Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %04 %967 %2012 %22:%Нояб

Суперечка нескінченного розгляду

Оцените материал
(7 голосов)
Досвід показує, що зловживання процесуальними правами є актуальною проблемою цивільного судочинства. Прагнучи досягти бажаного результату або затягнути розгляд справи, деякі учасники судового процесу використовують свої права всупереч їх призначенню, що зачіпає інтереси не тільки опонентів, але й суспільства в цілому, оскільки це робиться «на зло» державі в особі суду, який таким чином непродуктивно витрачає тимчасові , інтелектуальні, матеріальні ресурси на подолання опору здійсненню правосуддя.
Відпрацьований механізм
В останні роки це негативне явище набуло масового характеру і, по суті, є певною тенденцією діяльності достаточно великого кола «фахівців» в області права. У цьому не важко переконатися. Варто тільки в будь-якій пошуковій системі Інтернету набрати запит на зразок «як затягнути судовий процес». І отримаєте безліч «цінних» порад, докладних інструкцій і навіть
пропозиції юридичних компаній про надання допомоги в затягуванні розгляду справи «на законних підставах».
Втім, більшість суддів на власному досвіді переконалися, що недосконалість чинного законодавства дозволяє недобросовісним учасникам процесу місяцями, а то й роками блокувати розгляд цивільних справ, заявляючи численні не ¬ обгрунтовані відводи і клопотання, не будучи в судове засідання, подаючи зустрічні позови і т.п . І якщо раніше мова йшла  переважно про відсутність дієвих механізмів забезпечення явки в суд відповідачів, то сьогодні позивачі використовують дуже простий, проте надзвичайно ефективний спосіб скасування судового рішення, не влаштовує їх з тих чи інших підстав.

Для того щоб рішення, яким відмовлено у задоволенні заявлених вимог, було скасовано, позивачу достатньо його оскаржити, а потім подати до апеляційного суду заяву про залишення позову без розгляду. Таким чином, рішення (чи воно тричі правильне і справедливе) у відповідності зі ст.310 Цивільного процесуального кодексу підлягає безумовній відміні, а заява - залишенню без розгляду, це дає позивачу можливість повторно звернутися до суду з тими ж вимогами, в надії на те, що наступний суддя буде мати іншу точку зору щодо їх переконливості. А може, виявиться більш поступливим.
Чим ще можна пояснити прагнення позивача закрити справу або залишити заяву без розгляду після
оскарження рішення, яким відмовлено у задоволенні його вимог? Який сенс особі, що програла, відмовлятися від нього чи залишати без розгляду? Питання риторичне, і певною мірою відповідь на нього вже наведена вище.
Як би там не було, але факт залишається фактом: закон, по суті, дає можливість позивачу за власним бажанням вибирати склад суду, який буде розглядати справу. Такої можливості позивач не позбавлений і на стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій (ст.340 ЦПК), якщо його не влаштовує рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду, якою залишено рішення без змін, або якщо прийняте на його користь рішення скасовує суд другої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ну хіба є сенс чи хоча б якась логіка в тому, щоб винесене іменем держави законне і обгрунтоване рішення скасовувовувалося за бажанням незадоволеного позивача? Звичайно, можна стверджувати, мовляв,
наведені положення закону грунтуються на принципі диспозитивності, одним з елементів якого якраз і є право особи, що приймає участь у справі, на власний розсуд розпоряджатися правами щодо предмета спору. Так, дійсно, відмова від позову або залишення заяви без розгляду - непорушне право позивача. Втім, слід зазначити, що ніяке право не може бути необмеженим.
Таким же непорушним є постулат теорії права про те, що здійснення індивідом своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод інших осіб. У даному випадку мова йде, зокрема, про право на вирішення справи протягом розумного строку, право на судове рішення (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р.), адже в разі його скасування за клопотанням позивача про залишення заяви без розгляду відповідач виявляється в стані правової невизначеності, а це істотно обмежує його інтереси і зводить нанівець мета судового процесу - правильне і швидке вирішення справи.
Не слід забувати і про окремі факти відвертого шантажу суддів з боку представників позивачів, які цинічно заявляють, що в разі відмови в задоволенні позову рішення буде скасовано, а заяву залишено без розгляду, і, як не прикро, ніхто і ніщо не зможе цьому перешкодити.
Навмисні провокації
Не виключена й інша ситуація. Судді знають, що в кожному районі, місті найдется чимало «доброзичливців», готових на що завгодно, лише б зганьбити репутацію тієї чи іншої обителі Феміди. Часом така діяльність має хворобливий характер, для чого процесуальним законодавством створений благодатний грунт. Уявімо, що злий геній такого діяча породить десятки або сотні абсолютно необгрунтованих позовів, у задоволенні яких, безумовно, буде відмовлено. Після цього, як уже зазначалося, залишається оскаржити рішення, а потім відмовитися від позову, і ті ж десятки і сотні рішень будуть скасовані. А це вже не диверсія, це «процесуальний тероризм».
Тому усіляким інсинуаціям навколо принципу диспозитивності в аспекті необмеженого використання сторонами своїх процесуальних прав необхідно протиставити принципи добросовісності, розумності, процесуальної економії.
У відповідності зі ст.29 Загальної декларації прав людини 1948 р. «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві ». Правила, стосуєтьсяся меж використання наданого права, передбачені приписами стст.23, 68 Конституції. А значить, і цивільний процесуальний закон повинен надійно захищати від зловживань з боку окремих осіб, які беруть участь у справі.
Проте введення яких-небудь санкцій за зловживання процесуальними правами викликає певні зауваження. Оскільки межа між добросовісним використанням процесуальних прав і зловживанням ними досить умовна,
розширення в цьому напрямку дискреційних повноважень суду може призвести до необгрунтованого застосування таких санкцій та зловживанню ними.
У той же час ідеї створення універсальних механізмів протидії процесуальним диверсіям теж представляються химерними (через різноманітність форм зловживання процесуальними правами). Отже, феномен зловживання правом в цивільному судочинстві (втім, як і в інших його видах) вимагає подальшого грунтовного дослідження з метою виключення або принаймні мінімізації його проявів у правозастосовній діяльності.
В очікуванні змін
Для вирішення даної проблеми слід обмежити права позивача на відмову від позову або залишення заяви без розгляду рамками провадження у справі в суді першої інстанції. Для цього необхідно внести відповідні зміни до ч.2 ст.31 ЦПК. Відзначимо, що, оновлюючи редакцію цієї норми законом № 2543-VІ від 7.07.2010, законодавець уже пішов шляхом обмеження права сторін розпоряджатися предметом спору. Тепер позивач має право змінити підставу або предмет позову, а відповідач - предявити зустрічний позов не протягом усього часу розгляду справи, як, як це було раніше, а тільки до початку розгляду справи по суті.
Така новела, безумовно, заслуговує схвальних відгуків, так як сприяє оперативності судочинства та унеможливлює певні види процесуальних диверсій. Виходячи з цього, пропозиція про обмеження права позивача на відмову від позову або залишення заяви без розгляду повністю вписується в законодавчу логіку модернізації цивільного процесу.
При цьому слід задуматися над доцільністю надання позивачу права на залишення заяви без розгляду в принципі. Здавалося б, така процесуальна дія, якою завершується розгляд справи, нікому не шкодить, однак, з одного боку, дозволяє позивачеві, тримати в напрузі відповідача, нескінченно
звертаючись до суду з одними і тими ж вимогами, а з іншого - дає можливість чекати, поки автоматизована система документообігу не розподілить справу «потрібному» судді.
Представляються можливими два варіанти законодавчого вирішення даної проблеми. По-перше, зовсім відмовитися від можливості залишення заяви без розгляду з ініціативи позивача. І це, на наш погляд, було б більш виправданим. А по-друге, створити такі умови, при яких повторне звернення до суду з тими
ж вимогами буде економічно невиправданим. Вибір - за законодавцем. Нам же залишається сподіватися, що міркування з цього приводу не залишаться поза увагою вищого керівництва судової влади, яка може донести дану проблему до законотворців.
переведено з оригіналу http://zib.com.ua

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×