Проблема зловживання досить гостра, що, власне, підтверджується наявністю листи на цю тему і, можна не погодитися з ВГСУ, що порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Однак вирішення цієї проблеми не повинно здійснюватися методами, що не узгоджуються з законом. А до запропонованих ВСХУ механізмам виправлення ситуації, що створилася є питання ...

ФАБУЛА

"Розбір відводів" без ГПК

По-перше, ВГСУ пропонує ігнорувати клопотання про відводи суддів. Тобто, зважаючи на зроблену про це заяву в процесі, все-таки продовжувати слухання справи в тому ж засіданні і колишнім складом. Рекомендація не нова і вже висловлювалася в іншому листі - № 01-8/622 від 3 серпня 2007 року, але надає господарським судам куди більше повноважень, ніж відвів їм закон - Господарський процесуальний кодекс.

ВГСУ пропонує чинити так у випадку "відвертого зловжівання Своїми правами" учасниками судового процесу, не розкриваючи цього поняття. І недарма, адже закон теж "мовчить" на цей рахунок. Критеріїв немає, і цілком зрозуміло, кожному окремо взятому господарському суду доведеться в такому випадку виробляти їх для себе самостійно. В якій мірі об'єктивними можуть бути такі критерії, враховуючи, що суд виступає тут арбітром не між сторонами, а між однією зі сторін і ... самим собою? Мабуть, все ж таки не даремно ГПК передбачає особливу процедуру відводу судді (ст. 20).

Фактично, якщо суд буде приймати рішення "ігнорувати" клопотання про відвід, він буде робити ні що інше, як вирішувати це питання по суті, але в обхід передбаченій ГПК процедури. ВГСУ вважає за необхідне приводити в таких випадках "відповідні мотиви", тобто по суті аргументувати свою точку зору, як і при прийнятті рішень.

Держмито - міра процесуального впливу?

Другим цікавим моментом рекомендацій вищого спеціалізованого суду з розгляду господарських спорів є пропозиція покладати державне мито на бік (іншого учасника) процесу, зловживають своїми процесуальними правами шляхом ненадання або несвоєчасного надання доказів, незалежно від результатів розгляду справи.

В забезпечення правової підтримки своєї оригінальної точки зору ВГСУ посилається на частину 2 ст. 49 ГПК. Але зазначена норма не містить і натяку на такий можливий варіант подій. Стаття дійсно передбачає можливість відходу від принципу, при якому платить програв, з чиєї вини держава витратилася на розгляд спору, якого могло і не бути, веди він себе законним чином.

Неправильні дії, що призвели до господарського спору і порушення процесу розгляду спору - зовсім різні речі

Але така можливість пов'язується, знову-таки, з "провиною" призвідника спору: "якщо спір виник внаслідок неправильних Дій боку, господарський суд має право покласти на неї державне мито Незалежності от результатів Вирішення спору". А неправильні дії, що призвели до спору, та порушення процесу розгляду спору - це зовсім різні речі.

Окремі ухвали - для приватних випадків. Не для судового процесу ...

З неподання (несвоєчасне подання) доказів Суд вищий пропонує нижчестоящим боротися в тому числі і за допомогою винесення окремих ухвал ("Окрема ухвал"). Цей же метод радиться у пункті 8 інформаційного листа як універсальний для реакції на будь-які інші процесуальні зловживання.

Питання приватних визначень регулюється ст. 90 ГПК. Цей процесуальний інститут відомий ще з радянських часів і являє собою не власне судові повноваження судів, а якісь їх наглядові за своєю суттю функції, спрямовані на підвищення правосвідомості та правопорядку. Вважалося, що така практика буде сприяти зменшенню числа можливих судових спорів, правопорушень та злочинів. Аналогічні за правовою природою функції закріплені за кримінальними судами і за слідчими (прокурорами).

Суть їх полягає в наступному. Суду надається право звернути увагу на порушення законності (і інші недоліки!) В діяльності підприємств, установ, організацій, причому не тільки беруть участь у спорі, але і будь-яких інших. Відповідне визначення прямувало тим, в чию компетенцію входило усунення недоліків. Це, знову-таки, не обов'язково учасники господарського процесу, і взагалі до самого процесу ст. 90 ГПК ніякого відношення не має.

Ця стаття ні в якому разі не може використовуватися як метод процесуального впливу на учасників справи. Як видно зі сказаного вище, вона не для цього призначається, являє собою якийсь правовий пережиток і до жаданої мети покінчити з процесуальними зловживаннями не приведе. Не призведе хоча б тому, що санкцій за невиконання приписів, зазначених в окремій ухвалі суду, закон нині не передбачає ніяких (хоча раніше вони були).

І останнє. Не всякий заявлений відвід - спроба затягнути справу, особливо зважаючи частих скарг на наші суди і правосуддя в цілому. Не всяка неподання доказів вчасно - умисне зловживання правами, це може бути і наслідком недостатнього знання процесу, неуважності і т.п.

ВИСНОВОК

Відправлення правосуддя повинно бути завжди в такій мірі неупередженим, щоб ні в кого не було сумніву в тому, що він присутній саме при відправленні правосуддя, а не при спробах вирішити проблему частого звернення українців в європейські судові інстанції допомогою додання нормам закону невластивого їм змісту. Для викорінення проблем потрібні системні реформи у судочинстві.