Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 095-573-20-30
Telegram 096-545-40-33, 0965454033@ukr.net

Вторник, 13 Август 2013 16:14

Про шкоду жадібності у виконавчому провадженні

Оцените материал
(6 голосов)
Про жадібність банків ми здавна знаємо багато чого, а от про жадібність держави почали дізнаватися зовсім недавно. Або може бути зовсім недавно держава почала настільки відверто її демонструвати? А може це криза відтінила те, що ми раніше не помічали? Це риторичні питання, але вони виникли в результаті розгляду судом однієї справи. Назвемо його "Справа про жадібність".
SCAN0007.JPG

 SCAN0008.JPG

Ця історія почалася з того, що якийсь клерк в юридичному відділі Державного ощадного банку України подумав, що банк може недоотримати якісь крихти, якщо видавши валютний кредит і судячись з позичальником, він отримає рішення суду про стягнення боргу в гривні. Клерк, напевно, вважав гривню валютою слабкою, яка цілком може знецінитися, поки рішення суду буде виконуватися. Тому, не мудруючи лукаво, банк почав подавати позови до боржників, вимагаючи стягнути лише валюту, не зазначаючи гривневого еквівалента.

Теоретично виконавча служба може виконувати такі рішення - закон передбачає наявність у неї валютних рахунків для зарахування стягнутих коштів. Але це тільки теоретично. Насправді стягнути іноземну валюту з фізичної особи - це ціла проблема. Виконавцям необхідно мати розрахунковий рахунок саме в потрібній валюті, відповідну ліцензію Національного банку України, яка дає право проводити взаєморозрахунки в іноземній валюті, валютні квитанції для прийняття вилученої у боржника готівки і так далі. Усього цього територіальні управління юстиції не мають, так само, як не мають бажання обзаводитися оним.

Тому, отримавши виконавчий лист, в якому було зазначено, що на користь Ощадбанку слід стягнути майже дев'яносто тисяч євро, виконавець, не довго думаючи, перерахував цю суму в гривню і виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, вказавши в ньому результат своїх арифметичних успіхів.

З одного боку, я його розумію - він чесно намагався виконати рішення, доступними йому засобами. Але, з іншого боку, така постанова не відповідає суті прийнятого судом рішення - адже позивач ніколи не просив суд стягнути гривню, а суд не розглядав спір про стягнення гривні і не приймав рішення про її стягнення, тим більше в певній виконавцем сумі. У результаті вийшло, що постанова державного виконавця суперечить рішенням суду.

У юристів, як і у лікарів, гумор специфічний, і ми з колегами обговорюючи таку логіку виконавця проводили аналогію, що якщо б він отримав виконавчий лист, наприклад, про вилучення дитини, то написав би "ми Васю не знайшли, тому забрали Петю".

З цієї причини, в інтересах нашого клієнта, постанова була оскаржена нами до суду. Але ця причина була не єдиною. Далі мова піде про жадібність держави.

 

За законом про виконавче провадження, якщо боржник не виконає рішення суду добровільно у строк, визначений виконавцем (до 7 днів), то таке рішення виконується примусово. При цьому, на користь держави з боржника стягується виконавчий збір - 10% від суми боргу. З урахуванням сум, що стягуються судами за кредитами, коли банком видавалося 1000 гривень, а стягується 50000 гривень, розмір виконавчого збору чималий.

Однак, якщо боржник розрахується добровільно, то державний бюджет не отримає такий бажаний бонус.

Тому, отримавши "установку на добро" від Міністерства юстиції України - команду наповнювати бюджет усіма силами - виконавча служба почала вирішувати цю задачу.

Недовго думаючи (у нашій країні так прийнято), вони почали розсилати боржникам постанови про відкриття виконавчих проваджень після закінчення термінів добровільного виконання, передбачених цими самими постановами, гарантуючи собі, таким чином, отримання виконавчого збору. Це робилося "в розрахунку на ло ...", вибачте, "у розрахунку на пересічного громадянина, юридично не підкованого і не обізнаного про свої права".

Але реально виникла ситуація, що в нашу компанію стали приходити клієнти, приносячи ці "прострочені" постанови. У підсумку, примітивна схема наповнення бюджету, шляхом обману боржників, почала давати збій, коли ми "поставили на конвеєр" процедуру оскарження таких постанов, як позбавляють боржників права на добровільне виконання рішення суду. Зрозуміло, що скасування десятка постанов - що слону дробина - але якщо кожен юрист, який тепер про це знає, скасує десяток постанов за рік - це стане хорошим індикатором низької якості роботи виконавчої служби, що саме по собі приємно.

 

Результатом розгляду судом "Справи про жадібність" стало скасування постанови по цих двох підстав. Ухвала суду можна прочитати в оригіналі.


До слова, розгляд цієї справи наштовхнуло мене на думку, що навіть у тих рішеннях судів, де постановлено стягнути з боржника, наприклад "сто тисяч доларів США, що дорівнює восьмистам тисячам гривень", доцільно подати заяви про роз'яснення рішення суду - в якій валюті слід виконувати зобов'язання. Адже зобов'язання встановлюється договором, рішення суду лише стверджує його і примушує до виконання. Отже, якщо кредит брався у доларах США, то й повертатися повинен у доларах США, а не в гривнях. Адже позичальник і банк не підписували додаткових угод про зміну валюти зобов'язання, у банку позичковий рахунок відкритий у доларах, тому якщо гроші від виконавчої служби переведуть у гривні, то буде потрібно валютообмінна операція, яка безкоштовною для боржника не буде. Таким чином, прийняття рішення про стягнення з позичальника боргу у валюті іншої, ніж валюта зобов'язання, сприяє не захист порушеного права, а нав'язування боржнику непотрібних йому платних валютообмінних операцій.

Якщо суд роз'яснить рішення таким чином, що виконуватися воно має у валюті кредиту, то виконавець знову опиниться в положенні, яке викладено в ухвалі суду.

Андрій Степаненко
Гендиректор компанії "Гранд Іншур"
, переклад ЮТК

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×