 Голосовать)

Щоб розглянути особливості реалізації права на оскарження судових рішень необхідно охарактеризувати суб’єктивні передумов виникнення останнього.

 ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

Відповідно до ст. 293 КАС України право на апеляційне оскарження мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Оскаржити рішення вони мають право повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Крім того, в адміністративному судочинстві існує інститут процесуального правонаступництва. Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до ст. 42 КАС України суб’єктом права апеляційного оскарження є учасники справи: сторони та треті особи. Стаття 46 КАС України до сторін адміністративної справи відносить позивача та відповідача. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом [21].  

Однак у ч. 4 ст. 46 КАС України передбачено випадки, коли відповідачем в адміністративному судочинстві не є суб’єкт владних повноважень. Зокрема, встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень у таких випадках: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об’єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об’єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб’єкту владних повноважень законом [21].

Відповідно до вимог ст. 293 КАС України право на апеляційне оскарження має як позивач, так і відповідач, незалежно від того, на користь кого було прийнято оскаржуване судове рішення. Позивач і відповідач є основними учасниками апеляційного провадження в адміністративному судочинстві. Єдиною умовою реалізації права на апеляційне провадження сторонами у справі є наявність волевиявлення особи на подання апеляційної скарги [21].

Ще одними суб’єктами, які мають право на апеляційне оскарження, є інші особи, які беруть участь у справі. До таких осіб, згідно з КАС України, належать треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Процесуальний статус третіх осіб врегульований ст. 49 КАС України, відповідно до якої можна виділити такі категорії цих осіб, які мають певні особливості процесуального статусу: 1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Процесуальний статус цих осіб, згідно з вимогами КАС України, є різним.

Так, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, пред’явивши позов до однієї або декількох сторін. Задоволення позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд адміністративної справи за клопотанням учасника справи починається спочатку (ч. 1 ст. 49 КАС України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов’язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку (ч. 2 ст. 49 КАС України).

Право на апеляційне оскарження також мають представники сторін та третіх осіб.

Процесуальний статус представників сторін та третіх осіб врегульовано у ст. 55 КАС України. Так, в ній зазначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі зокрема через представника.

У зв’язку з введенням адвокатської монополії на представництво в судах, питання дослідження інституту представництва в апеляційних адміністративних судах видається більш, ніж актуальним та важливим.

Так, відповідно ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Законні представники, згідно вимог ст. 56 КАС України це - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом, які захищають у суді права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб.

Однак, адвокат не має безумовної монополії у адміністративному процесі, як те спочатку подавалося прибічниками становлення адвокатської монополії. Справа у тому, що ч. 2 ст. 57 КАС України надає право суду у справах незначної складності та в інших випадках, визначених КАС України до представництва допускати будь-яких фізичних осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 43 КАС України мають адміністративну процесуальну дієздатність та відповідно оформлену довіреність сторони та/чи третьої особи  [21].

ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

В такому випадку, представник в адміністративному судочинстві, як і раніше, до введення адвокатської монополії, може брати участь в апеляційному провадженні на основі договору на здійснення представництва в суді, який повинен бути підтверджений довіреністю, засвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи. Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи. Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації (за наявності) [4].

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Особливістю процесуального статусу представника у справі є те, що він не має особистої матеріальної або правової зацікавленості у результатах розгляду публічно-правового спору.

Особливий статус як представник сторони у справі має прокурор, який згідно з ч.ч. 3,4,5 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках звертається до суду зокрема, подає апеляційну скаргу. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах [21].  

Отже, прокурор може у будь-який час вступити до справи, незалежно від його участі у розгляді справи в адміністративному суді першої інстанції.

Аналіз процесуального статусу осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, дозволяє зробити деякі узагальнення. У випадку відкриття апеляційного провадження за ініціативою особи, якій законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, така особа набуває статусу позивача у справі. Однак ця особа повинна в апеляційній скарзі зазначити причини неможливості громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів, надати відповідні докази, що підтверджують такі обставини. Але у будь-якому разі питання вступу таких осіб на стадії апеляційного провадження вирішує адміністративний апеляційний суд. Вказані питання, на нашу думку, характеризують особливості процесуального статусу осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в апеляційному провадженні.

В юридичній літературі висловлюються думки щодо доцільності надання особам, які не брали участі у справі, але адміністративний суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, права на апеляційне оскарження. Незважаючи на наукові дискусії з цього приводу, вважаємо, що питання доцільності чи недоцільності участі таких осіб вирішено законодавцем.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного, чиї права та свободи, визнані Конвенцією, порушено, на їх ефективне відновлення у державному органі [13]. Тобто, як випливає з положень цієї статті Конвенції, будь-яка особа має право на оскарження судового рішення. У статті 125 Конституції України вказано також, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди [24].

Крім того, у ч. 1 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що, оскільки Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, то суди при розгляді конкретних справ повинні оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Не зайвим є при цьому посилання на норми закону, що регулює судову систему і основні засади судоустрою держави [29, c. 1, 16]. Таким чином, норми КАС України не обмежують право особи на оскарження судового рішення. Однак у такому разі не виключено можливість зловживання процесуальними правами з метою затягування судового процесу, затримання набрання судовим рішенням законної сили [13].

ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

Тому у випадку подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, адміністративним судам апеляційної інстанції слід враховувати наявність юридичної зацікавленості таких осіб у результатах розгляду публічно-правового спору.

У науці цивільного процесу виділяють такі ознаки осіб, які не брали участі в розгляді цивільної справі, але питання про права та обов’язки яких були вирішені судом:

а) не брали участі у справі в суді першої інстанції як фактично, так і юридично;

б) з’явилися у процесі після прийняття рішення судом першої інстанції;

в) права та охоронювані законом інтереси таких осіб було порушено судовим рішенням;

г) наявною є як матеріальна, так і процесуальна зацікавленість у результаті справи [15, с. 72-73].

ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

Таким чином, особи, які не беруть участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, повинні мати самостійну зацікавленість чи прямо, чи опосередковано в результатах розгляду справи, можуть впливати на результати розгляду публічно-правового спору в тій чи іншій формі.

Однак відсутність осіб, які не брали участі у справі в адміністративному суді першої інстанції при розгляді і вирішенні справи, та їх поява в адміністративному процесі після прийняття судового рішення є підтвердженням їх особливої правової природи як потенційних суб’єктів адміністративного процесу. Тому слід підтримати О. О. Батрин, яка поділяє суб’єктів, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, на такі групи:

1)                особи, про права чи обов’язки яких суд першої інстанції прийняв судове рішення та вказав на них в мотивувальній або резолютивній частині судового рішення;

2)                особи, про права та обов’язки яких відсутнє посилання в регулятивній або мотивувальній частині судового рішення, але права та обов’язки котрих безпосередньо стосуються прийнятого рішення, в тому числі створюють перешкоди для реалізації їх суб’єктивних прав і належного виконання обов’язків [2].

Досліджуючи особливості процесуального статусу суб’єктів права на апеляційне оскарження, не можна оминути увагою питання приєднання до апеляційної скарги.

Приєднання припускає наявність основної апеляції, яка є підставою та умовою прийняття апеляції від особи, яка приєднується та яка не скористалася можливістю подати самостійну апеляцію у встановлений законом строк [6, c. 120]. На підставі цього приєднання до апеляційної скарги слід розуміти як додавання певного процесуального документа (письмової заяви), в якому чітко формулюється ставлення особи до доводів, висловлених у раніше поданому процесуальному документі (апеляційній скарзі), з метою висловлення своєї підтримки усіх вимог, викладених в останньому [2, с. 86; 49, c. 85].

В адміністративному судочинстві, відповідно до ч. 1 ст. 302 КАС України, право приєднатися до апеляційної скарги мають чітко визначені суб’єкти, а саме: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Вчинити зазначене останні мають право у будь-який час до початку апеляційного розгляду, підтримавши вимоги апеляційної скарги.

Приєднання до апеляційної скарги в адміністративному судочинстві реалізується поданням заяви. До заяви про приєднання до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, копії заяви іншим учасникам справи та докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.. У заяві про приєднання до апеляційної скарги може міститися клопотання особи про розгляд справи за її участі. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції (ст. 296 КАС України).

 

 ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

Прочитано 87 раз

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×