Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %05 %734 %2015 %16:%Авг

Заява про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України

Оцените материал
(3 голосов)

У позовній заяві (а.с. 4) (враховуючи заяву про зміну позовних вимог (а.с. 99) я просив: визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності; зобов’язати Президента України зупинити дію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» у порядку, визначеному Конституцією України; зобов’язати Президента України прийняти рішення про розробку та затвердження доктрини економічної безпеки України, в якій передбачити, що держава Україна має: не допускати приватизації об’єктів державного майна груп «В», «Г» та «Е», і лише у випадку крайньої необхідності передавати такі об’єкти іншим особам на правах довірчої власності (управління) або у порядку концесії; припиняти діяння спрямовані на умисне доведення до банкрутства підприємств груп «В», «Г» та «Е»; зобов’язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та повертати такі закони до Верховної ради для повторного розгляду у порядку, визначеному Конституцією України.

Згідно ч. 4 ст. 237 КАС України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана у випадку порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 1711 КАС України.

 

Порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення, полягають у наступному:

 

А) ЩОДО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

 

19.06.2015 року мною (позивачем/заявником) було подано клопотання про забезпечення позову (а.с. 146-187), в якому я просив: 1) заборонити Кабінету міністрів України вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання та реалізацію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та здійснювати будь-які заходи, спрямовані на приватизацію державного майна до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) заборонити Фонду держмайна України вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання та реалізацію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та здійснювати будь-які заходи, спрямовані на підготовку до приватизації державного майна до ухвалення рішення в адміністративній справі; 3) заборонити Кабінету міністрів України приймати рішення про погодження умов приватизації (проектів планів приватизації та/або планів розміщення акцій) до ухвалення рішення в адміністративній справі; 4) заборонити Фонду державного майна України, його регіональним відділенням (по Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій області, по Житомирській, Закарпатській області, по Запорізькій, Івано-Франківській області, по Київській області, по Кіровоградській, Луганській, Львівській області, Регіональному відділення по м. Києву, по Миколаївській, Одеській, Полтавській області, Регіональному відділенню по Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській області, по Хмельницькій, Херсонській, Черкаській області, Регіональному представництву по Чернівецькій, Чернігівській області) та представництвам укладати угоди приватизації щодо об’єктів, визначених постановою Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Пропроведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році», до ухвалення рішення в адміністративній справі; 5) вжити заходів забезпечення позову з власної ініціативи, в разі якщо способи викладені позивачем, на переконання суду, буде доречно викласти по іншому або уточнити в певній частині.

Ухвала (а.с. 215), яку просив переглянути позивач/заявник– Кізіма Ігор Віталійович – прийнята з порушенням  норм матеріального та процесуального права.

Ми вконтакті https://vk.com/club28634838

Наша группа в Фейсбуке https://www.facebook.com/groups/1628825767348263/

 тел. (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30

e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Для пожертв ПАТ "Приватбанк" счет 5168 7420 6520 8112

 

1) Порушення норм матеріального права – це не взяття до уваги, не застосування норм права, зокрема ЗУ «Про приватизацію державного майна»

З поміж іншого позивач (заявник) посилався на те, що на даний час не існує Державної програми приватизації на 2015 рік, затвердженої відповідно до ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна». Стара державна програма на 2012-2014 роки не відповідає сучасним реаліям особливого періоду. Згідно ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна» державна програма приватизації розробляється Фондом державного майна України, затверджується законом України строком на три роки і діє до завершення її виконання.  У Програмі визначаються: мета; шляхи, способи досягнення та заходи з реалізації мети; завдання щодо забезпечення виконання Програми; очікувані результати виконання Програми. Всього цього, документом що мав би силу Закону, не визначено.

За відсутності нової державної  програми  приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин, приватизація, що розпочата у 2015 році, не  відповідає  інтересам національної безпеки у сфері приватизації та інтересам держави, інтересам Українського народу, інтересам позивача по справі. 

Взявши цю обставину до уваги та керуючись правом власної ініціативи на забезпечення позову і керуючись державним інтересом, а не групи привладних олігархів, судді мали б забезпечити позов і заборонити проведення приватизації. При цьому могли зазначити в ухвалі, що процес приватизації може бути поновлено і до кінцевого рішення у справі в разі затвердження нової програми приватизації, як варіант.

2) Порушення норми процесуального права – ст.ст. 7, 159 КАС України – зокрема, порушено принцип законності

В ухвалі вказано, що оскільки Фонд державного майна та Кабінет міністрів України не є стороною, або іншою особою, яка бере участь у справі, то забезпечити позов у той спосіб, що просив позивач/заявник не можливо з огляду на вимоги законодавства.

Проте, ухвала не містить посилання на конкретну норму права (статтю закону тощо), яка б зобов’язувала суд вживати заходів забезпечення позову лише виключно до сторін у справі (позивача/відповідача).

Окрім того, Кабінет міністрів України є третьою особою, що бере участь у справі.

Ст.ст. 117, 118 КАС України не ставлять подібних вимог до заяв про забезпечення позову, а тому суд упереджено, на користь Президента України та привладних олігархів, відмовив у задоволенні заяви з цієї підстави.

3) Порушення процесуальної норми, встановленої ст. 165 КАС України щодо змісту ухвали адміністративного суду

Зокрема, ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням, 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням.

Проаналізувавши ухвалу, позивач/заявник не знайшов в ній взагалі мотивувальної частини. Також в ухвалі не зазначено конкретні мотиви відхилення судом кожного аргументу, факту, обставини, що зазначав я в клопотанні про забезпечення позову і немає посилання на закон, яким керувався суд відмовляючи і задоволені клопотання.

Описова частина ухвали відразу ж переходить в резолютивну, в якій вже так, для годиться зазначені статті процесуального закону, що регламентують процедуру розгляду заяв про забезпечення позову.

4) Порушення норми процесуального права, встановленого ч. 2 ст. 159 КАС України – щодо обґрунтованості рішення адміністративного суду

 Наприкінці ухвали, в резолютивній частині зазначено "судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам.." тобто, цей висновок виринає наче з під землі.. ні мотивів, ні опису, ні посилання на Закон.. нічого.

Це при тому, що жоден із значної кількості доводів клопотання про забезпечення доказів судом не оцінено та не спростовано.

Що й зрозуміло, оскільки  в нарадчій кімнаті судді перебували не більше 5 хвилин. До того ж, судом було задано лише одне питання до позивача/заявника, яке стосувалося тієї обставини, що неможна вживати заходів забезпечення позову до осіб, які не є сторонами справи.

Зазначене в ухвалі "судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам.." перекочувало в ухвалу по даній справі вірогідно з ухвали, яку готував суд по іншій справі або з шаблонного тексту, що використовується помічниками суддів/суддями при виготовленні судових рішень.

На доказ цієї обставини ще одна описка, яка міститься на початку ухвали, в описовій частині. Там помилково зазначено, що Кізіма І.В., подав клопотання про забезпечення позову 18 серпня 2015 року, яке було передано головуючому 19 червня 2015 року. А в дійсності клопотання подане мною до суд 19.06.2015 року.

 

Б) ЩОДО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ ПРО ВІДВІД КОЛЕГІЇ СУДУ І СЕКРЕТАРЮ

 

27.07.2015 року мною заявлявся відвід колегії суду. Згідно ч. 4 ст. 27 КАС України позивач у справі має право заявити відвід судді, колегії суддів. Який було протиправно не задоволено, оскільки упереджено судом вирішені викладені підстави відводу. Згідно ст. 27 КАС України. Підстави для відводу (самовідводу) судді 1. Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

 1) Під час розгляду клопотання про забезпечення позову, суд упереджено підійшов до вирішення заявленого клопотання про забезпечення позову. Ці обставини викладені вище у цій заяві.

2). Суддя (орієнтовно Федоров М.О.) з колегії суддів заперечував позивачу, що той не може заявити клопотання про визнання участі відповідача в процесі обов’язковим, тоді як на це прямо вказує ст. 120 КАС України.

3) Судові засідання, зокрема 16.07.2015 проходить з постійними спробами від колегії суддів не дати висловитися позивачу по справі. Жодного разу за весь час розгляду справи позивачу не дали висловитися щоби його не було зупинено або перебито кимось з суддів. Немає жодної хвилини з тих виступів, що виступав позивач, за яку його б не було перервано кимось з суддів. Дуже часто самі судді намагалися іронізувати позицію позивача, підняти його насміх, вживали інших неетичних способів для перешкоджання позивачу доводити свою позицію.

Варто мені лише сказати «ваша честь, в мене є клопотання..» відразу ж мене зупиняють, перебивають. Все це можна побачити на відеозаписі судового засідання (https://www.youtube.com/watch?v=7sVURq7jciI) відео на каналі «Суспільний договір» в ютуб, доступний за пошуковим запитом «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-1», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-2», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-3», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-4».

4) Оголошування ст. 123 КАС України щодо прав головуючого і відповідальності учасників процесу під натяком залякування. Тобто, натякаючи позивачу, що якщо він намагатиметься щось довести і відстоювати у суді, згідно принципу гласності і змагальності, то його притягнуть до відповідальності. Головуюча не має права зловживати цим правом, використовуючи його на порушення процесуальних прав позивача.

5)  Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судова колегія не надала слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції.

Відмова у задоволенні цих клопотань була не мотивованою, усною. Колегія посилалася на те, що складати ухвали окремим письмовим документом - це не передбачено КАС України і що ст. 160 КАС України має виключний перелік ухвал, які викладаються письмово окремим документом. Проте, ч. 4, ст. 160 КАС України вказує, що окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Тобто, має місце порушення норми процесуального права.

Знову бачимо дезінформацію з уст колегії суду з метою вчинення протиправних діянь.

 Також, офіційний реєстр судових рішень (доступний в Інтернет-мережі) має велику кількість письмових ухвал Вищого адміністративного суду України, якими вирішувалося питання залучення до участі у справи третіх осіб без самостійних вимог, зокрема й про відмову у такому залученні. Ось лише декілька з них:

1. Ухвала від 11 листопада 2014 року  м. Київ  справа № 875/401/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41302903

2. Ухвала від 06 вересня 2012 року    м. Київ   справа № А/9991/127/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25897625

3. Ухвала від 29 травня 2015 року справа № К/9991/80703/11 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45241961

4. Ухвала від 07 липня 2014 року  м. Київ  справа № 800/324/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39817069

5. 02 жовтня 2012 року   м. Київ  справа № А/9991/11/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30347189

Ось такі подвійні стандарти. Вірніше, такі спроби залишити якнайменше доказів у справі що свідчили б про злочинні діяння суддів. Адже в письмовій ухвалі необхідно аргументувати прийняте рішення. А аргументувати його не на користь заявника означало б створювати явний доказ злочинних діянь.

До того ж, логічно, що громадянам, які подали клопотання і не з’явились на судове засідання малося б виготовити ухвалу саме окремим документом. Повідомити про відмову їх суд якимось чином мав би.

6) Головуюча, доповідаючи про надходження зазначених клопотань, сказала, що клопотання про залучення від третіх осіб,  всі  ідентичні, окрім заяви гр. Бердишевої (а.с. 26-43). Це неправда, оскільки у справі клопотання гр. Єсипенка В.В. (а.с. 44-53), Євдокименко А.В. (а.с. 116-122) гр. Денекіна С.М. (а.с. 126-128), Яремків О.М. (а.с. 133-142)  також не були ідентичними. У кожному з них громадяни посилалися на індивідуальні  обставини життєві, що змушують їх розуміти протиправність подальшої приватизації державного майна та те, яку шкоду приховує це для них. Це доводить, що головуюча суддя, так і інші у колегії  розглядали зазначене питання, зовсім не будучи в курсі поданих клопотань та обставин справи. Тобто, розгляд справи відбувся поверхнево.

Те, що вони відмовили у задоволенні зазначених клопотань «пакетом», не зазначаючи мотиви відхилення навіть тим з них, які були не автентичні між собою, без будь-якого мотивування, лише свідчить про злочинну упередженість до позивача. Також це свідчить про бажання чим скоріше закінчити розгляд незручної для них справи.

7) З самого початку розгляду справи її було перенесено на цілий місяць через те, що не з’явився представник третьої особи – Кабінет Міністрів. Це було зроблено з явним наміром затягнути розгляд справи.

8) Систематичні суцільні перебивання моїх виступів головуючим та іншими суддями з колегії. Натомість якби довго, заїкаючись не висловлював свою позицію по справі представник відповідача та третьої особи жодного перебивання зі сторони суддів.

Одна з суддів колегії навіть процитувала відповідь замість представника відповідача, що явно свідчило про упередженість суду і навіть викликало обурливий сміх у присутніх у залі громадян.

9) При доповіді своєї позиції по справі, зміст клопотань судді переговорювалися між собою, ніхто мене не слухав. Проте, коли виступали представники відповідача та третьої особи на стороні позивача був режим максимального сприяння зі сторони суду.

10) Відмовили у задоволенні клопотання про залучення та дослідження доказів до матеріалів справи та щодо дослідження їх у судовому засідання. Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»), згідно якого на стадії судового розгляду питання про виключення доказу з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку. Тобто, відмова долучити та дослідити докази у судовому засіданні є фактично виключенням цих доказів з числа доказів. І це явно протиправно, з огляду ж на саму практику цього суду. До того ж, докази вилучалися ще до стадії судового розгляду.

Не звернув суд уваги навіть на аналітичні матеріали Інституту економіки та прогнозування “Про проблеми прискорення завершального етапу приватизації в Україні та шляхи їх вирішення” та “Ефективність дяльності приватизованих підприємств в Україні”  (а.с. 188-204).

Отже, грубо порушенні процесуальні норми права ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України.

11) Судді, не зважаючи на те, що прийняли до розгляду зміни позовних вимог, продовжували розгляд справи за старими позовними вимогами, де предмет доказування зводився лише щодо оскарження постанови Кабміну про приватизацію у 2015 році, а не протиправність приватизації державного майна як такого.

12) Головуюча також намагалася ввести мене в оману, що заява про відвід письмова в мене вже мала бути,  не дивлячись на те, що я переконався у наявності підстав для цього лише у момент в який про це заявив у суді.

13)  Час, який було надано мені для підготовки заяви про відвід – 15 хвилин. Насмішка і знущання з позивача, громадянина України, обкраденого олігархами співвласника національного багатства.

14) Відвід секретаря судового засідання Кохан О.С. Наприкінці минулого засідання, 16.07.2015, поведінка секретаря Кохан О.С., явно дала взнаки її особисту зацікавленість у процесі та його результаті. Те, як вона підтримувала і захищала суддів від справедливого обурення Українського народу по закінченні судового засідання дає зрозуміти навіть дитині, що між секретарем і злочинцями-суддями існує корпоративна єдність. І я впевнений, що цей секретар родич або знайомий когось з суддів чи апарату суду. Оскільки, інакше вона б не виявляла так відкрито спільність власних інтересів з інтересами суддів, а не з Українським народом.

15) В ухвалі Верховного суду України (а.с. 241) вказано, що ухвала про відмову у забезпеченні позову не підлягає перегляду у Верховному суді, тоді як в самій ухвалі Вищого адміністративного суду було зазначено, що така ухвала перегляду підлягає. Тобто, дезінформували, обманули позивача - це свідчить або про умисел або про недбальство суду.

На завершення вкажу, що не задовольнивши заяву про відвід, суд порушив рішення Європейського суду прав людини, які є прецедентом – джерелом права – обов’язковим для застосування національними судами.

Стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини (надалі — ЄКПЛ) у вирішенні цього питання є ключовою, основним її тезисом передбачено право кожного при визначенні його прав та обов’язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Виходячи з наявної практики ЄСПЛ. можна констатувати, що він в цілому визначив концептуальні підходи до тлумачення ст. 6 ЄКПЛ. представивши не лише змістовні характеристики неупередженості, але й її суб’єктивні та об’єктивні компоненти.

Так, у справі "П’єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, або. навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами провів розмежування між суб’єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект.

Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу достатньо заяви сторони про сумнів в об’єктивному розгляді справи.

 

В) ЩОДО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ТРЕТІХ ОСІБ НА СТОРОНІ ПОЗИВАЧА

 

 Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судова колегія не надала слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції. Це попри те, що гр. Бердишева (а.с. 26-43), гр. Єсипенка В.В. (а.с. 44-53), Євдокименко А.В. (а.с. 116-122) гр. Денекіна С.М. (а.с. 126-128), Яремків О.М. (а.с. 133-142) подали індивідуально обґрунтовані клопотання, які не було оголошено у судовому засіданні головуючим та результат їх розгляду не відображений ні в окремому процесуальному документі, ні в постанові суду.

Відмова у задоволенні цих клопотань була не мотивованою, усною. Колегія посилалася на те, що складати ухвали окремим письмовим документом - це не передбачено КАС України і що ст. 160 КАС України має виключний перелік ухвал, які викладаються письмово окремим документом. Проте, ч. 4, ст. 160 КАС України вказує, що окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Тобто, має місце порушення норми процесуального права.

Більш детально про це порушення зазначено вище у цій заяві.

Окрім того, зазначені треті особи не мають змоги оскаржувати згадані дії суду, оскільки в постанові суду навіть не зазначену цю обставину. Тобто, в описовій та мотивувальній частині постанови обов’язково мала бути зазначена інформація про те, хто з громадян звертався з відповідними клопотаннями і що цим громадянам було відмовлено. Таким чином, суд зробив все для того, щоби така обставина справи як звернення громадян для залучення їх до участі у справі на стороні позивача, не мала юридичного закріплення (фіксації) у процесуальних документах суду.

Це прямо порушує процесуальну норму права (ст. 163 КАС України), згідно якої постанови адміністративного суду мають складатися, зокрема, з описової та мотивувальної частини.

 

Г) ЩОДО ВІДМОВИ ПОЗИВАЧУ У ПОДАЧІ ДОКАЗІВ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ СВОЇХ ВИМОГ І ЗАПЕРЕЧЕНЬ

 

Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»), згідно якого на стадії судового розгляду питання про виключення доказу з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку. Тобто, відмова долучити та дослідити докази у судовому засіданні є фактично виключенням цих доказів з числа доказів. І це явно протиправно, з огляду ж на саму практику цього суду. До того ж, докази вилучалися ще до стадії судового розгляду.

Окрім того, в постанові суду навіть не зазначену ту обставину, що позивач подавав кілька клопотань про приєднання та дослідження судом доказів, покладення тягаря доказування на відповідача, клопотання поставити питання як представнику Президента, так і представнику Кабінету міністрів України, відповіді на які покласти, з поміж іншого, в основу мотивувальної частини рішення суду за наслідками розгляду даної справи (а.с. 82-97, а.с. 98 (пошкоджений диск) . Тобто, в описовій та мотивувальній частині постанови обов’язково мала бути зазначена інформація про те, які докази бажав долучити та дослідити позивач і чому саме вони відхилені судом. Таким чином, суд зробив все для того, щоби така обставина справи як подача доказів позивачем у справі, не мала юридичного закріплення (фіксації) у процесуальних документах суду.

Це прямо порушує процесуальну норму права (ст. 163 КАС України), згідно якої постанови адміністративного суду мають складатися, зокрема, з описової та мотивувальної частини.

 

Д) ЩОДО ДОВІРЕНОСТЕЙ ПРЕДСТАВНИКІВ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

 

Прошу звернути увагу  на довіреність представника Кабміну (а.с. 225, 226). Не має права права представник ні визнати позов, ні досягнути мирової угоди, нічого з того що хоча б давало натяк на можливість, припущення (вирогідність) того, що позиція Кабінету міністрів по справі може бути не правова, протизаконна. Тобто, представника вже посилають заздалегідь з установкою «ми праві, навіть якщо ми й не праві». Адміністрація Президента в цьому випадку вчинила мудріше.

На це я звертаю увагу суду тому, що я подавав клопотання від початку за допомогою змагальності (шляхом питання-відповідей) учасникам процесу, беручи до уваги те, що тягар доказування покладено на відповідача, а суд має активно сприяти у об’єктивному розгляді справи, довести правоту сааме позивача і протиправність дій відповідача та третьої особи, які вчиняють злочин проти Українського народу. Проте, суд проігнорував як моє клопотання, так і вимогу Закону.

 

Е) ЩОДО ПИСЬМОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

Суд так поспішав відмовити мені у задоволенні позову, що перейшов у письмове провадження 27.07.2015 і тут же ж, в цей день, прийняв кінцеве рішення по справі. Тобто, ніякого з’ясування питань спору у письмовому провадженні не було.

Чому? А тому що поспішали у відпустку. Зокрема, головуюча у справі вже наступного дня пішла у відпустку.

Наголошую, що на час подачі клопотання про письмове провадження, яке позивач подав тому, що зрозумів, що від цього суду вже не варто очікувати що-небудь путнього, ще навіть не почався розгляд справи по суті.

Суд просто використав це як можливість відмовити у позові та по скоріше закінчити розгляд справи, про що задум сформувався у суду від самого початку. А позивач подавав 28.07.2015 клопотання (а.с. 274-277), оскільки клопотання про питання відповідачу та третьої особи (а.с. 251-256) суд відмовив у задоволенні пославшись на те, що в мене буде можливість самостійно поставити питання представникам.

У згаданих клопотаннях я просив оскільки всі докази, на які посилався позивач судом протиправно відхилено і виключено з числа доказів по справі, то я згідно ст. 71, 120 КАС України просив суд зобов’язати Президента України надати суду письмові відповіді за власним підписом на питання викладені нижче, відповіді на які покласти, з поміж іншого, в основу мотивувальної частини рішення суду за наслідками розгляду даної справи (оцінити та дослідити їх та надані докази).

А також просив суд, згідно ст. 71, 120 КАС України, поставити питання (викладені нижче) як представнику Президента, так і представнику Кабінету міністрів України, відповіді на які покласти, з поміж іншого, в основу мотивувальної частини рішення суду за наслідками розгляду даної справи (оцінити та дослідити їх та надані докази).

 

З огляду на вказане, суд мав би для об’єктивності у письмовому провадженні все ж таки з’ясувати питання поставленні у клопотаннях позивача (а.с. 251-256, а.с. 274-277).

Цим проігноровані процесуальні норми права та лист ВАС України від 14.11.2012  № 2379/12/13-12, згідно якого суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п’ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з’ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

 

 

Ж) ПОШКОДЖЕННЯ ДОКАЗІВ

 

Пошкодили диск (речовий доказ), на якому я надавав відеозаписи викривальних інтерв’ю щодо приватизації по-українськи Валентини Семенюк та інших (ар.с. 98). Актів що це було ними отримано вже в такому стані матеріали справи не містили та й я надавав його цілий, не ушкодженим.

 

З) ЩОДО ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

 

Заперечення відповідача підписане представником відповідача (а.с. 76).

Ми, як громадяни, і позивач зокрема, взагалі не маємо можливість бути почутими органами влади, зокрема Президентом. Тобто, цей позов відібрав стільки сил і часу, а Президент про нього і про нашу громадянську позицію так і не дізнався. Чи це не зухвале порушення прав громадян? Питання ж то не приватне. І в позові я наголошував, що позов стосується інтересів всього Українського народу.

 

І) ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕДУРИ АВТОМАТИЗОВАНОГО РОЗПОДІЛУ СПРАВ ТА НЕЗМІННОСТІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ

 

Згідно автоматизованого розподілу справ (а.с. 3), у колегію був обраний суддя, хоча участі у справі не приймав – Острович С.Е., який був визначений шляхом автоматизованого розподілу справ. Та на такі порушення не зважає суд. Це грубе порушення ст. 26 КАС України – процесуальної норми права.

Про визначення судді замість судді Островича С.Е., за допомогою автоматизованої системи, матеріали справ не містять. Це грубе порушення ст. 26 КАС України – процесуальної норми права.

 

 

К) ЩОДО ДИСКРЕЦІЙНОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА

 

Позивач звертав увагу суду і в позовній заяві і усно в судовому засіданні на те, що бути гарантом Конституції – це обов’язок Президента. Тут він не має права діяти на власний розсуд залежно від певних обставин та політичної обстановки.

Навіть якщо так, позивач надавав суду переконливі докази того, що приватизація державного майна, яка оголошена у 2015 році – це злочин проти Українського народу, не відреагувати на який Президенту – це означає стати співучасником цього злочину.

У постанові зазначено, що «..положення Конституції визначають повноваження президента як саме як право та не містять норм, які б встановлювали обов’язок президента за певних обставин» діяти відповідним чином.

Сама норма Конституції, згідно якої встановлено, що «президент є гарантом» не може нік тлумачитися як те, що Президент може бути цим гарантом на власний розсуд. Він є гарантом, отже, він зобов’язаний гарантувати права і свободи громадян, а не має можливість розмірковувати чи варто бути таким гарантом чи ні в кожній конкретній ситуації.

 

На упередженість і те, що справу розглядали нехотячи, не переймаючись дотриманням Закону, опустивши рукава, вказує навіть та обставина, що матеріали справи понад 150 аркушів, біля 70 аркушів було подано лише позивачем, в якості клопотань, заяв та доказів, а рішення суду об’ємом у 2.5 сторінки Суддям було навіть важко щось більш індивідуальне до предмету позову розписати, аніж було у зразку (шаблоні) по іншій аналогічній справі.

У постанові відсутні повністю всі складові у розумінні ст. 163 КАС України. Це порушення процесуальних норм права.

Як вважає проф. економіки Мочерний, з чим погоджується позивач і на що наголошував в суді, підсумком антинародної приватизації є втрата державної власності і контролю над стратегічно важливими галузями економіки (нафтопереробною, зв'язком) та підприємствами; їх перехід до рук кланово-номенклатурної еліти України і до іноземних компаній; збільшення збитковості більшості приватизованих підприємств (за даними голови Рахункової палати) у десятки разів. Це означає, що ефективного власника Україна не отримала, а замість створення рівних стартових умов у процесі формування трансформованої економіки відбулось ще більше відчуження найманих працівників від економічної власності, а отже, і від влади. Основними формами такого відчуження є перетворення більшості акціонерів на формальних власників, які, отримавши акції, не спроможні економічно реалізувати їх шляхом привласнення дивідендів і набути реальних прав в управлінні акціонерними компаніями. Ці права значною мірою узурповані менеджерами вищої ланки роздержавлених підприємств, які без дозволу загальних зборів (вищого органу управління цими компаніями) здійснюють продаж або передавання частини активів як внесків до статутних фондів інших акціонерних товариств, що знецінює акції; додатковий випуск акцій за заниженими, порівняно з ринковими, цінами з метою зловживань, зокрема передавання частини таких акцій наближеним до влади особам, що сприяє встановленню повного контролю над акціонерними компаніями.

Негативними наслідками роздержавлення і приватизації у постсоціалістичних країнах світу є: позбавлення населення змоги отримувати товари і послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами; зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній; продаж державної власності за штучно заниженими цінами; приватизація прибуткових підприємств, яка суперечить офіційно оголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор; монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу; зростання цін на державні товари та послуги. Негативні наслідки роздержавлення і приватизації переважають в Україні.

Те, що постанова Кабміну про приватизацію державного майна у 2015 році не порушує прав позивача, як дійшов висновку ВАС України, є таким що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки шляхом подання до суду клопотань, виходячи зі змісту самої позовної заяви та виправлення на усунення недоліків, беручи до уваги зміст клопотання про забезпечення позову та додані докази до нього, то ВСЕ ЦЕ свідчить про те, що подальша приватизація зашкодить як позивачу, так і всьому Українському народу.

Одна та обставина, що у капіталістичних країнах Європи та Америки у держави у власності знаходиться 20-40% основних фондів виробництва, а у нас лише 7% і продовжується відчуження. Вже це мало насторожити суд і вжити дій, принаймні для з’ясування у відповідача та третьої особи чи дійсно це так. Оскільки я просив тягар доказування покласти на відповідача та з’ясувати обставини справи суду за власної ініціативи також.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 243 КАС України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору Верховний суд України задовольняє заяву у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та скасовує судове рішення та ухвалює нове судове рішення.

Враховуючи вказане та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду прав людини, ст.ст. 7, 171-1, 159, 165, 235-239-1 КАС України

 

ПРОШУ:

 

- перегляд постанови (а.с. 271-273) провести відкрито, публічно, із забезпеченням доступу до залу судових засідань засобів масової інформації, вільних слухачів (громадськість), позивача та представників відповідача та третьої особи;

- скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2015 року у справі  № П/800/166/15 та ухвалити нове судове рішення, яким: визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності; зобов’язати Президента України зупинити дію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» у порядку, визначеному Конституцією України; зобов’язати Президента України прийняти рішення про розробку та затвердження доктрини економічної безпеки України, в якій передбачити, що держава Україна має: не допускати приватизації об’єктів державного майна груп «В», «Г» та «Е», і лише у випадку крайньої необхідності передавати такі об’єкти іншим особам на правах довірчої власності (управління) або у порядку концесії; припиняти діяння спрямовані на умисне доведення до банкрутства підприємств груп «В», «Г» та «Е»; зобов’язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та повертати такі закони до Верховної ради для повторного розгляду у порядку, визначеному Конституцією України.

 

 

Додатки:

 

-        Оригінал квитанції про сплату судового збору;

-        Копія ухвали ВАС України від 22.06.2015 року № П/800/166/15;

-        Копія постанови ВАС України від 27.07.2015 року № П/800/166/15;

-        Примірники цієї заяви з доданими документами для відповідача та третьої особи.

 

                    

               05.08.2015 року                                                         Кізіма Ігор Віталійович  

Последнее изменение %AM, %11 %180 %2015 %03:%Авг

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×