Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %07 %587 %2017 %13:%Май

Про визнання права власності на спадкове майно в Деснянському районному суді м. Києві

Оцените материал
(1 Голосовать)
 Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок під літерою НОМЕР_1 (приміщення 1-4, 1-5, 1-6, 2-5, 2-6) по АДРЕСА_1 у порядку спадкування, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.08.1948 року її діду ОСОБА_4, який перебував у шлюбі з ОСОБА_5, рішенням виконкому Дарницької районної ради депутатів трудящих № 868 від 27.08.1948 року було відведено земельну ділянку під житлове індивідуальне будівництво по АДРЕСА_1. У 2007 році АДРЕСА_1 рішенням виконкому Київської міської ради № 2610 від 29.12.1953 року була перейменована на АДРЕСА_1 31.12.1948 року згідно акту представника Управління по справам Архітектури м. Києва ОСОБА_4 відведено у натурі в користування земельну ділянку, площею 780 кв.м., для будівництва житлового будинку. Відповідно до уточненого плану земельної ділянки А-4999 від 09.01.1949 року управлінням у справах архітектури м. Києва на відведеній земельній ділянці ОСОБА_4 побудував тимчасове житло. Згідно дозволу на виконання будівництва № 5/50 від 31.12.1950 року інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва станом на цей період житловий будинок побудований не був. Дозволом було зобов"язано ОСОБА_4 знести до 31.121950 року тимчасову споруду та надано строк закінчення будівництва житлового будинку протягом 1 року, тобто до 31.12.1950 року. Через важке захворювання ОСОБА_4 не зміг побудувати житловий будинок і ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Права забудовника успадкувала бабуся позивачки ОСОБА_4 - дружина померлого. На час смерті діда на земельній ділянці знаходилося лише тимчасове житло. ОСОБА_4 після смерті чоловіка почала будувати житловий будинок на відведеній земельній ділянці. Згідно схематичного плану, складеного Київським БТІ 01.07.1954 року ОСОБА_4 побудувала житловий будинок під літерою НОМЕР_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла. На момент смерті будівництво будинку було завершено, у будинку проживали ОСОБА_4, її сини ОСОБА_6, ОСОБА_7 (батько позивачки) та дочка ОСОБА_8. Після закінчення будівництва ОСОБА_4 26.10.1973 року склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок заповідала своєму сину ОСОБА_7 (батьку позивачки). Батько позивачки фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав у будинку. На час складання заповіту та смерті бабусі позивачки закінчений будівництвом житловий будинок складав єдине домоволодіння. Після смерті бабусі батько позивачки ОСОБА_7 вирішив оформити право власності на успадкований будинок, але йому було відмовлено в оформленні документів з підстав не введення будинку в експлуатацію на час смерті бабусі. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер. Але до смерті 15.02.2002 року він склав заповіт, відповідно до якого все своє майно заповів дочці ОСОБА_1 Позивачка звернулася до П"ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але постановою державного нотаріуса від 26.06.2012 року у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документів на вказане нерухоме майно. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності у порядку спадкування на житловий будинок під літерою НОМЕР_1 (приміщення 1-4, 1-5, 1-6, 2-5, 2-6) по АДРЕСА_1; визнати за нею право на користування земельною ділянкою, площею 780 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, згідно рішення № 868 виконкому Дарницької райради м. Києва про відвід земельної ділянки під будівництво житлового будинку, згідно акту від 31.12.1948 року про відвід земельної ділянки в натурі та плану земельної ділянки, складеного Управлінням в справах архітектури м. Києва від 09.01.1949 року.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року  Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря     - Макас Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

  

У судовому засіданні представник позивачки уточнив позовні вимоги, просив їх задовольнити, визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, згідно технічного паспорту від 03.03.2006 року, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації.

    Третя особа - ОСОБА_3 - у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що підстав для задоволення позову немає.

    Представник третьої особи ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала пояснення ОСОБА_3, у задоволенні позову просила відмовити.

    Представник відповідача у судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення, в яких також просив розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

    Представник третьої особи - Реєстраційної служби - у судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

    Вислухавши пояснення представника позивачки, третьої особи, представника третьої особи, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.. 214 ЦПК України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

    Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.06.1927 року.

    У шлюбі у вказаних осіб народилося четверо дітей - ОСОБА_9, 1931 року народження, ОСОБА_6, 1935 року народження (батько третьої особи ОСОБА_3.), ОСОБА_7, 1937 року народження, (батько позивачки), ОСОБА_8, 1943 року народження, що підтверджується свідоцтвами про їх народження.

27.08.1948 року діду позивачки ОСОБА_4 рішенням виконкому Дарницької районної ради депутатів трудящих № 868 від 27.08.1948 року було відведено земельну ділянку під житлове індивідуальне будівництво по АДРЕСА_1.

У 2007 році АДРЕСА_1 рішенням виконкому Київської міської ради № 2610 від 29.12.1953 року була перейменована на АДРЕСА_1

31.12.1948 року, згідно акту представника Управління по справам Архітектури м. Києва, ОСОБА_4 відведено у натурі в користування земельну ділянку, площею 780 кв.м., для будівництва житлового будинку. Відповідно до уточненого плану земельної ділянки А-4999 від 09.01.1949 року управлінням у справах архітектури м. Києва на відведеній земельній ділянці ОСОБА_4 побудував тимчасове житло.

Згідно дозволу на виконання будівництва № 5/50 від 31.12.1950 року інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва станом на цей період житловий будинок побудований не був. Дозволом було зобов"язано ОСОБА_4 знести до 31.12.1950 року тимчасову споруду та надано строк закінчення будівництва житлового будинку протягом 1 року, тобто до 31.12.1950 року.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

За життя ОСОБА_4 житловий будинок не був належним чином оформлений та не був введений в експлуатацію.

Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 були його дружина ОСОБА_4 та четверо дітей, які проживали разом із спадкодавцем та були зареєстровані у спірному будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

На момент смерті будівництво будинку було завершено, у будинку проживали ОСОБА_4, її сини ОСОБА_6, ОСОБА_7 (батько позивачки) та дочка ОСОБА_8.

Після закінчення будівництва ОСОБА_4 26.10.1973 року склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок заповідала своєму сину ОСОБА_7 (батьку позивачки).

    Враховуючи те, що ОСОБА_4 не набула права власності на житловий будинок під літерою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, до ОСОБА_7 не перейшло у порядку спадкування за заповітом право власності на спірний будинок чи одноособово будь-які інші майнові права на спірний будинок.

    Виходячи із документів про надання дозволу на проведення будівельних робіт ОСОБА_4 та встановлений строк закінчення робіт - 31.12.1950 року, питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", що був визнаний таким, що втратив чинність; Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.02.1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

    Відповідно до ст. 1 Указу від 26.08.1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п"яти як у місті, так і поза містом.

    Пунктом 2 Постанови від 26.08.1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

    Отже, за Указом від 26.08.1948 року та Постановою від 26.08.1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

    Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року.

    Згідно із пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

    Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26.08.1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

    Таким чином, щоб житловий будинок під літерою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, як об"єкт нерухомого майна, міг увійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 чи ОСОБА_4, такий будинок повинен був бути введений в експлуатацію.

    Спірний будинок не був введений в експлуатацію ані за життя ОСОБА_4, ані за життя ОСОБА_4, не було затверджено акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів, а відтак відсутні правові підстави вважати, що спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_4

    Як зазначено у п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

    Таким чином, після смерті ОСОБА_4 спадкового майна у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 не було, а до ОСОБА_7 не перейшло у порядку спадкування за заповітом право власності на спірний будинок чи одноособово будь-які інші майнові права на спірний будинок.

    ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

    Відповідно до заповіту від 15.02.2002 року, посвідченого державним нотаріусом, ОСОБА_7. все своє майно заповів ОСОБА_1.

    Враховуючи те, що ОСОБА_7 не набув право власності на спірний будинок, не має законних підстав для визнання права власності на спірний будинок, то і немає законних підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

    Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

    Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

    Частиною 5 статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

    Згідно із ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

    Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов"язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

    Як визначено пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04.10.1991 року право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведений йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

    Враховуючи те, що у спадщину переходять лише ті права та обов"язки, які були набуті спадкодавцем на час відкриття спадщини - день смерті, зважаючи на те, що спірний будинок не був введений в експлуатацію ні на час смерті спадкодавця ОСОБА_4, ні на час смерті ОСОБА_4, він не може бути спадковим майном. Відповідно підстави для визнання права власності на житловий будинок під літерою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, за кимось із спадкоємців не існує.

    Аналогічні обставини були встановлені також й іншими судовими рішеннями.

    Так, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.12.2008 року у цивільній справі № 2-281/08 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності у порядку спадкування на житловий будинок № 1 (літера А) по пров. Кисловодському у м. Києві.

    Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.08.2009 року у цивільній справі № 2-1397/09 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання в порядку спадкування права власності на будівельні матеріали та визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1

 

    Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.12.2012 року у справі № 2-4988/12 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_7 права власності на житловий будинок під літерою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. Але рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2014 року рішення суду від 24.12.2012 року скасовано і у задоволенні позову відмовлено.

    Також судом встановлено, що на даний час третя особа ОСОБА_3 разом із сім"єю проживає та користується спірним будинком АДРЕСА_1

    Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов"язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

    Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

    За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

    Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

    Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

    Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підстави для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

    На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст. 328, 331, 377, 1225 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.06.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", -

ВИРІШИВ:

    У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

     Головуючий:

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×