Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %22 %917 %2013 %21:%Авг

Новели КПК 2012

Оцените материал
(7 голосов)
Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України, що відповідав би сучасним демократичним стандартам, є однією із умов членства України в Раді Європи. Це зобов’язання Україна виконала 13 квітня 2012 року, коли кодекс було прийнято  Верховною Радою України.  
19 листопада 2012 року КПК вступив у дію. У  КПК кримінальний процес виписаний у якісно новій формі, порівняно з тим процесом, який мав місце за попереднім КПК. Новий КПК став «революційним» у багатьох процесуальних нюансах. У ньому знайшли відображення положення, раніше не відомі кримінально-процесуальному законодавству України. У  новому КПК вдалося у значній мірі усунути прогалини та недоліки регулювання, які мали місце у КПК 1960 року. Нижче подається детальний виклад новел цього нормативно-правового акта. Для зручності виклад новел подається за главами кодексу.
1. Щодо кримінального процесуального законодавства України та сфери його дії
1. Замість терміну «близькі родичі» вживається термін «близькі родичі та члени сім’ї». Відповідно ширшим стало коло цих осіб. Крім чоловіка, дружини, батька, матері, дітей, рідних братів та сестер, діда, баби та внуків до цього переліку ще додано вітчима, мачуху, пасинка, падчерку, правнуків,  усиновлювача  та  усиновленого, опікуна та  піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб,  які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

2. Вводяться нові поняття: «кримінальне правопорушення» та «кримінальний проступок», який разом із злочином є різновидом кримінальних правопорушень.
3. Органи дізнання уже не є окремими органами, а складовою частиною органів, що здійснюють досудове розслідування. Саме ж дізнання – є формою досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків.

4.Перестає існувати така стадія кримінального провадження як порушення кримінальної справи, а досудове слідство уже вважається формою досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів. У свою чергу досудове розслідування є стадією кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
5. Передбачається створення нового органу досудового розслідування - державного бюро розслідувань, а органи прокуратури перестають виконувати слідчі функції.
6. Вперше на законодавчому рівні дається визначення такої стадії кримінального провадження як притягнення до кримінальної відповідальності. За новим КПК притягнення до кримінальної відповідальності це  стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
7. Вперше передбачено введення посади слідчого судді   ( суддя суду першої інстанції) до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні  та визначення запасного судді автоматизованою системою документообігу суду для конкретного судового провадження.  Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

8.Новими учасниками кримінального провадження стали особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
9. Вперше передбачається застосування кримінального процесуального законодавства України при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

10. Також вперше передбачено, що при виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України
11. У КПК вперше чітко зазначено, що допустимість доказів визначається положеннями Кодексу, які були чинними на момент  отримання доказів.
2. Щодо засад кримінального провадження
1. КПК вперше передбачається, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
2. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, то судове рішення проголошується прилюдно уже не  в повному обсязі, а  з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

3. Вперше у КПК вводиться поняття розумних строків як однієї із засад кримінального провадження. Такими вважаються строки, які є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Чітко визначено граничні межі розумних строків.  Ці строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. КПК визначено осіб, які забезпечують проведення кримінального провадження у розумні строки. Виконання  обов’язку проведення досудового розслідування у розумні строки покладається на  прокурора та слідчого суддю (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – на суд. КПК чітко визначив критерії для визначення розумності строків кримінального провадження :1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Вперше надається перевага особам, які тримаються під вартою та неповнолітнім особам у питанні невідкладності і першочерговості здійснення кримінального провадження. Вперше окремі учасники кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий) наділяються правом  на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК.
3. Щодо суду,  сторін та інших учасників кримінального провадження
1. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі  уже не трьох осіб (один професійний суддя і два народні засідателі), а трьох професійних суддів. У такому складі розгляд справи має відбуватися судом уже без подання клопотання підсудним.
2. Вводиться суд присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Це континентальна модель суду присяжних ( суд шеффенів): 2 судді та 3 присяжних (спільно вирішують питання винуватості, кваліфікації та покарання). Така модель суду присяжних дії у Німеччині. Таким складом суду справа розглядається тільки у тому випадку, якщо має місце кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі і з цього приводу заявлено клопотання обвинуваченим. Суд присяжних розглядатиме справу і в тому випадку, якщо має місце кримінальне провадження в суді першої інстанції стосовно кількох підсудних щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, якщо хоча б один з них заявив клопотання про  розгляд справи судом присяжних. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а не трьох осіб (один професійний суддя і два народні засідателі).
3. Кримінальне провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище  та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців, здійснюється дещо ширшим складом суду ніж інших осіб: 1) в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, а у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, та трьох присяжних; 2) в апеляційному порядку - колегіально судом у складі п’яти професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;  3) в касаційному порядку - колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років. У разі якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійснювати кримінальне провадження, неможливо утворити склад суду, передбачений цією частиною, кримінальне провадження здійснює найбільш територіально наближений суд, в якому можливо утворити такий склад суду.
4. Вводяться певні елементи ювенальної юстиції. Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.
5. Вперше врегульовано питання про територіальну підсудність у разі, якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень. У такому випадку кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.
6. Вперше врегульовано питання про територіальну підсудність при здійсненні кримінального провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення. Таке провадження не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо  кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).
7 .Вперше врегульовано питання  про порядок направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції. Рішення з цього приводу приймається  колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала. Також вперше врегульовано питання   про порядок  направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого. Такі питання вирішуються колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
8. У зв’язку із введенням суду присяжних на автоматизовану систему документообігу суду покладається додаткове завдання: визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних.

9. Автоматизованою системою документообігу суду справи уже не розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.
10. Окремі з повноважень прокурора, якими його було наділено попереднім КПК  вилучені із нового КПК. Прокурор уже не вправі усувати слідчого від проведення досудового розслідування, а може тільки  ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування. На прокурора уже не покладається обов’язок здійснення перевірки не менш як один раз  на  місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення  заяв  та  повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини. Прокурор уже не уповноважений  вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі.

11. Натомість у прокурора з’явилися деякі нові повноваження. Новими  повноваженнями прокурора стали, зокрема, наступні: повідомляти особі про підозру; доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.
12. Значно розширено перелік прав підозрюваного. Новими правами підозрюваного, зокрема, стали: право брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала); право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; право вимагати відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися; право отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє.
13. Терміни «обвинувачений» та «підсудний» більше не розмежовуються, а вживаються як слова-синоніми. Розширено також перелік прав обвинуваченого. Новими правами обвинуваченого, зокрема, стали: право брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; право висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження; право ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження.
14. Вперше вводиться поняття  «законний  представник підозрюваного, обвинуваченого». Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник.  Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з  числа близьких родичів чи членів сім’ї. Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.
15. Захисником, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) може бути тільки адвокат, а не просто  фахівець у галузі права.  Таким захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Як захисники уже не можуть допускатися до участі у справі близькі родичі обвинуваченого, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
16. Розширено коли випадків, у яких участь захисника є  обов’язковою у кримінальному провадженні. За новим КПК участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо всіх особливо тяжких злочинів, а не тільки тих із них, за які санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Новим випадком, який передбачає обов’язкову участь захисника є справа щодо реабілітації померлої особи. У цьому разі участь захисника забезпечується  з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.
17. Вперше обмежується число захисників, які можуть одночасно брати участь у судовому розгляді. Захисників не може бути  більше п’яти  в одного обвинуваченого.
18. Розширено коло підстав, які дають право захиснику після його залучення до кримінального провадження відмовитися від виконання своїх обов’язків. Новими підставами стали: незгода з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника; умисне невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог.
19. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути  уже не тільки фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Для того, щоб особа вважалася потерпілою, уже не вимагається винесення постанови органом досудового розслідування чи суддею. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Тільки за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.
20. Дуже великого розширення отримав перелік прав потерпілого. У зв’язку з цим законодавець передбачив необхідність вручення пам’ятки про його процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Ці права вперше  поділені в КПК на три групи:  1) права протягом кримінального провадження; 2) права під час досудового розслідування; 3) під час судового провадження в будь-якій інстанції.
До першої групи прав віднесено: право  бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом; право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування; право за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки не тільки щодо себе,  а й близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла; право не тільки давати пояснення, показання,  а й  відмовитися їх давати; право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК;  право мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг; право давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження; право застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала); право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених КПК;
      До другої групи прав віднесено: право  на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим; право  отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі; право отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
До третьої групи прав віднесено: право висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; право знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді.
21. Важливою новелою КПК є право потерпілого на всіх стадіях кримінального провадження примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та КПК випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.
22. У  КПК в окремій статті вперше визначено  обов’язки потерпілого: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття; 2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення; 3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
23. Представником потерпілого може бути  уже тільки адвокат, а не просто  фахівець у галузі права. У свою чергу представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, тобто знову ж таки адвокат, а не просто  фахівець у галузі права.
24. Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, то до участі в процесуальній дії разом з нею вперше передбачено обов’язкове залучення її законного представника.
25. Вперше  учасником кримінального провадження визначено заявника, яким є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. КПК визначає і права заявника як учасника кримінального провадження. Ними визначено наступні: 1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; 3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

26. Для того, щоб особа вважалася цивільним позивачем, уже не вимагається винесення постанови органом досудового розслідування чи суддею. Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є уже не тільки фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, а й фізична особа,  якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано  моральної шкоди. Представником цивільного позивача,  цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути уже тільки адвокат, а не просто  фахівець у галузі права.    
27. Розширено коло осіб, які не можуть бути допитані як свідки. До цього переліку, зокрема, додано:  журналістів - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;  осіб, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;  осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи; осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.
28. Свідок уже не вправі подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого. На свідка покладається додатковий обов’язок:не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків. 

29. Вперше в КПК врегульовано правовий статус перекладача. Перекладач (сурдоперекладач) залучається сторонами кримінального провадження або слідчим суддею чи судом у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів. Перекладач має право: 1) ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу; 2) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження; 3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження; 4) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом. Перекладач зобов’язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду; 2) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених  КПК; 3) здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом;4) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з виконанням його обов’язків.
30. Як експерт може бути викликана уже не будь-яка особа,  що   має необхідні   знання  для  дачі  висновку  з  досліджуваних  питань, а тільки особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями та  має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи. Не можуть бути експертами особи,  які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого. На експерта покладаються деякі нові обов’язки: особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити його; забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта; заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених  КПК.

31. Вперше в КПК врегульовано правовий статус спеціаліста. Ним у кримінальному провадженні вважається особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.  Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги. Спеціаліст має право: 1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду; 2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;  3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів; 4) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження; 5) одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження; 6) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом. Спеціаліст зобов’язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, суду і мати при собі необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади; 2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених запитань; 3) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі спеціалісту у зв’язку з виконанням його обов’язків; 4) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених  КПК.

4. Щододоказів і доказування
1. Вперше у КПК вводяться поняття і дається дефініція належності та допустимості доказів. Ця новела унеможливить певні зловживання з боку сторони обвинувачення та долучення до матеріалів справи матеріальних об'єктів, які за своєю суттю не можуть бути доказами (наприклад, записи на власних блогах в мережі Інтернет). Відповідно до ст. 85  КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Недопустимими вважаються докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. КПК також визначено, які саме діяння суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит; 6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
2. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: уже не тільки винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а й форма вини; уже не тільки мотив,  а і мета вчинення кримінального правопорушення; уже не характер шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а її вид, а також розмір процесуальних витрат; уже не тільки обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, а й обставини які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, а також обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Разом з тим уже не підлягає доказуванню розмір  витрат закладу охорони здоров'я на  стаціонарне  лікування потерпілого від злочинного діяння.
3. Вперше врегульовано питання про способи збору доказів стороною захисту та  потерпілим. Збирання доказів здійснюється ними шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
4. Вперше врегульовано питання про способи з’ясування достовірності показань свідка. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
5. Судові вперше надається право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. При цьому слід зазначити, що суд  має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. Крім того показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті. І у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
6. Вперше у КПК дається дефініція висновку експерта. Згідно ст. 101 КПК  висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
7. Суд уже не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. До прийняття нового КПК  існувала практика, при якій особу могли не викликати до суду для дачі свідчень, а лише оголошували її показання, надані на досудовому слідстві. Проте це позбавляло сторону захисту її права також задавати запитання свідку обвинувачення і тим самим порушувало принцип рівності та змагальності процесу. Прийняття такої редакції статті усуває  дану прогалину.
5. Щодо заходів забезпечення кримінального провадження і підстав їхзастосування
1.Вперше вводиться поняття «заходи забезпечення кримінального провадження». Ці заходи застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених  КПК.
2. КПК допускає застосування заходів забезпечення кримінального провадження із значними обмеженнями. Не допускається  застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
6.Щодо виклику слідчим, прокурором, судового виклику і приводу
1. Розширено перелік способів виклику осіб до слідчого  прокурора і суду. Особа може викликатися до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду  шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її уже не тільки поштою,  а й електронною поштою чи факсимільним зв'язком. Вперше врегульовано питання про мінімальний строк повідомлення особи про виклик. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом.
2. Вперше визначено категорії осіб, яким не вручається повістка про виклик і названо тих осіб, яким у такому разі вручається повістка. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику, а повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.
3. Уточнено і розширено коло поважних причин неявки особи на виклик. Новими поважними причинами неприбуття особи на виклик, зокрема визначені:  затримання, тримання під вартою або відбування покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю.
4. Під час досудового розслідування рішення про здійснення приводу приймається не слідчим, а слідчим суддею за клопотанням слідчого чи прокурора. У кодексі вперше визначено перелік тих осіб із числа свідків, до яких не може бути застосовано привід. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.
5. Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене уже не тільки відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, а й органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.
6. Неприбуття особи за викликом без поважних причин тягне за собою накладення грошового стягнення, розмір якого вперше визначено в КПК: від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
7. Щодо тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Вперше вводиться такий захід забезпечення кримінального провадження як тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. У разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи. Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом: 1) право керування транспортним засобом або судном; 2) право полювання; 3) право на здійснення підприємницької діяльності.
2. Встановлюється максимальний строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом. Під час досудового розслідування він не може перевищувати двох місяців.
8. Щодо відсторонення від посади
1. Вперше визначається можливість відсторонення від посади у залежності від ступеня тяжкості злочину. Відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. При цьому слід зазначити, що відсторонення від посади щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу може бути здійснено  незалежно від тяжкості злочину.
2. Відсторонення від посади здійснюється  уже не з санкції прокурора, а на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження. Вперше визначено і максимальний строк відсторонення від посади: не більше двох місяців. Однак при цьому слід зазначити, що він може бути продовжений.
9. Щодо тимчасового доступу до речей і документів
1. Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється  уже не за постановою слідчого, а на підставі ухвали слідчого судді, суду.
2. Право на звернення  до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів має  уже не тільки сторона обвинувачення, а й сторона захисту.
3. Слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку  тільки у  разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів. Проведення обшуку і виїмки без винесення відповідної ухвали повністю виключається, на відміну від норм попереднього КПК,  які передбачали чотири підстави для проведення обшуку і виїмки без постанови слідчого.
10. Щодо  тимчасового вилучення майна
1. Вперше вводиться інститут  тимчасового вилучення майна. Згідно ч. 1 ст. 167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
2. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
3. Тимчасово вилучити майно може не тільки уповноважена особа правоохоронного органу, а кожен, хто законно затримав особу відповідно до норм КПК.  Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
11. Щодо арешту майна
1. Ще одним із нових заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Згідно ч. 1 ст. 167 КПК  арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку. Відповідно до вимог КПК арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
2. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.
12. Щодо запобіжних заходів, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду
1. Розширено коло цілей застосування запобіжних заходів. Новою ціллю застосування цих заходів стало, зокрема, запобігання незаконному впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
2. Новий КПК містить ряд положень, що покликані обмежити сферу застосування запобіжних заходів, пов’язаних з позбавленням волі. До них можна віднести норми щодо: проведення досудового розслідування по кримінальних проступках (неможливо застосувати тримання під вартою за вказаними видами кримінальних правопорушень); особливої процедури погоджень застосування всіх без винятку запобіжних заходів (слідчий – прокурор – слідчий суддя. За попереднім КПК це були повноваження слідчого та прокурора); запровадження нового виду запобіжного заходу – домашнього арешту. При цьому слід зазначити, що підписка про невиїзд трансформувалася в особисте зобов’язання, яке полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, деякі з яких раніше не могли покладатися на особу, до якої було застосовано підписку про невиїзд або інші запобіжні заходи не пов’язані з триманням під вартою. Мова іде, зокрема про наступні обов’язки: пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; носити електронний засіб контролю. У разі  невиконання цих обов’язків до підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. Разом з тим із числа переліку запобіжних заходів виключено поруку громадської організації чи трудового колективу та нагляд командування військової частини.
3. При обранні запобіжного заходу  вже не враховуються вид діяльності та місце проживання підозрюваного чи обвинуваченого, а натомість враховуються деякі нові обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
4. У новому  КПК значно збільшено  розмір грошового стягнення, яке накладається на поручителя у разі невиконання ним взятих на себе зобов’язань. Якщо у попередньому КПК  максимальний  розмір грошового стягнення складав  200  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то за  КПК  2012 року – 50 мінімальних зарплат.
5. Домашній арешт як новий вид запобіжного заходу полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано тільки до тієї особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
6. Тримання під вартою визначено як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим  ст. 177 КПК. При обранні цього запобіжного заходу береться до уваги уже не тільки ступінь тяжкості злочину, у скоєнні якого обвинувачується  чи підозрюється особа, та перешкоджання нею кримінальному провадженню, а й наявність у такої особи судимості.
7. Застосування електронних засобів контролю як новий вид запобіжного заходу полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися: 1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов’язок; 2) працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує. Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов’язаний під розпис роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.
8. Максимальний сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування зменшується від 18 до 12 місяців.

13. Щодо загальних положень досудового розслідування
1. Скасовується  інститут  порушення кримінальної справи. Відповідно досудове розслідування розпочинається уже не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Скасування стадії порушення кримінальної справи має наслідком те, що припиняється  обмеження будь-яких прав особи, щодо якої є заява чи повідомлення про скоєння нею злочину і відбувається дебюрократизація досудового провадження. Відомості до цього реєстру вносяться слідчим у зв’язку з поданням заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення потерпілим чи заявником, або після самостійного виявлення слідчим з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Форма заяви про вчинене кримінальне правопорушення не визначена, тому заявник чи потерпілий зможуть подати заяву у будь-якому форматі і жодна посадова особа правоохоронного органу не матиме змоги відмовити у її прийнятті. При цьому слід зазначити, що досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, передбаченому  КПК.
2. Початок досудового розслідування як стадія кримінального провадження уже буде здійснюватися під наглядом керівника органу досудового розслідування, який, у свою чергу контролюватиметься прокурором, що має значно підвищити якість матеріалів провадження. Скасовується інститут дослідчої перевірки.
3. Встановлюються граничні строки досудового розслідування, чого не було у попередньому КПК. Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Строк досудового розслідування може бути продовжений. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
4. Дещо розширюється коло злочинів, які стали підслідними органам безпеки. Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів.
14. Щодо слідчих (розшукових) дій
1. Вперше на законодавчому рівні закріплено поняття слідчих дій. Відповідно до ст.. 223 КПК слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Відкритість досудового розслідування забезпечується покладанням на слідчого обов’язку повідомляти всіх учасників кримінального провадження про проведення будь-яких процесуальних дій, у тому числі і слідчих (розшукових) дій та їх результати. Цим забезпечується обізнаність сторони захисту про хід досудового розслідування і нівелюється будь-яка можливість зберегти у таємниці одержання доказової інформації. Вперше передбачено можливість заявлення  клопотань слідчому, прокурору  підозрюваним, його законним представником або захисником про проведення слідчих (розшукових) дій. Також вперше стороні захисту надано право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи. Отриманий висновок експерта подається до суду і має однакове доказове значення під час його оцінки слідчим суддею.
2. Понятими не можуть бути  уже не тільки потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
3. Вперше вводяться часові обмеження тривалості допиту. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.
4. Вперше передбачається можливість проведення виїзного судового засідання для допиту тяжко хворого свідка чи потерпілого.
5. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться виключно у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. За нормами КПК 1961 року допит свідка у віці від 14 до 16 років проводився у присутності вище зазначених осіб тільки, якщо слідчий вважав це за необхідне. Разом з тим вперше слідчому і прокурору надається можливість у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи  обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника. Вперше вводяться часові обмеження тривалості допиту малолітнього і неповнолітнього свідка. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.
6. Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі,  яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей уже не тільки у зовнішності та одязі, а й у віці. За необхідності впізнання може провадитися  не тільки за фотознімками,  а й матеріалами відеозапису. Вперше передбачається можливість здійснення пред’явлення особи для впізнання за голосом або ходою.
7. КПК уже не вимагає присутності понятих при пред’явленні для впізнання особи та речей.
8. Вперше передбачається можливість проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування.
9. Обшук будь-якого володіння особи може проводитися виключно  на підставі ухвали слідчого судді.
10.Абсолютною новелою КПК є норма, яка передбачає можливість проведення допиту та впізнання у режимі відео конференції. Це нововведення виключає маніпулювання щодо затягування процесу досудового розслідування і дозволяє одержати процесуально значущу інформацію у максимально стислі строки, а також сприяє економії коштів, які виділяються на організацію діяльності правоохоронних органів, у  тому числі здійснення процесу досудового  розслідування кримінальних правопорушень. У цьому випадку законодавець вводить поняття дистанційного досудового розслідування, визначає поважні причини та підстави його здійснення.
11. Новий  КПК  змінює назву такої слідчої дії як очна ставка, на проведення одночасного допиту декількох осіб. Розширюється коло учасників даної процесуальної дії. Якщо раніше, виявивши розбіжності у показаннях трьох осіб, необхідно було провести три очні ставки, щоб зясувати об’єктивну істину, то за новим КПК процедура спрощується можливістю проведення допиту цих же трьох і більше осіб у межах однієї слідчої (розшукової) дії – допиту.
15. Щодо негласних слідчих (розшукових) дій
1. Вперше у КПК вводиться глава «Негласні слідчі (розшукові )дії». Це означає, що ц дії у кодексі отримали спеціальне врегулювання, на відміну від попереднього кодексу, де ці дії регулювалися так само як і гласні слідчі дії. Вперше у кримінально-процесуальній доктрині на законодавчому рівні закріплено вичерпний перелік негласних (слідчих) розшукових дій. До них у новому КПК законодавець відносить наступні:  аудіо-, відеоконтроль особи; накладення арешту на кореспонденцію; огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою, річчю або місцем; аудіо-, відеоконтроль місця; контроль за вчиненням злочину; виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
2. Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій за новим КПК,  на відміну від попереднього, повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження. Таким чином, спрощується використання документів, складених за результатами проведення  негласних слідчих (розшукових) дій, порівняно з оперативно-розшуковими діями. Результати негласних слідчих (розшукових) дій використовуватимуться при доказуванні на тих самих підставах, що й результати проведення інших слідчих дій.
3. КПК 1960 року не надавав можливості об’єктам оперативно-розшукових заходів отримати інформацію щодо проведення щодо них відповідних заходів. Новий КПК цю проблему вирішує. Відповідно до ст. 253 особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.
4. Вперше у КПК дається дефініція приватного спілкування. За новим КПК спілкування вважається  приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. Втручанням у приватне спілкування вважається доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.
5. Різновидами втручання в приватне спілкування є:1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем. Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене. Втручання у приватне спілкування можливе виключно за  ухвалою слідчого судді.
6. Вперше врегульовано питання про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та з електронних інформаційних систем.
7. Вперше слідчим надається право обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою: 1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування; 2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів; 3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину; 4) виявлення осіб, які розшукуються; 5) встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.
8. Вперше передбачено проведення таких негласних слідчих дій як установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу та контроль за вчиненням злочину.
16. Щодо повідомлення про підозру
1. Вперше вводиться інститут повідомлення про підозру (дещо схоже між стадією порушення кримінальної справи щодо особи та пред’явлення обвинувачення за КПК 1960 року). Повідомлення про підозру може існувати виключно у письмовій формі. Воно вручається особі в день його складення слідчим або прокурором.
2. КПК встановлено виключні випадки обов’язкового повідомлення про підозру: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
3. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
4. Новим КПК  внесено зміни до порядку набуття статусу підозрюваного. Підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Одночасно змінено момент набуття особою статусу обвинуваченого. КПК 1960 року передбачав, що обвинуваченим є особа, щодо якої винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. На відміну від цього новий КПК визнає обвинуваченим особу, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду. Тобто на досудовому провадженні буде тільки один суб’єкт, щодо якого здійснюватиметься кримінальне переслідування, - підозрюваний.
17. Щодо зупинення досудового розслідування
1. Новою підставою для зупинення досудового розслідування стала наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.
2. Вперше сторона захисту, потерпілий одержали право на оскарження постанови про зупинення досудового розслідування.
3. Вперше передбачається можливість відновлення зупиненого досудового розслідування у разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування.

18. Щодо закінчення досудового розслідування та продовження строку досудовогорозслідування

1. Додатковими підставами для закриття  кримінального провадження, зокрема стали: не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; 6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. правопорушення здійснюється судом.
2. Прокурор може направити до суду клопотання про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності тільки після ознайомлення з ним потерпілого та з’ясувавши його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. При розгляді клопотання суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
3. На прокурора або слідчого за його дорученням вперше покладається обов’язок надання доступу до тих матеріалів досудового розслідування, які можуть містити докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання.
4.На сторону захисту вперше покладається обов’язок за запитом прокурора  надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування.
5. На сторони кримінального провадження вперше покладається обов’язок  письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.
6. На сторони кримінального провадження вперше  покладається обов’язок  здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них,  як докази.

19.Щодо особливостей досудового розслідування кримінальних проступків

1. У зв’язку з поділом кримінальних правопорушень на злочини і кримінальні проступки, вперше врегульовано питання про особливості  досудового розслідування кримінальних проступків.
2. Основними особливостями  досудового розслідування кримінальних проступків є наступні: 1) під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою; 2) для досудового розслідування кримінальних проступків не дозволяється виконувати  негласні слідчі (розшукових) дії; 3) значно меншими є строки розслідування кримінальних проступків ( слідчий зобов’язаний подати на затвердження прокурору один із процесуальних документів  не пізніше двадцяти п’яти днів після повідомлення особі про підозру); 4) можливість  розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні при умові, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.
20. Щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
1. Можуть бути оскаржені уже не тільки дії слідчого і прокурора, а і їхні рішення та бездіяльність. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого підлягають оскарженню уже не прокурору, а слідчому судді, а рішення, дії чи бездіяльність прокурора підлягають оскарженню уже не вищестоячому прокурору, а також слідчому судді. Прокурору вищого рівня підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити тільки недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.
2. У КПК чітко визначено які саме учасники кримінального провадження і які саме  дії слідчого і прокурора та  їхні рішення та бездіяльність можуть бути оскаржені. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна; рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником; рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; рішення прокурора про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником; рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником; рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.
3. Слідчому КПК вперше недається право оскарження прокурору вищого рівня  рішення, дій чи бездіяльності прокурора.

21. Щодо підготовчого провадження
1. Підготовче судове засідання відбувається за участю уже не тільки прокурора, а й обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника.
2. Судовий розгляд  має бути призначений не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення незалежно від складності справи.
3. На підготовчому судовому засіданні відбувається затвердження угоди між обвинуваченим і потерпілим.
22. Щодо судового розгляду
1. У кримінальному провадженні, для проведення якого потрібен значний час, вперше передбачається  призначення запасного судді, який перебуває в залі судового засідання протягом судового розгляду. Рішення про необхідність призначення запасного судді приймає суд, що здійснюватиме судове провадження, одночасно з призначенням підготовчого судового засідання. Якщо під час судового засідання суддю замінює запасний суддя, судовий розгляд продовжується. Судовий розгляд у такому разі закінчує суд у новому складі.
2. Вперше дається вичерпний перелік випадків, при яких відкладення судового розгляду не вважається порушеннями безперервності судового розгляду:1) неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження; 2) складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення; 3) підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення; 4) підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення; 5) проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці; 6) проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених КПК; 7) надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених КПК.
3. У КПК вперше врегульовано питання про наслідки неприбуття прокурора і захисника у судове засідання без поважних причин. У такій ситуації на суд покладається обов’язок  порушити питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули, перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності.
4. Вперше також врегульовано питання про дії суду у тому випадку, якщо подальша участь у судовому провадженні захисника неможлива. У такому разі головуючий пропонує обвинуваченому протягом трьох днів обрати собі іншого захисника. Якщо в кримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, прибуття в судове засідання захисника, обраного обвинуваченим, протягом трьох днів неможливе, суд відкладає судовий розгляд на необхідний для з’явлення захисника строк або одночасно з відкладенням судового розгляду залучає захисника для здійснення захисту за призначенням. Прокурору та захисникові, які раніше не брали участі у кримінальному провадженні, суд зобов’язаний надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні.
5. Вперше врегульовано питання про право перебування  в залі судового засідання. Кількість присутніх у залі судового засідання може бути обмежена головуючим лише у разі недостатності місць у залі судового засідання. Близькі родичі та члени сім’ї обвинуваченого і потерпілого, а також представники засобів масової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання.
6. Вперше допускається проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження. Судове провадження може здійснюватися у такому режимі  під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми. Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує. Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені цим Кодексом. Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо впізнати.
7. Суду вперше надається право з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод  вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
8. За новим КПК особам, які беруть участь у судовому розгляді їх права та обов’язки уже не оголошуються головуючим у судовому засіданні в усній формі, а судовий розпорядник роздає  цим особам памятку про права та обов’язки, передбачені КПК.  Після ознайомлення обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, з пам’яткою головуючий з’ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов’язки і у разі необхідності роз’яснює їх.
9. Вперше передбачається приведення свідка до присяги в усній формі. Німий свідок складає присягу в письмовій формі, підписуючи текст того самого змісту, який проголошується свідком усно.  Допитані свідки уже не зобов’язані залишатися в залі судового засідання до кінця цього засідання. Вони повинні бути до кінця засідання тільки у тому випадку, якщо до цього їх зобов’яже суд. Вперше передбачено можливість а клопотанням сторони кримінального провадження або самого свідка  допит свідка за відсутності певного допитаного свідка.
10. Вперше передбачено можливість повторного допиту свідка в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з’ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити запитання учасники судового провадження, експерт, а також суд.
11. Під час допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка законному представнику, педагогу, психологу або лікарю надається право не тільки ставити запитання, а і право протестувати проти запитань.
12. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, уже не в тому випадку, коли він вийшов за межі кримінального провадження, а тільки втому випадку,  якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.    
13. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання уже не тільки про те, чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і,  якщо так, то  на чию користь і в якому розмірі.  Суд повинен вирішити питання також про те, в якому порядку має бути задоволений цивільний позов. На суд вперше покладається обов’язок при ухваленні вироку вирішити питання про те, чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності,чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України;   чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя.
23. Щодо судових рішень
1. Вперше у КПК  дається дефініція  законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Згідно ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
2. У резолютивній частині вироку у випадку визнання особи виправданою обов’язково має міститися  рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження.
3. Вперше обвинуваченому, який не володіє мовою судочинства, надається право на отримання копії вироку його рідною мовою  або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем.
4. Вперше на головуючого у судовому засіданні покладається обов’язок після проголошення вироку  роз’яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику про наявність у них права на ознайомлення із журналом судового засідання і подання з цього приводу письмових зауважень. Також вперше на головуючого у судовому засіданні покладається обов’язок роз’яснити обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, про наявність у нього права на заявлення клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
5. На суд вперше покладається обов’язок роз’яснення свого рішення за заявою учасника судового провадження, якщо судове рішення є незрозумілим. Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасників судового провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз’яснення рішення. Копія ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні. Ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.
24. Щодо особливих порядків провадження в суді першої інстанції
1. Вперше врегульовано питання про спрощене провадження щодо кримінальних проступків. Суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.Суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
2. У зв’язку із введенням суду присяжних КПК визначено, суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.
3.  У КПК дається вичерпний перелік прав та обов’язків присяжних. Згідно норм КПК присяжний має право:1) брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні;2) робити нотатки під час судового засідання;3) з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються; 4) просити головуючого роз’яснити норми закону, що підлягають застосуванню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Присяжний зобов’язаний: 1) правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе; 2) додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого; 3) не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду; 4) не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього; 5) не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим засіданням; 6) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і стали відомі присяжному у зв’язку з виконанням його обов’язків.
25. Щодо провадження в суді апеляційної інстанції

1. Апеляційна скарга може бути поданана вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру – уже не протягом п’ятнадцяти днів, а протягом тридцяти днів з дня їх проголошення. Разом з тим  на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення, а не протягом п’ятнадцяти днів.  
 

2. В апеляційній скарзі мають міститися уже не тільки прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Конкретизовано сутність клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу: це має бути клопотання  про дослідження доказів.
3. Для усунення недоліків апеляційної скарги строк становить уже не сім днів, а таку кількість днів, яка визначається апеляційним судом у межах п’ятнадцяти днів.
4. Суду апеляційної інстанції вперше надається право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності. Але при цьому слід зазначити, що якщо під час письмового провадження суд апеляційної інстанції дійде висновку, що необхідно провести апеляційний розгляд, він призначає такий розгляд.
5.За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції уже не може  повернути   справу   прокуророві   на   додаткове розслідування. Однобічність або неповнота досудового розслідування уже не можуть бути підставою для  скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.
6. Не з’ясування з достатньою повнотою даних  про особу засудженого чи виправданого уже не може бути підставою для визнання судового розгляду неповним. Новим видом істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону стало здійснення судового провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. Натомість уже не вважаються істотними наступні порушення вимог  кримінально процесуального закону: порушення права обвинуваченого користуватися  рідною  мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; провадження розслідування   справи     особою,  яка  підлягала відводу; порушення таємниці наради суддів; не підписання вироку будь-ким із суддів; порушення  вимоги   про обов'язковість пред'явлення  обвинувачення   і   матеріалів   розслідування   для ознайомлення; не затвердження обвинувального  висновку прокурором чи не вручення його обвинуваченому; порушення вимог щодо незмінності  складу  суду,  надання  підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом.
7. Додатковою підставою для визнання неправильним застосування кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку стало призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

26. Щодо провадження в суді касаційної  інстанції
1. У касаційному порядку уже не можуть бути оскаржені вироки місцевих судів, якщо до цього вони не переглядалися в апеляційному порядку.
2. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище не тільки засудженого чи виправданого а й особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
3. Суду касаційної інстанції вперше надається право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження,  якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
4. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв’язку уже не тільки з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, а і у зв’язкуз можливістю в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
27. Щодо провадження за нововиявленими обставинами
1. Розширено перелік обставин, які  визнаються нововиявленими. До цього переліку додано, зокрема: скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути та визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом. Разом з тим слід зазначити, що в КПК міститься застереження, відповідно до якого перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.
2. Заяву про  перегляд  судового   рішення   за   нововиявленими обставинами  мають  право подавати уже не тільки Генеральний прокурор України та його заступники,  прокурор Автономної  Республіки  Крим,  прокурор області,  прокурор  міст Києва і Севастополя,  військовий прокурор (на правах прокурора області), а будь – які учасники судового провадження.
3. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано уже не протягом року, а протягом трьох місяців після того,  як особа,  яка звертається до суду,  дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
28. Щодокримінального провадження на підставі угод
1. Вперше передбачена можливість укладення наступних видів угод кримінальному провадженні:1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
2. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
3. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
4. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
5. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
7. У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження. У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими. У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
8. Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
9. Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
29. Щодо кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

1. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення  вважається  провадження,  яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких дуже розширено у новому КПК (число таких кримінальних правопорушень перевищує п’ять десятків. Це злочини, які завдають шкоди переважно приватним інтересам особи і не заподіюють безпосередньої шкоди державі).
2. За новим КПК  на потерпілого уже не покладається обов’язок підтримання з цього приводу обвинувачення в суді.

3.Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.
30.Щодо кримінального провадження щодо окремої категорії осіб
1. Вперше у КПК  врегульовано питання про кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:1) народного депутата України; 2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президенти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; 6) депутата місцевої ради; 7) адвоката; 8) Генерального прокурора України, його заступника.
2. КПК визначено осіб, якими здійснюється   письмове повідомлення про підозру  цій окремій категорії осіб: 1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень; 2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України; 3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником; 4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.
3. Без згоди Верховної Ради України суддя уже не може бути не тільки затриманий чи взятий під варту до ухвалення обвинувального вироку судом, а стосовно нього крім цього не може бути   обрано  запобіжного заходу у вигляді  домашнього арешту.
4. Так само без згоди Верховної Ради України народний депутат України уже не може бути не тільки притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи взятий під варту, а стосовно нього крім цього не може бути   обрано  запобіжного заходу у вигляді  домашнього арешту.
5. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

31. Щодокримінального провадження стосовно неповнолітніх

1. Вперше передбачено, що кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.
2. Так само вперше передбачається, що під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.
3. Вперше  у КПК врегульовано питання про те,  що саме треба з’ясувати при дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належит: 1) склад сім’ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім’ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї; 2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього; 3) зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою.
4. У  КПК вперше передбачена можливість дострокового звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа.
32. Щодо кримінального провадження стосовно застосування примусових заходів медичного характеру
1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру уже не може проводитися стосовно осіб, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності за правилами глави 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.
2. У  КПК вперше зявилася норма, відповідно до якої кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.
3. Набагато детальніше врегульовано питання про те, які саме обставини  підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.
4. Вперше врегульовано питання про права особи, яка бере участь у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника. Якщо характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або участі у судовому засіданні, прокурор, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.
5. Вперше врегульовано питання про запобіжні заходи, які можуть бути застосовані до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування. Такими заходами є: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом; 2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Ці запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.
6. Допускається уже не тільки зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру, а і їх продовження.
33. Щодо кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю
1. Вперше врегульовано питання особливостей кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю. Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю.
2. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України "Про державну таємницю" та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
3. Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.
4. Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю. Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю. Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом.
5. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.


Прочитано 5765 раз

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×