Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%AM, %18 %089 %2012 %01:%Нояб

Про розірвання договору № 021204/1 від 02.12.2004 та стягнення 28015,49 грн.

Оцените материал
(0 голосов)
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради про розірвання договору № 021204/1 від 02.12.2004 про здійснення фінансово-господарської взаємодії з метою забезпечення стабільної експлуатації місць відстою автотранспорту на 43 машиномісця за адресою м. Київ, бульв. О.Давидова та стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 28015,49 грн.
Державний герб України

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98


РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

Справа № 3/29718.11.10


За позовомКомунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у
місті Києві ради

До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Про розірвання договору № 021204/1 від 02.12.2004 та стягнення 28015,49 грн.

СуддяСівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Кравченко О.М. по дов. б/н від 01.09.2010

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради про розірвання договору № 021204/1 від 02.12.2004 про здійснення фінансово-господарської взаємодії з метою забезпечення стабільної експлуатації місць відстою автотранспорту на 43 машиномісця за адресою м. Київ, бульв. О.Давидова та стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 28015,49 грн.

Відповідач в судове засідання 18.11.2010 не зявився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.10.2010 та ухвали від 02.11.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, що зазначена в позовній заяві : м. Київ, вул. просп. Гагаріна, 18-а.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 18.11.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.12.2004 між Комунальним підприємством «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради (сторона 1) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (сторона 2) було укладено договір № 021204/1 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору у відповідності до Правил паркування транспортних засобів у м. Києві сторони зобовязуються здійснити фінансово-господарську взаємодію з моменту забезпечення стабільної експлуатації місць відстою автотранспорту, надалі обєкта, на 43 машиномісця за адресою м. Київ, бульвар О.Давидова (парна та непарна сторона).

Згідно п. 5.1., 5.2. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2008. Після закінчення терміну дії договору він пролонгується ще на такий самий термін, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів не заявила про його розірвання.

Пунктом 3.1. договору визначено, що плата за користування обєктом сплачується стороною 2 не пізніше 15 числа поточного календарного місяця, за який здійснюється оплата, в розмірі 600 грн. в т.ч. збір за паркування 102 грн.

01.02.2008 сторонами було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторонами внесено зміни до п. 3.1. договору та визначено, що плата за користування обєктом складає 784 грн., збір за паркування 133,28 грн. Плата сплачується стороною 2 не пізніше 10 числа поточного календарного місяця, за який здійснюється оплата.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що при укладенні договору були порушені норми законодавства України щодо такої істотної умови договору як ціна, зокрема в договорі зазначена фіксована сума послуг по паркуванню в місяць, а не розрахункова по кількості місць паркування автомобілів, що є порушенням ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»та в подальшому в звязку з істотною зміною обставин (відмова відповідача від переукладення договору), тому договір має бути розірваний, а недоотримані кошти в розмірі 28015,49 грн. мають бути стягнуті з відповідача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом.

Згідно п. 3 ст. 180 господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною, за винятком випадків, визначених законом, у яких ціни (тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. У цій нормі законодавець керується принципом стабільності узгодженої сторонами ціни, якщо в договір не включені умови щодо її зміни.

В умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками. Тому при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених умовами договору зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було належним чином доведено порушень умов договору відповідачем та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких позивача значною мірою було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

Стаття 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено цей позов, передбачає можливість розірвання договору у звязку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, сама істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Слід зазначити, що позивач як єдиний оператор в Дніпровському районі м. Києва з надання платних послуг з паркування та відстою автотранспортних засобів, стягнення паркувального збору та його надходження до районного бюджету мав при визначені плати за користування місцями відстою автотранспорту керуватись Правилами паркування транспортних засобів у м. Києві (в договорі є посилання на ці Правила).

Правилами паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради № 47207 від 26.09.2002 (в редакції чинній на момент укладення договору) серед іншого визначені тарифи на паркування транспортних засобів, які включають в себе збір за паркову, розмір якого відповідає розміру встановленому ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Належних доказів того, що відповідач у визначеному порядку намагався усунути обставини після їх виникнення та звертався до відповідача з метою внесення змін до договору позивачем не подано.

Позивачем не надано доказів щодо наявності зазначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору у разі істотної зміни обставин.

Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору 021204/1 від 02.12.2004 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що на день вирішення спору сторонами не уклада лось будь-яких змін до договору в частині узгодження нового розміру плати за користування місцями відстою автотранспорту, а одностороння зміна умов договору не допускається.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 28015,49 грн. боргу необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс»Дніпровської районної у місті Києві ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя Сівакова В.В.


Рішення підписано 22.11.2010.


Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×