Костянтин Кравченко, заступник Голови Верховного Суду України: «Перша така проблема кризова – це добір і розстановка кадрів. Раніше, можна сказати так, судді трохи більше боялись за безвідповідальне своє становище. Навантаження дуже велике, ну, і звідси можна зробити висновок, що якість страждає».

Вісім тисяч українських суддів проти восьми мільйонів справ – саме таку статистику наводять представники Верховного Суду України. При цьому не поодинокі випадки, коли справи роками кочують по судах різних інстанцій, відсилаються на дорозслідування, знов надходять до суду, і так до безконечності. Звісно, пов’язувати усі ці випадки з корупцію, заангажованістю чи хабарами було б необ’єктивно. Але іноді справи говорять самі за себе.

Кілька років тому, вирішивши придбати собі квартиру у Дніпропетровську, мешканець Кіровоградської області потрапив у неприємну ситуацію.

Валентин Сергеєв: «Ми уклали договір задатку у приватного нотаріуса. Після цього продавець Глушкова, яка продала квартиру, уклала договір щодо продажу квартири, ухилилась від укладання договору купівлі – продажу квартири із нами шляхом укладення угоди про купівлю – продаж цієї ж квартири із своєю дочкою».

Сума, за яку йде спір у суді, нібито не така й велика. Але не для родини Валентина Олексійовича.

Валентин Сергеєв: «Наша сім’я складається із інваліда Великої Вітчизняної війни першої групи, нашого батька, мене – інваліда трудового каліцтва і хворої жінки. Я змушений п’ять років їздити в місто Дніпропетровськ для того, щоб захистити свої порушені права. На це витрачається половина нашого скудного сімейного бюджету».

Вивчивши майже досконало законодавство щодо своєї справи та процесуальні тонкощі, чоловік упевнений: він стикнувся із проявом корупції в суді. Аби довести це, Валентин Олексійович навіть накреслив схему, за якою його справа ходить по «магічному трикутнику».

Валентин Сергеєв: «Амур-Нижньодніпровський районний суд, Індустріальний суд, апеляційний суд. Справа пройшла коло пошани і повернулася в Індустріальний суд – у той суд, де було замовлення щодо розгляду справи. І позивачі були впевнені, що це замовлення буде виконано саме в Індустріальному районному суді».

Віктор Мусіяка, професор права: «Люди, особливо ті, які так чи інакше стикалися з діяльністю судів, зразу згадують, як їм там довелося пройти отих випробовувань і навіть принижень, скажімо, про вирішенні тих чи інших питань в судах».

Розібратися що до чого у чинному законодавстві звичайному українцю, який не має юридичної освіти, майже неможливо. Блукання у нетрях процесуальних тонкощів розтягується на довгі роки. Скористатися низькою правовою культурою громадянина, виявляється, дуже просто. А якщо опонентом йому буде людина більш заможна або впливова, надія на вирішення конфлікту у правовому полі стане взагалі примарною.

Ось так виглядає з висоти пташиного польоту Львів. Сергій Сміщук, пілот із понад 20-тирічним стажем, тієї краси не бачить уже два роки. В дев’яності він працював на державному підприємстві «Львівські авіалінії», виконував рейсові польоти у Харків, Москву, Варшаву, Варну. Але після зміни керівництва справи компанії погіршилися.

Сергій Сміщук, пілот, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Почали продавати АН-12 літаки. В 5-6 раз дешевше, ніж вони коштують. Всі рейси регулярні були зупинені. Зарплату не платили по півроку, взагалі не було чим сім’ю кормити».

За словами Сергія, працівники, які зверталися до суду, зазнавали певного тиску з боку керівництва компанії.

Сергій Сміщук, пілот, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «В суди звернулися дуже мало, десь процентів 5 працівників. Хто почав в суди звертатися, почалися репресії. І, звичайно, мене б давно уже звільнили, але я в 2006 році вступив у вільну профспілку інженерно-технічних працівників державного підприємства «Львівські авіалінії».

За законом, звільнити виборного працівника профспілки, яка діє на підприємстві, неможливо без згоди самої профспілки. Але це не зупинило керівництво компанії, і 2008-го Сергія Сміщука звільнили. Це стало приводом для звернення до Сихівського районного суду Львова.

Сергій Сміщук, пілот, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Судді відмовлялись викликати свідками тих осіб, що були винні по справі. Жодного разу не був викликаний у свідки керівник підприємства. Суддя жодні наші докази не приймав до справи, відмовлявся забезпечити витребувані докази з підприємства і справу розглядав на свій розсуд, а не так, як вимагає закон».

Леонід Тарасенко, адвокат, представник С. Сміщука: «Під час того процесу виникало дуже багато питань: чи профспілка взагалі легалізована, і чи діяльність цієї профспілки є законною».

Володимир Верес, голова вільної профспілки інженерно-технічних працівників ДАП «Львівські авіалінії»: «Ми приносили рішення Конституційного суду, в якому чітко записано, що профспілка діє з дня створення».

Легальність профспілки довели в аналогічній справі. Авіатехнік Ігор Лисак, заступник голови вільної профспілки, також був незаконно звільнений. Його справу розглядав Личаківський районний суд Львова. Рішення винесли нібито на користь Ігоря, але на підприємстві виконувати його не поспішали.

Ігор Лисак, авіатехнік, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Півроку тягнули, не поновлювали мене на роботі. 13 березня 2008 року мене закликали на підприємство ознайомитися з наказом про моє поновлення. Я приїхав. Був якраз судвиконавець, прочитав, що поновити у ДАП «Львівські авіалінії» авіатехніка Лисака І. П., категорії «С», в ДАП «Львівські авіалінії» міста Дрогобич. Я кажу: «Перепрошую, то незаконно. Ви мене повинні поновити на тому місті, звідки мене звільнили. А там в Дрогобичі як такого аеропорту немає. Там є по тому адресу, куди мене направили, авіаційні каси».

Так авіатехнік миттю перетворився на менеджера з продажу квитків.

Ігор Лисак, авіатехнік, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Вони мене знов викликають, пред’являють мені наказ про моє звільнення за прогул. А наказ був підписаний не в Дрогобичі, а в Трускавці старшим касиром, що мене не було на роботі. Плюс до того, 17 числом написаний наказ, що 18 числа мене нема на роботі».

Від такого стрімкого переміщення не тільки у просторі, але й у часі навіть у бувалого авіатехніка голова пішла обертом. Звісно, Ігор Лисак знову звернувся до суду. Але там йому пояснили: вдруге розглядати ту саму справу вони не можуть, адже рішення по ній не було виконане…

Між тим рішення по справі Сергія Сміщука виявилося негативним.

Сергій Сміщук, пілот, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Суддя влітку 2008 року мені заявив, що я поставлю крапку в Вашій трудовій діяльності, і він свою помсту реалізував. Я вважаю, що він з потрухами куплений – цей суддя. І він виносить рішення не так, як вимагає закон, а в змові з відповідачем».

Леонід Тарасенко, адвокат, представник С. Сміщука: «Звичайно, що немає фактів, доказів того, що були явні, скажімо, якісь певні корупційні дії вчинені, але, зважаючи на те, що ситуація і у справі Ігоря Лисака, і у справі Сергія Сміщука була фактично тотожною, натомість рішення ми маємо цілком протилежні. У зв’язку з цим я як адвокат не виключаю того, що на суддю були якісь сторонні впливи».

Поспілкуватися із представниками Сихівського районного суду, на жаль, не вдалося. Кілька днів за номерами телефонів, що вказані у довіднику, ніхто не відповідав. А коли додзвонитися все ж таки вдалося, від подальшого спілкування на тому кінці проводу ввічливо відмовилися.

Деякі майнові спори, на перший погляд, виглядають зовсім простими та легко вирішуваними. І в ідеалі могли б завершуватися перемир’ям просто у залі суду. Але то лише на перший погляд. Часто-густо саме навколо таких справ плетуться витончені інтриги, завдяки чому сторони конфліктів ходять по судах різних інстанцій не один рік.

Ах, Одеса! Узбережжя чорноморської перлини з кожним роком все більше перетворюється на потужний механізм заробляння грошей. Якими шляхами це робиться, і як знищуються мальовничі куточки Одещини – окрема розмова, дуже болісна для місцевих мешканців. Але є в них і інші, більш дрібні й особисті, та від того не менш болісні негаразди.

2003-го Юрій Реуц отримав дарчу на невелику ділянку землі із частиною будинку у Чорноморці, що під Одесою. За кілька років його сусіди вирішили покращити свої житлові умови.

Юрій Реуц: «Пристроили кухню с пристройкой общей площадью порядка 20 квадратных метров».

Поступово з’явилася нова огорожа, інші окремі входи та переділка у спільному підвалі.

Юрій Реуц: «В 2004 году граждане Станиславчик для улучшения своих бытовых условий перегородили территорию общего подвала и провели без всяких технических согласований, пробив фундамент общего дома, что повлекло за собой трещины общего входа в подвал. Свод входа в подвал на сегодняшний день, ну, я бы сказал, грозит обвалом».

Здавалося б, усе це можна було б відремонтувати і вирішити проблему мирним шляхом. Якби не одне «але».

Юрій Реуц: «Вот под этим двухэтажным домом летнего типа, построенным незаконно, расположен водопроводный колодец общего пользования».

Сусіди Юрія звернулися до суду, аби визнати право власності на самочинно збудовану літню кухню. Головуючий суддя з матеріалами справи ознайомився та ухвалив заочне рішення про задоволення позову.

Юрій Реуц: «Выяснилось, что все эти незаконно построенные объекты узаконены через суд, минуя административные органы. Заочное решение было вынесено задним числом, было вынесено в обход представителей горсовета, так как их никто в суд не вызывал. Судья Сватаненко 6 февраля 2008 года отменил свое заочное решение о признании права собственности. 25 декабря он повторно, как на мой взгляд, незаконно принял решение о признании права собственности. Я могу констатировать то, что судья Сватаненко относился ко мне предвзято, заангажированно».

Київський районний суд міста Одеси, де розглядається конфлікт Юрія Реуца та його сусіда, – установа геть закрита для ЗМІ. Журналістам ввічливо, але наполегливо рекомендують залишити не тільки приміщення суду, а й прилеглу територію. А суддя Віктор Сватаненко виявився надто зайнятим, аби приділити час представникам ЗМІ.

Поки судова тяганина триває, Юрій Реуц сподівається, що за цей час ушкоджені стіни підвалу не призведуть до руйнування будинку. А от Сергій Федорович Хайло з Дніпропетровська про ушкодження як матеріальні, так і фізичні знає не з чуток. Ще десять років тому побудований ним дім перейшов до рук шахраїв.

Сергій Хайло: «Ці достойники, шахраї, бандити і маски-шоу, що вселилися, прожили тут сім років. Зруйноване все вщент: паркет піднявся, розморожена система опалення, водопостачання, прорвало батареї, затопило паркет – паркет піднявся на двох поверхах, столярка, шафи. Ні одні двері, ні одні вікна не відкриваються, не закриваються. Тут все розбухло, всі ручки зірвані, всі стіни подовбані…»

Сказати, що Сергій Федорович знає все про «кухню» вітчизняної Феміди, – це майже не сказати нічого. З року в рік чоловік одним й тим самим шляхом проходить усі можливі інстанції.

Сергій Хайло: «У мене 40 прийомів Генерального прокурора і його заступників, 8 особистих зустрічей з Президентом Ющенком, 220 запитів комітету по корупції і правових комітетів Верховної Ради, 21 чи 24 томи наглядових впроваджень в Генеральній прокуратурі, 100 томів кримінальних справ доведених злочинів, 15 справ в Європейському суді».

Одна із спроб звернутися до президента закінчилася для Сергія Федоровича плачевно.

Сергій Хайло: «Я за погодженням з охороною Президента чекав зустрічі в Безрадичі, на шляху кортежу Президента. Охорона сказала: чекайте, президент знає, він зупиниться. Коли охорона відійшла, з‘явилися люди в цивільному, мене кинули безпідставно в УАЗ, повезли до лісу, але в попихах забули забрати у мене дві мобілки, я був зачинений за ґрати. Я зміг зателефонувати другу, друзям і сказати, щоб вони виїжджали на пошуки мене. Міліція вискочила з УАЗа, а машина потрапила в дерево. У мене після цього перелом хребта, трьох ребер, я сім місяців був на лікарняному…»

Навіть після цього Сергій Хайло не збирається зупинятися та сподівається дійти логічного завершення своїх справ. Але зазначає, що в Україні, не маючи грошей, довести свою правоту надто складно. Натомість втратити здоров’я або навіть життя – цілком можливо.

Сергій Хайло: «Був здійснений замах на мене, хотіли знищити, але не застали дома і задушили мого двоюрідного брата – головного свідка по ділу – Хайла Олександра Павловича. Наша родина стомлена, і я вимагаю від влади, від обласного прокурора, від влади міста, від Генерального прокурора, від Президента України взяти під особистий контроль розгляд моїх цивільних справ в Дніпропетровських судах і кримінальних справ».

Про нагальні потреби та проблеми судової системи України і самі представники Феміди, і високопосадовці говорять неспинно. Варіантів реформування висловлюється багато, але спільної думки так і не знайдено. Натомість звичайні люди кажуть: якщо проблема не вирішується, це комусь потрібно. І саме в цьому вбачають причину непрозорості судочинства.

Костянтин Кравченко, заступник Голови Верховного Суду України: «Відносно закритості нашої судової системи, вона, мабуть, більше стосується частини непрозорості підбору кадрів. Оце коли, як кажуть, кота в мішку обрали, призначили, того і тримайте. Отут є небезпека якраз суб’єктивного характеру, коли погоджується кандидатура з головою суду – вищого чи місцевого, чи апеляційного суду. І на підставі цього, без конкурсу, без висвітлення даних про цю особу, призначається особа на п’ять років, починає працювати.

Спілкування із засобами масової інформації – якщо хтось колись ухиляється із суддів висловити свою думку відносно судового рішення, то це право судді».

А от громадськість навпаки, усе більше вимагає відкритості системи правосуддя.

Ігор Лисак, авіатехнік, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Якщо більше б давали в ефір оті порушення, які вони виконують. Більше. Бо більшість замовчується…»

Віктор Мусіяка, професор права: «Висвітлення цих всіх моментів – це було б дуже, я вважаю, важливим внеском якраз в оцей процес формування, якщо не прямо так, то опосередковано, звичайно, довіри до суду. З часом. Та й судді самі теж, звичайно, будуть реагувати більш уже відповідально на те, що їх діяльність стає прозорою і видною для суспільства».

Чи стане гучна справа судді Зварича показовою та повчальною для інших представників судової гілки влади? Час покаже. Колишній авіатехнік і нинішній паламар Ігор Лисак впевнений: у суді найвищої інстанції хабарі не допоможуть нікому.

Ігор Лисак, авіатехнік, колишній працівник ДАП «Львівські авіалінії»: «Оті судді, прокуратура – вони із-за грошей готові на все… Я пам’ятаю, як я в школі вчився, була така казка, ми вчили: «Аби гроші, гріха не буде». Ось із-за чого. А вони не хочуть зрозуміти, що він босий прийшов сюди, на цей світ, голий, і звідси піде туди також голий – босий. А те все залишить. Так для чого те робити? То дай і людям пожити трошки».

http://www.rezonans.tv/publ/3-1-0-111