Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 095-573-20-30
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


Вторник, 02 Июль 2013 12:28

Суд чи судилище або З хворої на здорову голову

Оцените материал
(1 Голосовать)

     Раніше наша газета писала про втрату документів у Дніпровському районному суді м.Києва.
Судове засідання призначене на 9.30 розпочалося о 10 годині. При цьому секретар судді Марцинкевич В.А. прийшла на 9.35. На питання чому запізнилася, де суддя, і чи відбудеться, а головне коли, судове засідання видумувала різні вибрехеньки, як-то, суддя в іншому приміщенні суду брав участь у колегії, а тому не прибув у суд.

Тільки подумайте. Робочий день починається з 9.00. А у 9.35 суддя (за версією секретаря) вже повертається з розгляду справи у колегії. Ну що тут скажеш? Нічне засідання суду мабуть було наславу.


Такий вступ до суті справи, я обрав щоби вкотре підкреслити, ні суд, ні судді, ні працівники апарату суду не поважають нас, простих громадян.

Всі описані вище речі, і багато інших - це норма їх поведінки, виплекана у цілковитій безкарності і зневірі наших громадян у тому що з цим можна, а головне потрібно боротися.

На початку, ще ненадавши команди секретареві про звукозапис, суддя запитує у прокурора: «то чи були внесені відомості?». На що прокурор відповідає «В матеріалах провадження я навіть не побачив ні заяви, ні скарги, тобто про що може йти мова я незнаю».


Це важливо, оскільки пізніше прокурор буде зі стовідсотковою впевненістю наполягати на тому, що відповідь на моє повідомлення про вчинення кримінального правопорушення мені надсилалася поштою.


Ось так, брешуть, і навіть не намагаються надавати брехні праводоподібності прокурори, і це прямо у самому суді. Що це як не наслідок ситої і впевненої безкарності?


Потім суддя запитав у мене: «Ви заносили прокурору в письмовому вигляді якусь заяву, повідомлення, подавали прокурору?». «Так, я копію повідомлення подавав до суду. Ще й зробив її кольоровою, щоби добре було видно штамп з відміткою. А ось в мене оригінал».


Встановлюючи мою особу суд зажадав щоби я повідомив коли родився, хрестився і т.п. Окреслюючи ставлення до нас представників судової влади не можу не вказати на те, що секретар забула взяти мій паспорт перед процедурою встановлення особи. Це дрібничка, нехай. Проте з таких дрібничок і складається наше життя у "правовій" Україні.


Далі, я виклав суть скарги. А також зазначив, що з того що я міг зрозуміти, то апарат суду вину покладає на суддю, а суддя киває на апарат. Саме це, оскільки я немаю повноважень проводити дізнання, допит, я і просив зробити прокуратуру. Адже саме вона має стояти на сторожі законних прав та охоронюваних інтересів громадян.


Я звернув увагу судді, що з досвіду та з відповідей керівника апарату суду, судді Савлук, я передбачаю, яке може бути мотивування відхилення моєї скарги на прокурора. А саме та обставина, що я можу звернутися до апеляційного суду та скасувати ухвалу. Проте реального результату це мені не надасть.


За той час, який піде на перегляд справи у апеляційному порядку, повністю унеможливиться досягнення мною позитивного вирішення справи, тобто правовий ефект від такої дії буде рівним нулю.


«Ще один момент» - продовжував я, звертаючись до судді Марцинкевича В.А. – «чому я маю витрачати свій час – подавати апеляцію, свої сили, сплачувати мито, що мене хтось звільнить від судового збору в зв’язку з цим. Ні.».


«Ви, - звертаючись до судді – дасте мені 36 грн., на сплату судового збору. Чомусь ніхто, ні голова, ні керівник апарату суду не запропонували мені такого. Саме тут і полягає шкода матеріальна. А моральна це те, що сільський голова і всі особи в сільській раді вважають, що я справу програв, а вони виграли. Які можливі і чи можливі в мене наразі з ним перемовити по моєму питанню.


Тобто, я втратив психологічну перевагу в конфлікті.


Я вважаю, що дана ситуація, по-перше, підриває авторитет суду, і тому прокуратура та суд мають безпосередню зацікавленість для того щоби довести цю справу до логічного завершення. А по-друге, порушено моє прво на судовий захист.

 

Но майже добило мене те, що після двадцятихвилинної промови і дебатів з прокурором, суддя запитав мене: «Так в чому ж порушенні Ваші права, я не розумію?».

Називається, балакали, балакали - посідали, тай заплакали.


Для особливо обдарованих мені прийшлося повторити те, що на протязі 20 хвилин я намався донести до відому судді. Хоча, що йому можна було донести, якщо він ні за яких обставин не бажав (та й не міг, якщо чесно (судді в нас незалежні лише на папері та лише від громадян) зрозуміти мене.


«Ваша заява в матеріалах справи? Її ж не викинули в мусорку. Я зрозумів би Вас якби Вашу заяву викинули в мусорку, а так суддя порахувала, що її не потрібно враховувати при розгляді справи» - відповів суддя.

«Ви не подаєте апеляцію на ухвалу – значить Ви з нею погоджуєтеся» - продовжив  суддя.


Слушний момент, проте це моє право, а не обов’язок подавати апеляційну скаргу, і пов’язувати  з цим фактом питання притягнення до відповідальності винних не справедливо по відношенню до потерпілого, адже потерпілий й так вже потерпів від сваволлі та недбальства судді, а його ще потрібно примусити (спонукати) й надалі робити невиправдані витрати дешевних сил та фінансових коштів.

Нижче подається звукозапис судового засідання

Ігор Кізіма, правозахисник, головний редактор газети «Зона Закону»

 





Последнее изменение Вторник, 02 Июль 2013 22:22

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×