Вход/Регистрация

Юридические услуги Киев и Киевская область

Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
E-mail: utk2012@bigmir.net, skype: k0965454033

Воскресенье, 07 Май 2017 13:29

Про витребування майна із чужого незаконного володіння в Дарницькому районному суді Києва

Оцените материал
(1 Голосовать)
Позивач ОСОБА_8 28 серпня 2015 року  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_10, Садове товариство "Світанок", Святошинський Відділ державної виконавчої служби  м. Києва Головного Територіального управління юстиції у м. Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. про витребування майна із чужого незаконного володіння. В ході  судового засідання неодноразово уточнював свої позовні  вимоги, в остаточній редакції збільшив позовні вимоги за вх. № 55923 від 10.11. 2016 року (т.3, а.с.37-42) та просив:
Р І Ш Е Н Н Я

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючого-судді:                 ЛЕОНТЮК Л.К.

      за участю секретаря:                        ЯБЛОНСЬКОЇ І.К.

      сторін:

              представників позивача                                ОСОБА_2;ОСОБА_3;ВОВЧЕНКО С.М.

              представника відповідача ОСОБА_5               ОСОБА_6

              представника відповідача ОСОБА_7         ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_10, Садове товариство "Світанок", Святошинський Відділ державної виконавчої служби  м. Києва Головного Територіального управління юстиції у м. Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. про витребування майна із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

    

     Витребувати у Відповідача ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0, 0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3 площею, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання повернути її у володіння, користування, розпорядження ОСОБА_8.

     Скасувати за ОСОБА_7 державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

      Визнати недійсним Договір купівлі-продажу садового будинку загальною площею 110,2 кв.м. житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, який був зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталією Миколаївною за номером №5151.

     Витребувати у Відповідача ОСОБА_5 садовий будинок, загальною площею 110,2 кв.м. житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ проживання та подальшої експлуатації садовий будинок, загальною площею 110,2 кв.м. житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

      Скасувати за ОСОБА_5 державну реєстрацію садового будинку, загальною площею 110,2 кв.м. житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

      Скасувати за ОСОБА_7 державну реєстрацію садового будинку загальною площею 110.2 кв.м, житловою площею 48.4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

      В судовому засіданні позивач ОСОБА_8 та його  представники ОСОБА_2, яка діє  за довіреністю ВТМ 023485 від 21.10. 2013 року ( т.1, а.с. 18), ОСОБА_3, який діє  за довіреністю ВТМ 023485 від 21.10. 2013 року ( т.1, а.с. 18), договором № 29 про надання послуг адвоката  від 21. 10. 2016 року ( т.3, а.с. 31-32) на підставі ордеру серія КВ № 105964 від 24.10. 2015 року ( т.1 , а.с. 215) та Вовченко С.М., яка діє за договором  про надання  послуг адвоката від 29.10. 2015 року на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( т.1, а.с. 76; 77) збільшені позовні вимоги викладені в остаточній редакції 09.11. 2016 року  підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених у позовних вимогах.

      Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, яка діє за договором № 20 про  надання правової допомоги від 20.12. 2015 року на підставі ордеру серія АА № 036102 від 20.10.  2015 року  ( т.1, а.с. 162; 163), позовні вимоги не визнала та просила у їх задоволенні відмовити.

      Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_12, який діє за довіреністю НВІ 557857 від 28.11. 2016 року ( т.3, а.с. 69), позовні вимоги  не визнав та просив у їх задоволенні  відмовити за безпідставністю.

       Відповідач ОСОБА_9 належним чином повідомлений про день, час, місце розгляду справи  у судове засідання не прибув і не направив свого представника, про причини неявки суду  не повідомив, суд, з урахуванням думки учасників процесу  прийняв рішення про розгляд справи за його відсутності.

       Третя особа: Святошинський Відділ державної виконавчої служби  м. Києва Головного Територіального управління юстиції у м. Києві, належним чином повідомлена, у судове засідання не прибула, проте через загальну канцелярію за вх. № 9203  від  22.02. 2017 року надала клопотання про розгляд  цивільної справи без  участі  представника відділу.

       Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. також не прибула, у своєму письмовому клопотанні, яке надійшло  через загальну канцелярію за вх. № 8579 від 20.02. 2017 року просила продовжити розгляд справи  за її відсутності.

       Третя особа: ОСОБА_10, належним чином повідомлена у судове засідання не прибула, проте надала суду письмову заяву за вх. № 49350 від 06.10. 2016 року ( т.3, а.с.24) про розгляд справи  без її участі, позовні вимоги підтримує.

       Згідно ст. 158 ЦПК України особа яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

       Третя особа:  Садове товариство "Світанок", повідомлене належним чином у відповідності до вимог ст. 74-76 ЦПК України  не направило у судове засідання  свого представника, про причини неявки  суду не повідомило.

      Суд, заслухавши пояснення  сторін, їх представників, дослідивши матеріали даної цивільної справи ( три томи) у їх сукупності, матеріали цивільної справи № 753/4595/13-ц ( 5 томів), оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає  частковому  задоволенню з наступних підстав.

       Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є  законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2  ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно  до  статті  8  ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

       Обґрунтованим визнається рішення,  ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,  на які сторони  посилаються  як  на підставу  своїх  вимог і заперечень,  підтверджених доказами,  які були досліджені в судовому засіданні і  які  відповідають  вимогам закону  про  їх  належність та допустимість,  або обставин,  що не підлягають доказуванню,  а також  якщо  рішення  містить  вичерпні висновки   суду,   що   відповідають   встановленим   на  підставі достовірних доказів обставинам,  які мають значення для  вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності,  встановленій статтею 215  ЦПК,  і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

       Відповідно до ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони  підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

       Судом встановлено , що державним виконавцем державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м. Києві 29.05.2012 року було описане та арештоване майно, що належить ОСОБА_8, а саме: земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею, 0.0453 га, двоповерховий цегляний будинок (вартість будівельних матеріалів з якого збудований будинок, не враховувались під час оцінки майна); та велика кількість будівельних матеріалів на території ділянки ( т.1, а.с. 5-7).

      В подальшому на виконання заявки державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м. Києві Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрспецторгГрупп» було проведено прилюдні торги по реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_8, а саме:земельна ділянка площею 0.0453 га. кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0.0453 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

        Як  слідує із матеріалів  цивільної справи № 753/4595/13-ц ,  08 січня 2013 року відбулисяприлюдні торгиз реалізації спірної земельної ділянки, що належала Позивачу, переможцем торгів згідно протоколу № 11-0454/12 став ОСОБА_9 - відповідач -1.

На підставі Акту державного виконавця про прилюдні торги від 12 березня 2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., було видано Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 12 березня 2013 року за реєстровим № 863.

Право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2013 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 20100580000.

22 квітня 2013 року, ОСОБА_9 продав земельну ділянку площею 0,0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 відповідачу - 2 ОСОБА_7 на підставі відплатного договору купівлі продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Герасименко Н.М. зареєстрованого в реєстрі за № 1614.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1614 від 22.04.2013 р. , в порядку ч. 1 ст. 657 ЦК України, укладено в письмовій формі та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. Право власності Відповідача 2 ОСОБА_7 на земельну ділянку, в порядку до ч.4 ст. 334 ЦК України, та ст. 125 Земельного кодексу України, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 22.04.2013 року о 18:34:11, номер запису про право власності: 1861088 (з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2015 р. за № 40446073

На момент продажу земельної ділянки будь-яких обтяжень, заборон відчуження , застав чи обмежень відчуження не було, про що було зазначено в п. 5, 6, 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки та підтверджувалось відповідними Витягами: з реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.04.2013 року за № 8932411, 8932737, 8932950; Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 22.04.2013 року за № 40499212; Державного земельного кадастру від 17.04.2013 року за № НВ-800010552013. Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був відсутній запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження) ( т.2, а.с.81-154).

      Не погоджуючись з проведеними прилюдними торгами по реалізації нерухомого майна ОСОБА_8 у березні 2013 року оскаржив прилюдні торги.

      Після неодноразового розгляду даної справи судами різних інстанцій, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.05.2015 у справі №22-ц/796/6668/2015 позов ОСОБА_8 задоволено; визнано недійсними прилюдні торги від 08.01.2013 з продажу нерухомого майна- земельної ділянки площею 0.0453 га. кадастровий номер НОМЕР_3. яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_8: визнано недійсним Протокол № 11-0454/12 проведення прилюдних торгів від 08.01.2013 з продажу нерухомого майна -земельної ділянки площею 0.0453 га. кадастровий номер НОМЕР_3. яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. який складений Товариством з обмеженою відповідальністю«Укрспецторг Групп»: визнано недійсним Акт державного виконавця про прилюдні торги від 05.02.2013. затверджений начальником відділу держаної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві: визнано недійсним Свідоцтво, посвідчене12.03.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. про належність ОСОБА_9 на праві власності майна, що складається із земельної ділянки площею 0.0453 га. кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0.0453 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_8

   Під час розгляду даної справи Апеляційним судом м. Києва були встановлені наступні порушення порядку реалізації арештованого майна на прилюдних торгах від 08.01.2013 року.

    Апеляційним судом м. Києва від 28.05.2015 р. було встановлено, що відповідно до акту опису й арешту майна від 29.05.2012 державним виконавцем у присутності представника торгуючої організації ТОВ «УкрспецторгГрупп» було описано та арештовано таке майно: земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею, 0,0453 га, яка належить ОСОБА_8, розташований на цій земельній ділянці двоповерховий цегляний будинок (вартість будівельних матеріалів з якого збудований будинок, невраховувались під час оцінки майна') та велика кількість будівельних матеріалів на території  цієї земельної ділянки ( т.1, а.с.8- 12).

     Згідно ст. 41 Конституції України право власностіє непорушним, ніхто не може бути позбавлений права власності чи бути обмеженим у його здійсненні. Охорона права власності здійснюється цивільним, кримінальним,адміністративним, іншими галузями законодавства.

    Судовою колегією апеляційного суду м. Києва було надано обґрунтовану та належну правову оцінку порушенням вимог п. 3.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5 , оскільки з прилюдних торгів фактично було продане описане та арештоване нерухоме майно - двоповерхова цегляна будівля, оцінка вартості якої проведена не була, відповідні документи щодо майна до ТОВ «УкрспецторгГрупп» не передавались.

      Між Відповідачем 1 ОСОБА_9 та Відповідачем 2 ОСОБА_7 22.04.2013 було укладено Договір купівлі продажу спірної земельної ділянки. Також, Відповідачами 1 та 2 було надано 22.04.2013 (в момент укладання Договору купівлі продажу спірної земельної ділянки) приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталії Миколаївні заяву, якою вони стверджували, що спірна земельна ділянка вільна від будь-яких будівель і споруд   (т.1, а.с. 82-84).

      Отже, Відповідач 2 ОСОБА_7, згідно Договору купівлі продажу спірної земельної від 22.04.2013, придбав лише земельну ділянку. Жодних споруд, будівель, будівельних матеріалів, двоповерхової цегляної будівлі що знаходилася на земельній  ділянці Відповідачем 2 придбано не було.

       Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

       Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

       Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

      Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

      У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

       Право власника на витребування майна від набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується  з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від набувача.

        Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.  

        За змістом ст.388 ЦК України випадки витребування майна власником від набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

        Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від набувача.

        Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

        Положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

        Захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та  388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи можна вважати підстави набуття майна законними, чи набувач майна є добросовісним набувачем тощо.

        Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_8 посилався на те, що належна йому на праві власності земельна ділянка була відчужена всупереч його волі шляхом реалізації арештованого майна на прилюдних торгах від 08.01.2013 року, які   судом  визнані недійсними , відтак належне йому майно вибуло з його володіння поза його волею.

        Таким чином, суд приходить до висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця - поза його волею.

        Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право  на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

        Дійшовши висновку про доведеність позивачем права власності на земельну ділянку, що підтверджується  державним актом на право власності на земельну ділянку від  20.11.2006 року ( т.2, а.с. 246) та встановивши, що це майно вибуло з його володіння не з його волі,  суд  вважає за можливе на підставі статей 387, 388 ЦК України витребувати її із чужого володіння.

        Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

        Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

        Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

       Стаття ст.15 ЦК України  передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

        Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

        Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

        Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

       При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

       Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

       У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

        Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

       Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

       Згідно ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

       Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

       Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

       Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

       Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного  права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

       Разом із тим, згідно з роз'ясненнями які викладені в  п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

        Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року у справі №6-146цс14.

        Стосовно вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку загальною площею 110,2 кв.м, житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то  відповідно до ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочинів, відповідно якої,правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним (нікчемним) є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

В обгрунтування своїх вимог,  ОСОБА_8 та його представники посилаються на відсутність за Відповідачем 2 ОСОБА_7 прав розпорядження спірним будинком та набутим ним без жодної правової підстави, що на їх думку  призвело до порушення ст. 658 ЦК України (право продажу товару лише власником) в момент вчинення правочину купівлі- продажу спірного садового будинку від 11.11.2014року.

      Всупереч тому, що Відповідач 2 ОСОБА_7 не являвся власником двоповерхової цегляної будівлі що знаходилася на спірній земельній ділянці, 24.04.2013 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайм М» Договір № 190/04/13 на виконання будівельних робі. Згідно Акту виконаних робіт від 01.04.2014 до Договору від 24.04.2013 № 190/04/1 будинок не будувався, а проводився косметичний ремонт спірного будинку, вказаний факт сторонами не спростовується у судовому засіданні.

       Отже, Відповідач 2 ОСОБА_7 правомірно володів садовим будинком на підставі Свідоцтва про право власності на спірний садовий будинок від 30.10.2014 року, виданого Реєстраційною службою Головного Управління юстиції у м. Києві. Право власності на садовий будинок було зареєстровано за Відповідачем 2 відповідно до вимог закону: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.10.2014 р. з номером запису про право власності: 7526746, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданий Реєстраційною службою Головного управління і юстиції у м. Києві 30.10.2014 року та в момент вчинення правочину з купівлі-продажу спірного садового будинку від 11.11.2014року з Відповідачем 3 ОСОБА_5 , Відповідач 2 ОСОБА_7 правомірно та на законних підставах володів та мав право розпоряджатись садовим будинком, вимоги ст. 658 ЦК України не було порушено, оскільки свідоцтво  про право власності на спірний будинок ніким не оспорювалося і не визнавалося недійсним в судовому порядку.

      Також, Позивач, як на підстави недійсності, посилається на недодержання в момент вчинення оспорюваного правочину сторонами вимог, які встановлені ч.І-З, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Однак ні   він, ні його представники в судовому засіданні , не навели жодної підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину в порядку ст. 203, 215 ЦК України. Окрім того, незаконність набуття права власності відповідачів  ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на спірний садовий будинок прямо не випливає із закону, судами не встановлена.

     Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України, в момент вчинення оспорюваного правочину Відповідач 2 мав повну цивільну дієздатність; ч. З ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі; ч. 5 ст. 203 ЦК України, оспорюваний правочин спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

ч. 6 ст. 203 ЦК України, оспорюваний правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст оспорюваного правочину не суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, в тому числі правочин вчинено відповідно до вимог ст. ст. 207, 208, 657 ЦК України щодо письмової форми правочину та ст. ст. 209, 210, 334, 657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації:

    Так, договір купівлі-продажу садового будинку М 5151 від 11.11.2014 р., в порядку ч. 1 ст. 657 ЦК України, було укладено в письмовій формі та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.

     Право власності Відповідача 3 - ОСОБА_14 на садовий будинок , в порядку до ч.4 ст. 334 ЦК України, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 11.11.2014 року о 17:25:35, номер запису про право власності: 7651693 ( т.1, а.с. 15-16)

     А отже, відповідно до ч. І-З, 5, 6 ст. 203, ст. 204, ч.2 ст. 215, ст. 328, 658 ІДК України - підстави для визнання договору купівлі-продажу садового будинку № 5151 від 11.11.2014р. не дійсним відсутні, право власності Відповідача 3 ОСОБА_5 на нерухоме майно набуте нею в результаті цього договору вважається набутим правомірно.

      Стосовно вимог Позивача, щодо витребування у Відповідача 3 ОСОБА_5 садового будинку, загальною площею 110,2 кв.м., житловою площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та передачі його Позивачу, а також щодо скасування за Відповідачем ОСОБА_5 державної реєстрації вищезазначеного садового будинку, суд вважає безпідставними, неправомірними та такими що не мають належного правового підґрунтя, виходячи з наступного:

    Обгрунтовуючи свої вимоги, Позивач посилається на ст. 387 ЦК України, відповідно до якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та ст. 388 ЦК України, що містить випадки витребування майна власником від добросовісного набувача.

    Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про практику в справах про захист права власності та інших речових прав» ст. 387 ЦК та ч. З ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

    Відповідно до ч.З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК України).

    Враховуючи норми ст. 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі, право власності на будівлю набувається в порядку, який був чинний на час завершення будівництва.

      Позивач стверджує, що спірний будинок було ним побудовано у 1977 році. Однак, ці твердження Позивача підлягають сумніву та не відповідають дійсності, виходячи з наступного:

    В матеріалах цивільної справи № 753/4595/13-ц за позовом ОСОБА_8 про визнання прилюдних торгів недійсними, що  була досліджена судом при розгляді цивільної справи про витребування майна з чужого незаконного володіння, містяться документи, які спростовують та ставлять під сумнів твердження позивача, а саме:

   Відповідно до Довідки № 21-СН від 01.03.2013 р. , виданої с/т «Світанок» за підписом голови правління та головного бухгалтера (стор. 82 том 1 ) , зазначено що , Садовий будинок АДРЕСА_2 був побудований господарчим способом в 2007 році та введений  в експлуатацію в 2008 році.

Відповідно до Пояснень-заперечень на касаційну скаргу у справі № 6-1661 ск 14 від

7.2.2014 року (стор. 52 т. З ) ОСОБА_10 ( колишньою дружиною Позивача)

було зазначено, що будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_2 було побудовано у 2005 - 2007рр. власними силами під час перебування у шлюбних відносинах.

    В письмовому клопотанні ОСОБА_10 (дружини Позивача) від 06.06.2013р. до Дарницького районного суду м. Києва (т. 1 стор. 158 ), зазначено , що двоповерховий будинок на земельній ділянці в АДРЕСА_2 було побудовано ще у 2006 році, перебуваючи у шлюбних стосунках з Позивачем. На підтвердження нею було приєднано відповідні докази, а саме : фото таблиці на 6 арк. (т. 1 стор. 161-165); копії квитанцій на купівлю будівельних матеріалів для побудови будинку на 30 арк. (т. 1 стор. 165-194).

    Разом з тим, суд звертає увагу, що всі квитанції було датовано 2006 - 2007 рр., та деякі з квитанцій, а саме: рахунок-фактура № ПУ -0001100 від 26.02.07 р. (т.1 стор. 193) видана на ім'я одержувача - ТОВ «Укрспецрембуд», яка не має відношення до Позивача.

    Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, Позивач отримав на підставі рішення Київської міської ради від 14.03.2002 року за № 282-6/1716 лише 20.11.2006 р.

     Вищенаведене свідчить, що в 2007 році було зведено садовий будинок АДРЕСА_2 , але дані про індивідуальні характеристики , зовнішній та внутрішній стан такого будинку не визначено. Таким чином, право власності на таку будівлю набувається в порядку, який був чинний на час завершення будівництва, тобто у 2007 році.

     Підстави набуття права власності визначені у главі 24 ЦК України.

     Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) ( ч. 2 ст. 331 ЦК України). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого      майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

     Право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації (ст. 182, ст. 334 ЦК України, п. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року № 1952-4 право власності на нерухоме майно виникає з моменту такої реєстрації (ч.З ст.З ЗУ № 1952-4).

    Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва до 01.01.2009 р. регулювалось Постановою КМУ України № 1243 від 22.09.2004 р. «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

    Відповідно п. 1 Постанови, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації,капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних : даних на проектування, за результати якої складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

     П. 29 Постанови передбачено, датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта.

    Окрім того, в матеріалах цивільної справи № 753/4595/13-ц за позовом ОСОБА_8 про визнання прилюдних торгів недійсними, містяться додаткові докази що підтверджують відсутність правовстановлюючих документів на спірну будівлю за Позивачем.

    Так, у відповіді с/т «Світанок» № 121 СН від 14.03.2013 р. (т.1 стор. 83) на адвокатський запит зазначено, що на садовій ділянці АДРЕСА_2 що раніше належала члену товариства ОСОБА_8 (Позивачу) в с/т «Світанок», дійсно знаходиться 2-х поверхова будівля, яка не була приватизована ОСОБА_8, що підтверджує відсутність правовстановлюючих документів Позивача на спірну будівлю, а отже і відсутність документів на введення в експлуатацію будинку Позивачем.

    Окрім того, відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» № 1699-ПІ від 20.04.2000 року,в редакції що діяла станом на момент здійснення будівництва, передбачає , що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримативід виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

     Про те, Позивачем не надано жодних доказів, передбачених главою 24 ЦК України як підстав набуття ним права власності на садовий будинок, які б свідчили про наявність дозволу на будівництво або документу, що підтверджував введення в експлуатацію садового будинку, ані правовстановлюючого документу на спірний садовий будинок НОМЕР_4. Сам факт бути членом Садового товариства "Світанок" , сплати за використання електроенергії та інших послуг не дає суду підстав вважати, що ОСОБА_8 є власником спірного будинку.

    Відповідно до ст. 376 ЦК України, якщо житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил вважаються самочинним будівництвом.

    Окрім того, відповідно до ч. З ст. 376 ЦК України, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

         Самовільне будівництво не є об'єктом права власності, та не може бути предметом поділу чи витребування, на нього не може бути звернено стягнення за виконавчим документом, в т.ч. при відчуженні земельної ділянки на якій розташований. У зв'язку із цим до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. З ст. 331 ЦК України, п. 15 Постанови Пленуму ВСС України № 5 від 07.02.2014 р.).

        Таким чином, Позивачем не надано належних доказів у відповідності до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, які б підтверджували право власності на витребуване майно та правомірність вимог Позивача щодо повернення садового будинку із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387, 388 ЦК України.

    Під час розгляду позову про витребування майна Відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

     У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України).

     В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

     На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин,  суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог  ОСОБА_8 в частині витребування з володіння відповідача ОСОБА_7 спірної земельної ділянки та в частині скасування за ОСОБА_7 реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

      В задоволенні іншої частини позову відмовити.

      На підставі вище викладеного та керуючись,  ст. 41 Конституції України, ст. ст. 3, 10, 31, 58, ч.2 ст. 59, 60,61, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 5, 16, 24, 203, 204, 215, 216, 328, 330,331,334, 376, 387, 388, 392 ЦК України, Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 «;Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд

В И Р І Ш И В:

        Позовні  вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_10,  Садове товариство "Світанок", Святошинський Відділ державної виконавчої служби  м. Києва Головного Територіального управління юстиції у м. Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. про витребування майна із чужого незаконного володіння , задовольнити частково.    

     Витребувати у  ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_3, земельну ділянку, площею 0, 0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання повернути її у володіння, користування, розпорядження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1.

     Скасувати за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_3державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0453 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

       В  решті позовні вимоги не підлягають задоволенню.

       Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва  через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь  у

справі, але  не були  присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання  копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу  не було подано.   У разі подання  апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після  розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення  виготовлено  13 березня 2017 року.

СУДДЯ                                                                           Л.К. ЛЕОНТЮК

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×