Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 095-573-20-30
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


Понедельник, 10 Август 2015 10:22

Скарга до Європейського суду з прав людини щодо незаконної приватизації державного майна у 2015 році

Оцените материал
(6 голосов)
Зважаючи на те, що національні засоби не дали результату (2 заяви про забезпечення позовів, що подавалися у двох різних провадженнях, а також звернення до правоохоронних органів), а процес протиправної антиконституційної приватизації державного майна триває, прошу вжити тимчасових заходів та заборонити уряду України проведення приватизації державного майна держави Україна (фінального розпродажу державної власності) до рішення Європейського суду по суті справи, або вжити інших тимчасових заходів на розсуд суду.

   Аргументація та описання фактів.
За моїм позовом до Президента України (третя особа – Кабінет міністрів) (справа № П/800/166/15 (головуюча суддя Бившева Л.І.) я просив: визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності та вчинити певні заходи, спрямовані на припинення протиправної приватизації.
   19.06.2015 року я подав клопотання (додаток 4-11) про забезпечення позову в якому просив, зокрема,  заборонити Кабінету міністрів України та Фонду державного майна України вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання та реалізацію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та здійснювати будь-які заходи, спрямовані на приватизацію державного майна до ухвалення рішення в адміністративній справі. Також я просив вжити заходів забезпечення позову з власної ініціативи суду, в разі якщо способи забезпечення, викладені позивачем, на переконання суду, буде доречно викласти по іншому або уточнити в певній частині.
   З поміж іншого, я обґрунтовував необхідність припинення приватизації та її протиправність тим, що на даний час не існує Державної програми приватизації на 2015 рік, затвердженої відповідно до ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна». Стара державна програма на 2012-2014 роки не відповідає сучасним реаліям особливого періоду, який офіційно встановлений в Україні.

Ми вконтакті https://vk.com/club28634838

Наша группа в Фейсбуке https://www.facebook.com/groups/1628825767348263/

 тел. (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30

e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Для пожертв ПАТ "Приватбанк" счет 5168 7420 6520 8112


   За відсутності нової державної  програми  приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин, приватизація, що розпочата у 2015 році, не  відповідає  інтересам національної безпеки у сфері приватизації та інтересам держави, інтересам Українського народу, інтересам заявника-громадянина України.
   Особливо я наголошував на тому, що всі країни Європи мають питому вагу державного сектора (державної власності на засоби виробництва) 20–40%, а в Україні такий становить менш, ніж 7%.  Для ефективного управління державною власністю потрібна реформа, яка централізує функції державного управління і впроваджує сучасні інструменти й методи корпоративного управління та інших практик, використовуваних у приватному секторі, а не тотальний розпродаж державного майна.
   Зокрема, визнаний в Україні, професор економіки Мочерний С.В., наполягає, що оптимальний розмір державної власності на засоби виробництва має в середньому становити 30—35%, а власності на частку ВВП, залежно від економічного потенціалу країни — від 35 до 65%.
   Ухвалою від 22.06.2015 року (Додаток 12-14) суд відмовив у задоволенні клопотання про забезпечення позову.
   Дана ухвала не містить взагалі мотивувальної частини (в порушення ст. 165 КАС України щодо змісту ухвали адміністративного суду). В ухвалі вказано, що оскільки Фонд державного майна та Кабінет міністрів України не є стороною, або іншою особою, яка бере участь у справі, то забезпечити позов у той спосіб, що просив позивач не можливо. Судом порушено при цьому принцип законності (ст.ст. 7, 159 КАС України), до того ж суд не зазначив конкретну норму права.
    Наприкінці ухвали, в резолютивній частині зазначено "судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам..". Цей висновок суду не був предметом розгляду у судовому
засіданні, щодо нього не ставилися судом уточнюючі питання позивачу, а в клопотанні були зазначені докладно обставини, які свідчать про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам не лише позивачу, а й всьому Українському народу – громадянам всіх національностей, тобто судом порушено ч. 2 ст. 159 КАС України щодо обґрунтованості рішень адміністративного суду.
   Це при тому, що клопотання про вжиття заходів забезпечення позову містить обґрунтування, викладене на 8 аркушах та посилання на додані до матеріалів справи докази (Додатки 55-57). Зокрема, одні з важливих доказів - це науково-аналітичні матеріали Інституту економіки і прогнозування НАН України “Про проблеми прискорення завершального етапу приватизації в Україні та шляхи їх вирішення” та “Ефективність діяльності приватизованих підприємств в Україні", де проаналізовано показники ефективності діяльності приватизованих підприємств України, а також охарактеризовані проблеми приватизаційного процесу і визначені деякі напрями їх вирішення, які додані до матеріалів справи.
   Вказані докази державного інституту та інші, які надавав позивач, повністю підтверджують позицію заявника щодо протиправності та недоречності подальшої приватизації за тих умов, що склалися в Україні станом на 2015 рік.
   Отримавши відмову у вжитті заходів забезпечення позову з мотивів, що позов подано не до тих відповідачів, мною було подано позов до Кабінету міністрів України та Фонду державного майна України (справа № 826/12349/15, головуючий суддя Огурцов О.П., Окружний адміністративний суд м. Києва) з вимогами визнати протиправними, нечинними та скасувати постанову Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та наказ № 829 Фонду державного майна від 08.06.2015 року «Про затвердження плану-графіка виставлення об`єктів груп В, Г на продаж в 2015 році.
    06.07.2015 року я подав аналогічне, описаному вище, клопотання про забезпечення позову. Також я надав у справу ті ж докази та посилання на докази, що подавав до Вищого адміністративного суду у справі П/800/166/15 (Додаток 15).
   Ухвалою від 08.07.2015 року (Додаток 16-17) мені відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову. Зазначена ухвала також є немотивованою, тобто взагалі не містить мотивувальної частини, а лише в якості резюме (у резолютивній частині) зазначається, що «у даному випадку суд не вбачає..» і далі перерахований стандартний набір підстав для відмов у задоволенні клопотань про забезпечення позову, передбачений КАС України.  
  Оскільки при розгляді вказаних клопотань у діяннях суддів наявні ознаки кримінального правопорушення, я звернувся з відповідною заявою до Генеральної прокуратури України, в якій просив провести  досудове розслідування у порядку визначеному КПК України (Додаток 18-28).
    Зокрема, у повідомленні про вчинення кримінального правопорушення від 20.07.2015 за вх. № 3 на ім’я Генерального прокурора, я просив  внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та почати досудове розслідування щодо Прем’єр-міністра Яценюка та інших членів Уряду, причетних до процесу приватизації у 2015 році, посадових осіб Фонду держмайна України, олігархів та їх ставлеників з числа народних депутатів України, що полягає у продовженні діянь, спрямованих на тотальне протиправне позбавлення Українського народу, громадян України національного багатства (державної власності), щодо суддів Вищого адміністративного суду України, які розглядають справу № П/800/166/15 (головуючий суддя ВАС України Бившева Л.І.), які вчинили протиправні діяння, що спрямовані на перешкоджання позивачу Кізіма І.В., у відновленні їх порушених прав під час здійснення судочинства у справі; щодо  протиправних діянь судді Окружного адміністративного суду м. Києва Огурцова О.П., спрямованих на перешкоджання позивачу Кізіма І.В., у відновленні його порушених прав під час здійснення судочинства у справі № 826/12349/15.
   Згадані заяви, у супереч вимог ст. 214 КПК України було направлено до прокуратури м. Києва.
Прокуратура м. Києва не знайшла підстав для того щоби розпочати досудове розслідування, а саме внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (відповіді від 27.07.15 та 31.07.15 № 15/1-1123-15).
Оскарження бездіяльності Генерального прокурора до суду (скарга від 23.07.2015 року за вх. № 5636) також не дало результатів якнайшвидше вплинути на ситуацію та зупинити протиправну приватизацію державного майна у 2015 році, оскільки справу за моєю скаргою Печерський районний суд призначив лише на 21.08.2015 р.
 При цьому у відповідь на оскарження зазначеної обставини, Голова Печерського районного суду листом від 24.07.2015 року за вих. № 15351, повідомив, що  скаргу для розгляду призначали на 14.07.15 року, що не відповідає дійсності. Принаймні мене про це не повідомляли.  До того ж, у відповіді так і зазначено, що повістка про розгляд скарги мені надсилалася лише на 21.08.2015 року (Додаток 42).
   Отже, враховуючи вказане, я прийшов до обґрунтованого висновку, що на національному рівні домогтися справедливості у даному питанні в мене немає жодних шансів. Дії, які я вчинив для надання національним правоохоронним органам  і суду змоги для  виправлення ситуації, вважаю достатніми. А тому стверджую про порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

   Щодо застосування правила 41[13] Регламенту Суду

Також, оскільки підняте мною питання у цій заяві стосується інтересів не лише заявника-громадянина України Кізіма Ігоря Віталійовича, а й всього Українського народу- громадян всіх національностей, після вжиття тимчасових заходів,  було б доречним (про що я прошу суд)  цю заяву визнати пріоритетною, згідно правила 41[13] Регламенту Суду.

   На даний час Вищий адміністративний суд України ухвалив постанову від 27.07.2015 року, якою відмовив у задоволенні позову (Додаток 64-66). Розгляд справи по суті Окружним адміністративним судом м.Києва почнеться лише 20.08.2015 року (Додаток 43).
   Також, я хотів би звернути увагу Суду на обставини, які свідчить про явну упередженість національних судів до позовів заявника. Так, суддя Окружного адміністративного суду м. Києва  Огурцов О.П., припустився наступних протиправних діянь:
1) суддя не виконує вимог  ч. 3 ст. 171 КАС України (ні ухвала про відкриття провадження, ні ухвала про призначення справи до судового розгляду від 08.08.2015 р., не містить зобовязання відповідачів зробити оголошення в прессі про поданий до них позов), а відтак не вчиняє дій щоби про подачу такого позову дізналося суспільство та зацікавлені особи, інвестори-покупці (Додаток 43, 44).
2) згідно ч. 7 ст. 171 КАС України адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі.
З часу відкриття провадження у справі 08.07.2015 року до 20.08.2015 року майже два місяця. При цьому, ухвали про продовження строку розгляду справи ще на місяць суд не приймав.
   Я важаю себе особисто і безпосередньо постраждалим від порушення державою Україна моїх прав, оскільки від того чи буде у держави власність прямо залежить соціальна спрямованість держави та її здатність впливати на економіку з метою забезпечення гідного життя громадянам України, заявнику.
   При розгляді справи Вищим адміністративним судом України громадяни з усіх регіонів України подавали клопотання про залучення їх у справу в якості третіх осіб на стороні позивача (Д. 49-54). Громадяни, розуміючи, що справа стосується напряму їх прав та інтересів бажали прийняти участь у справі на рівні з позивачем.
   Суд відмовив у задоволенні вказаних клопотань без мотивування та без складання окремого процесуального документу. Вказане свідчить про те, що суд наперед визначився з рішенням по справі і не хотів ускладнювати її розгляд через участь якихось там громадян.
Також вкрай незаконним є те, що Вищий адміністративний суд відмовився приймати до уваги всі докази, які надані були  позивачем, відмовився викликати свідка, а доказів з власносної ініціативи не витребував Поміж тим, подавати докази - це і право, і обов'язок позивача. А обов'язок суду - їх дослідити і оцінити.
  На разі, державою вже допущено приватизацію державного майна нижче обгрунтованого світовою практикою рівня (не більш як 20% має залишатися у державній власності). А це означає, що надзвичайно зменшилися соціальні гарантії заявника, гарантовані Конституцією України та Конвенцією. Зокрема, такі як право на гідне життя, доступне житло, реальну безкоштовну медицина тощо. Тепер цей стан погіршиться врази, оскільки вирішено допродати вщент державне майно, зокрема енергетичних та інших стратегічних підприємств, за допомогою яких держава здійснює  вплив на економіку, стримує кровожерливих капіталістів-олігархів.
Національні суди не бажали навіть задумуватися над можливістю задоволення поданих мною клопотань про забезпечення позову. Їх відмова у їх задоволенні свідчила про вже наперед прийняте рішення про відмову у задоволенні позову. Те саме відбувалося при звернені до міліції та прокуратури з наступним оскарженням їх бездіяльності до суду у порядку кримінального судочинства.
   Хоча законодавством і передбачені такі засоби правового захисту як забезпечення позову, заява про злочин, звернення до Президента і т.п., всі вони на практиці не є ефективними засобами для громадянина у питаннях де порушення прав заявника відбувається першими посадовими особами держави – Президентом України, Кабінетом міністрів України тощо.
   Навіть звернення безпосередньо до Президента України, в рамках досудового вирішення спору) щодо протиправності приватизації не дійшло особисто до Президента, а було розглянуто рядовою посадовою особою Адміністрації Президента.
   Те ж саме відбувалося й під час розгляду справи у суді. Тобто, у громадянина України, не зважаючи на численні конституційні гарантії на звернення до посадових осіб, на судовий захист, у питаннях великої суспільної ваги, як-то питання приватизації державного майна, немає ефективних засобів юридичного захисту не те щоби справедливо вирішити конфлікт, а взагалі привернути до цієї проблеми увагу високих посадовців, домогтися зворотнього зв'язку.
   Отже, продовжувати далі проходження всіх національних інстанцій з питань припинення приватизації державного майна  є безперспективним. Тобто, з високим відсотком вірогідності можна стверджувати, що й перегляд Верховним судом України, а також проходження апеляційних і касаційних інстанцій не надає будь-яких шансів на припинення протиправної приватизації.
   Отже, можна констатувати відсутність у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту для громадян щодо питань, повязаних з протидією приватизації державного майна.

   Вимога про розгляд справи протягом розумного строку спрямована на швидке регулювання суду щодо захисту порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту.
Подаючи заяву про забезпечення позову, я вказував що незабезпечення позову буде означати, що справу вирішено на користь відповідачів, ще до розгляду її по суті. А також просив суд вжити на свій розсуд заходів забезпечення позову, в разі якщо способи запропоновані позивачем будуть неприйнятними.
   Відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть  значення для особи та її прав. Так і сталося в моїх справах, оскільки у задоволенні клопотань про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено, а протиправний процес приватизації триває.
   Окрім того, колегії Вищого адміністративного суду заявлявся аргументований, мотивований відвід (заява від 27.07.2015 року), у задоволені якого було відмовлено, в супереч практики Європейського суду з прав людини. Мова йде зокрема про справи "П’єрсак проти Бельгії" та "Хаушильд проти Данії".
Докази, які надавалися позивачем судом прийняті не були.

   У даному випадку тотально позбавляється своєї власності держава Україна, яка має використовувати цю власність в інтересах саме Українського народу - громадян всіх національностей. Фактично, заявник і решта громадян України є співвласниками цього майна, яке має забезпечувати нам гідний рівень життя на мінімальний соціальний захист за ефективного управління ним державою.
Остаточне рішення на національному рівні ще не прийняте, оскільки цю заяву я подаю саме через порушення ст. 13 Конвенції.
Проходження подальших національних інстанцій буду продовжувати принаймні до отримання відповіді з Європейського суду щодо доречності такого.

Основними порушеннями при розгляді справи було:
1) Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судова колегія не надала слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції. Це попри те, що гр. Бердишева А., гр. Єсипенка В.В., Євдокименко А.В., гр. Денекіна С.М., Яремків О.М., подали індивідуально обґрунтовані клопотання, які не було оголошено у судовому засіданні головуючим та результат їх розгляду не відображений ні в окремому процесуальному документі, ні в постанові суду.
 2) Суд відмовив у залученні та дослідженні доказів. Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»).

   Заявник звертався із повідомленям про вчинення кримінального правопорушення до Генерального прокурора з приводу протиправних діянь Уряду та колегії суддів Вищого адміністративного суду.
   Генеральний прокурор безпідставно надіслав мою заяву з повідомленням до прокуратури м. Києва, оскільки згідно ст. 214 КПК України і практики (про що я посилався у повідомленні) Генеральний прокурор мав би внести відомості про правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань і лише після цього направляти кримінальне провадження до того прокурора, який має організовувати досудове розслідування.
У відповідях прокуратури м.Києва від 31.07.2015 та 27.07.2015 року за однаковим вих.№ 15/1-1123-15 зазначено, зокрема, що подане мною звернення не містить обєктивних даних, що свідчать про наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, а отже не є повідомленням про    
  злочин.
   Здійснював виклик міліції за телефоном "102" з приводу вчинення протиправних діянь суддею Окружного адміністративного суду м.Києва Огурцова О.П. - ухвалення явно неправосудної ухвали без розгляду клопотання про забезпечення позову по суті заявлених в ній доводів і обгрунтувань.
  Оскаржував бездіяльність прокуратури до суду (Додаток 31-41).
  Згідно відповіді Голови Печерського районного суду м. Києва мою скаргу буде розглянуто лише 20.08.2015 р., що підтверджує порушення ст. 13 Конвенції.




Последнее изменение Вторник, 11 Август 2015 03:18

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×