Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%AM, %08 %345 %2014 %07:%Июнь

Питання легітимності органів влади в Україні: де-факто, де-юре. Частина 1

Оцените материал
(8 голосов)

Задатися питанням легітимністю органів влади, утворених з порушеннями Конституції та законодавства України змушує необхідність зрозуміти якою мірою ми, громадяни України, маємо їм підкорятися та співпрацювати з такими органами влади. Адже безвладдя зовсім нічим не краще, від поганої, не легітимної влади, проте яка визнається за замовчуванням більшості.

Дослідники - юристи і підприємці - з Асамблеї громадських організацій малого і середнього бізнесу України та громадської організації «Правовий простір»  виявили ту обставину, що реєстрація (легалізація) багатьох органів влади в Україні пройшла з порушеннями законодавства України, що безперечно відбивається на їх правовому статусі.

 З 1996 року, після прийняття і вступу в дію Конституції України, найперше, що мало бути утвореним – це територіальні громади у всіх населених пунктах України як юридичні особи публічного права, тобто у всіх селах (об’єднаннях сіл), селищах та містах. І вже потім територіальні громади на своїй території або безпосередньо мали управляти питаннями місцевого значення або утворювати власні органи для такого управління (реалізувати на практиці суть та принципи місцевого самоврядування).

Однак такого не відбулося – до сьогодні територіальних громад не створено. А відтак місцеві ради, утворити які мали саме територіальні громади, діють на даний час як неконституційні органи. Це ж саме можна сказати й про виконкоми місцевих рад та похідні від них органи.

Наприклад, як з’ясував автор,  у селі Семиполки Броварського району Київської області сільська рада як була утворена ще у 1965 році постановою Президії УРСР, так це й залишилося до цього часу.

З органами державної влади – такими як пенсійний фонд, податкова, міліція те ж не все гаразд, оскільки при їх реєстрації не дотримано процедуру встановлену як Конституцією, так і законами України. Чудернацьких випадків за твердженням дослідників чимало: реєстрація місцевих управлінь пенсійного фонду на паспорта керівників цих органів, зазначення КВЕДу у місцевому управлінні міліції як діяльність з будівництва та здавання в оренду нежитлових приміщень тощо.

Проте, як бути простим громадянам, адже навіть попри те, що ми це все знаємо і розуміємо, без взаємодій з органами влади, прямої чи опосередкованої співпраці з ними нам не обійтися жодного дня.

Пенсіонери отримують пенсії, працівники комунального транспорту заробітну платню, громадяни інколи домагаються захисту своїх прав  у судах, міліції та прокуратурі тощо.

 І як нам ліквідовувати зазначені не доопрацювання, адже цей процес неодмінно  наштовхуватимемося на різного роду юридичні нюанси.

Скидається на те, що в розумінні та окресленні шляхів до розв’язання цієї проблеми можуть слугувати юридичні поняття (терміни часів римського права) – де-факто і де-юре.

De facto («на ділі», «фактично») — латинський вираз. Зазвичай використовується як антонім латинського терміну де-юре в законодавчій, політичній, управлінській і технічній (відносно стандартів) сферах, коли в звичайну практику вводяться елементи без відповідної офіційної підтримки. Наприклад, при розборі правової ситуації «де-юре» означає вимоги закону, тоді як de facto говорить про те, що відбувається насправді (будь це законно або незаконно), реальний стан справ.

Отже, з подібними проблемами людство взагалі і юридична практика зіштовхується не в перше.

Адвокат Т.Монтян надає такий приклад існування в нашій правовій реальності фактичного та юридичного: «Формально багатоквартирні будинки є спільною власністю власників квартир та інших приміщень в цих будинках, а по факту - ними розпоряджаються, як своєю власністю, органи місцевого самоврядування в особі чиновників, які отримали свої посади всередині неформальної ієрархії ("Злочинної Панди" будь-якого кольору) за переважно неформальними правилами -"поняттями". Між тим, у співвласників є алгоритм повернути будинки собі під контроль шляхом створення ОСББ, тобто повернутись в формально-правове поле, але цей шлях є надзвичайно утрудненим через наявність величезної кількості неформальних правил, які діють паралельно з формальними».

Висновок, який робить, при цьому, адвокат, наступний: «в Україні немає "бєспрєдєлу" – в ній є чіткі, жорсткі, розгалужені, деталізовані, але в більшості своїй неформальні «правила гри».

Терміни de facto та de jure отримали своє поширення у міжнародному законодавстві у питаннях визнання одних держав іншими.

Так, визнання держави de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні. Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування.

Якщо оцінити нашу проблему з цих позицій, за аналогією права, ми, громадяни України, вступаючи в правовідносини з нелегітимними органами влади визнаємо їх де-факто, що надає їм деякого ступеню легітимності.

Слушність такого висновку підтверджується також наступним.

Легітимність політичної влади — це стан, коли право чинність даної влади визнають суспільство і міжнародне співтовариство; це форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою.

Легітимність влади є її невід'ємною ознакою. Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право і закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення. Основними джерелами легітимності є три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

Процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності називають легітимацією. Підстави легітимації, тобто умови, за яких народ готовий визнати владу, мають історичний характер: 1) успадкування влади главою держави від своїх предків; 2) у давні часи, перемігша у війні, держава-завойовник могла розраховувати на визнання її влади над приєднаною територією правочинною; 3) у сучасних демократичних державах підставою легітимації вважається обрання, владних структур народом.


Знову ж, таки ми, громадяни України, вступаючи в правовідносини з нелегітимними органами влади визнаємо їх, що надає їм політичного ступеню легітимності.

Однак, наше безперечне завдання: повернути їх у стан де-юре – відновити конституційний лад в Україні.

Щодо проблем практичного виконання цього завдання поміркуємо у наступній статті.

..
от ця римовська або білоцерківська казуїстика не перестає мене дивувати. То й що? Не пробували поглянути на це питання з практичної точки зору? А я хочу сказати, що всі ці питання нуль у практичному застосуванні. Скажімо, як підстава визнати рішення суду недійсним. Бо норм права, що регулюють ці відносини. Не передбачено санкцій тощо. Навпаки, якщо всі рішення - всіх українських судів визнати недійсними, то хіба це піде на користь державі. І окрім цього, зтакими "проколами" зареєстровано більшість державних інституцій. То що, може поставимо питання про легітимність держави України як такої? Хай Білоцерківській мізки продуло, але ж решта громадян, сподіваюсь, адекватні
...

Ігор Кізіма,

магістр права державного управління та місцевого самоврядування, президент ГО «Суспільний договір»

Последнее изменение %AM, %26 %520 %2015 %11:%Янв

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×