Библиотека юриста http://www.ut.kiev.ua Thu, 02 Dec 2021 16:29:37 +0000 Joomla! - Open Source Content Management ru-ru Отмена туристических поездок из-за COVID-19 карантина - пандемии. Ответственность туроператов, турагентов - турфирм http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2733-otmena-turisticheskikh-poezdok-iz-za-covid-19-karantina-pandemii-otvetstvennost-turoperatov-turagentov-turfirm.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2733-otmena-turisticheskikh-poezdok-iz-za-covid-19-karantina-pandemii-otvetstvennost-turoperatov-turagentov-turfirm.html Из-за пандемии COVID-19 карантина большая часть стран закрывают свои границы и стает остро вопрос: виноваты и насколько турфирмы : турагенты и туроператоры в этом
Многие курортные страны закрывают свои ворота перед туристами из-за карантина - пандемии ковида. И международный туризм практически остановился.
При этом пострадали украинские турфирмы (туроператоры и турагенства) - европейских поддерживало правительство. Наших - как всегда - никто.

Туристы сразу же отказывались от запланированых и забронированых путешествий. Это с одной стороны. С другой стороны - деньги уплаченые туристами как предоплата уже были потрачены турфирмами на бронирования соответствующих услуг и путешествий.

Вот и получилось так, что по состоянию на 2021 год имеем очеь и очень много исков в суды к туроператорам и турагентствам.
Так кто же виновать?

Общее правило гласит - карантин - это форс-мажор и турфирмы не могут отвечать за это.

А что же судебная практика?

Тут как раз полная таки солидарность между нормами Закона и принятыми судами решениями. В общем все можно сказать так: отмена туристических вояжей из-за карантина, закрытия границ и т.п. - не могут быть основанием для наказания украинских турфирм согласно ГК Украины, так как вины в их действиях нет, а значит отсутствует состав гражданского правонарушения.





]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Thu, 25 Nov 2021 20:45:29 +0000
Кто может инициировать изменение целевого назначения земельного участка http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2731-kto-mozhet-initsiirovat-izmenenie-tselevogo-naznacheniya-zemelnogo-uchastka.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2731-kto-mozhet-initsiirovat-izmenenie-tselevogo-naznacheniya-zemelnogo-uchastka.html Только лишь собственник земельного участка может и должен изменять целевое назначение его или же это могут делать и другие лица? На этот вопрос попытался дать ответ Верховным Суд в анализируемом ниже решении
Итак, гражданин, заинтересованый в изменении целевого назначения земельного участка обратился в местный совет.
Он просил предоставить ему соглачие - разрешение на изменение целевого назначения земельного участка.

Но сельский совет рассмотрев - отказал. Аргументировав это тем, что этот человек не оформил договор оренды указаного земельного участка.
Указаный гражданин, не будь дураком, обратился в суд. В иске гражданин указал: еще в 2009 году он получил разрешение на разработку проекта по землеустройству касательно отвода (землеотвода) спорного земельного участка с целью передать его в аренду.

В дальнейшем, утверждено техническую документацию по составлению государственного акта на передачу в аренду земельного участка. Однако, ни подписания договора аренды, ни его государственной регистрациии не случилось.

Касательно разрешения, которое было на руках у человека, то Верховный Суд сказал, что оно - дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність - не является документом, который изменяет право собственности на участок, а является лишь начальным этапом в надлежащем оформлении прав на земельный участок.

К тому же, согласно информации Государственного земельного кадастра право собственности спорного земельного участка принадлежит сельскому совету. Поскольку же земельный участок есть собственностью териториальной общины, то обращатся с прошением о изменении целевого назначения земли может или собственник или же пользователь. При этом право пользования должно быть надлежащим способом зарегистрировано.

Подробнее вы узнаете из самого решения суда

.............

Юрист-аналитик

анализ и решение сложных и запущенных дел
Наиболее оптимальное решение проблем
Обход закона и юридические технологии
Досудебное решение конфликтов
Киев и Украина
тел/вайбер 096-545-40-33
 
сайт http://ut.kiev.ua/

.............

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 670/92/18

адміністративне провадження № К/9901/63442/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Кравчука В.М., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2018 (суддя Блонський В.К.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 (колегія суддів: Матохнюк Д.Б., Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.) у справі №670/92/18 за позовом ОСОБА_1 до Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення 24 сесії 7 скликання Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області №3-24/2017 від 15.12.2017, яким відхилено заяву позивача про зміну цільового (функціонального) призначення земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 6820682500:01:006:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Дашковецьку сільську раду Віньковецького району Хмельницької області повторно розглянути питання про зміну цільового (функціонального) призначення земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 6820682500:01:006:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі раніше поданої заяви позивача від 23.11.2017.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач вважає себе орендарем земельної ділянки, а тому просить змінити вид використання останньої з «товарного сільськогосподарського виробництва» на «ведення особистого селянського господарства». Вказує, що судами не надано оцінку рішенню Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 15.12.2009, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність.

Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2018 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 23 листопада 2017 року позивач звернувся до Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області із заявою про зміну цільового (функціонального) призначення земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 6820682500:01:006:001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з «товарного сільськогосподарського виробництва» на «ведення особистого селянського господарства»

15 грудня 2017 року на засіданні 24 сесії 7 скликання Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області розглянуто вказану заяву позивача та прийнято рішення про відмову в її задоволенні у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не укладено договір оренди земельної ділянки відповідно до рішення відповідача від 25.02.2009 № 2 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акта на передачу в оренду земельної ділянки з земель запасу ОСОБА_1 ».

Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка, якій позивач просить змінити цільове призначення, не належить позивачу ні на праві власності, ні в оренді. Відтак відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно ч. 2 цієї статті зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що ініціатором зміни виду використання земельної ділянки може бути або власник земельної ділянки, або користувач.

Судами встановлено, що згідно витягу із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 6820682500:01:006:000 є власністю Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, а за видом речового права "Право оренди землі" вказана фізична особа - ОСОБА_1 .

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Проте державна реєстрація оренди земельної ділянки за позивачем ОСОБА_1 відсутня.

Позивач в касаційній скарзі вказує, що судами не надано оцінку рішенню Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 15.12.2009, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність.

Судами встановлено, що 12 вересня 2007 року Дашковецькою сільською радою Віньковецького району Хмельницької області за результатами розгляду заяви прийнято рішення №2, яким позивачу наданий дозвіл на розроблення землевпорядної документації з послідуючою передачею в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,75 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 29 років.

21 листопада 2007 року Дашковецькою сільською радою Віньковецького району Хмельницької області прийнято рішення №4, яким позивачу наданий дозвіл на розроблення землевпорядної документації з послідуючою передачею в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 29 років.

У подальшому рішенням Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області №2 від 05 лютого 2009 року затверджено технічну документацію зі складання державного акта на передачу в оренду земельної ділянки з земель запасу ОСОБА_1 , площею 1,0 га для ведення сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, позивачем договір оренди земельної ділянки не укладено, державну реєстрацію не проведено.

Водночас відомості про рішення Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 15.12.2009, яким нібито надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність у відповідача відсутнє та запис про нього не міститься в книзі реєстрації рішень.

Колегія суддів зазначає, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність не є документом, який передає земельну ділянку у власність, а є лише початковим етапом належного оформлення прав на земельну ділянку.

Також суди вірно не прийняли посилання позивача на довідку виконавчого комітету Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області №259 від 14 березня 2012 року про те, що земельна ділянка є власністю позивача, оскільки згідно ст. 126 ЗК України за редакцією, чинною на момент цієї довідки, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відтак, зважаючи, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади, у позивача відсутні підстави для звернення із заявою про зміну виду цільового використання.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді В.М. Кравчук

А.І. Рибачук


Тільки власник земельної ділянки може і повинен змінювати цільове призначення її або це можуть робити й інші особи? На це питання спробував дати відповідь Верховним Суд у аналізованому вище рішенні.
Отже, громадянин, зацікавлений у зміні цільового призначення земельної ділянки, звернувся до місцевої ради.
Він просив надати йому угоду – дозвіл на зміну цільового призначення земельної ділянки.

Але сільська рада розглянувши – відмовила. Аргументувавши це тим, що ця людина не оформила договору оренди зазначеної земельної ділянки.
Вказаний громадянин, не будь дурнем, звернувся до суду. У позові громадянин зазначив: ще у 2009 році він отримав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення (землевідведення) спірної земельної ділянки з метою передати його в оренду.

Надалі затверджено технічну документацію щодо складання державного акта на передачу в оренду земельної ділянки. Однак ні підписання договору оренди, ні його державної реєстрації не сталося.

Щодо дозволу, який був на руках у людини, то Верховний Суд сказав, що він - дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність - не є документом, який змінює право власності на ділянку, а є лише початковим етапом у належному оформленні прав на земельну ділянку.

Крім того, згідно з інформацією Державного земельного кадастру, право власності спірної земельної ділянки належить сільській раді. Оскільки ж земельна ділянка є власністю територіальної громади, то звертаються з проханням про зміну цільового призначення землі може або власник або користувач. При цьому право користування має бути належним чином зареєстроване.

Детальніше ви дізнаєтесь із самого рішення суду



]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Wed, 24 Nov 2021 05:46:52 +0000
Доля должника в общем имуществе может быть продана с публичных торгов даже если она не выделена в натуре http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2729-dolya-dolzhnika-prodana-s-publichnykh-torgov-ne-vydelena-v-nature.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2729-dolya-dolzhnika-prodana-s-publichnykh-torgov-ne-vydelena-v-nature.html Истцы обратились в суд з прошением признать недействительными результаты электроных торгов 1/2 части квартиры
а также признать недействительным акт государственного исполнителя о проведении этих самых торгов о покупке - приобретении этого имущества.
Их главных аргумент их требований в исковом заявлении - что не было произведено выделение части этой квартиры в натуре. Идеальная часть (часть до выделения в натуре) не может быть недвижимостью, согласно предмета договора купли-продажи.

Верховный Суд в составе Первой судебной палаты Касационного гражданского суда иск не поддержал, отказав таким образом в касационной жалобе. При этом решения нижних инстанций оставлены в силе.

Верховный Суд пришел к следующим выводам и заключениям по делу:

1. Акт о проведении электронных торгов оформлен надлежаще  и есть договором, то есть правочином.

2. При отчуждении имущества с прилюдных торгов - это правочины купли-продажи. Соответственно признать их недействительными можно лишь строго в порядке определенном  ч.ч. 1— 3, 5, 6 ст. 203 Гражданского кодекса Украины.

 3. Также Верховный Суд выходит из того, что согласно ч. 1 ст. 215 ГК Украины, для признания электронных торгов не действительными нужно допустить нарушения Временного порядка реализации арестованого имущества путем проведения электронных торгов, который утвердили 16 апреля 2014 года за № 656/5 указом Министерства юстиции Украины.

 Само решение смотрите доступно на официальном сайте

.............

Юрист-аналитик

анализ и решение сложных и запущенных дел
Наиболее оптимальное решение проблем
Обход закона и юридические технологии
Досудебное решение конфликтов
Киев и Украина
тел/вайбер 096-545-40-33
 
сайт http://ut.kiev.ua/

.............

Постанова                                          

Іменем  України  

 

10 листопада 2021 року

м. Київ

 

справа № 641/2498/17

провадження № 61-18993св20

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Юдіна Олена Сергіївна;

 

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідачі: міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2019 року у складі судді Григор`єва Б. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ в Харківській області), державного підприємства «Інформаційний центр» (далі - ДП «Інформаційний центр») Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Юдіна О. С., про визнання результатів електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та застосування наслідків недійсності електронних торгів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності він та його батько ОСОБА_4 мають квартиру

АДРЕСА_1 . 21 вересня 2015 року відбулися електронні торги по лоту № 95649 із реалізації 1/2 частини зазначеної квартири. Інформація про лот була розміщена не веб-сторінці ДП «Сетам». Указані електронні торги проведено із порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, Закону України «Про оцінку майна, майнових права та професійну оціночну діяльність в Україні»,

ЦК України, Тимчасового порядку реалізації арештованого майна, шляхом проведення електронних торгів.

ОСОБА_1 вказував, що зазначений правочин істотно порушив його права як співвласника спірної квартири. Звернення стягнення на 1/2 частку в майні, що є у спільній частковій власності можливо лише після вирішення питання про можливість виділення відповідної частки квартири в натурі. Таке виділення в натурі є поділом майна, в результаті якого створюються два нових об`єкти цивільних прав. Отже для здійснення оспорюваного правочину повинно було бути створено два нових об`єкти, тобто дві нерухомі речі, кожна з яких мала б відповідати ідеальним часткам в праві сумісної власності. Право спільної сумісної власності в цьому разі припиняється. Невиділена в натурі ідеальна частка у розмірі 1/2 частини квартири, як окремий об`єкт цивільних прав, яка не набула статусу нерухомості не задовольняє істотній умові договору купівлі-продажу з прилюдних торгів - предмету договору купівлі-продажу.

Незаконним є внесення інформації про стартову ціну по лоту № 95649.

У матеріалах справі відсутній експертний висновок та акт оцінки майна. Інформація про спірну квартиру, яка була виставлена на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », як вид майна не відповідає законодавчому, «1/2 частина квартири

АДРЕСА_1 » не могла бути предметом договору купівлі-продажу. Лот містить характеристику майна, яка відповідає площі та кількості кімнат як повної квартири, що свідчить про невідповідність реалізованого майна поняттю «лот» та «арештоване майно», що наведені у Тимчасовому порядку. Оспорюваним правочином фактично було відчужено «ідеальну частку» у розмірі 1/2 частини у праві спільної часткової власності на квартиру, що не є нерухомим майном, тому такі торги мають бути визнанні недійсними. Він, як співвласник спірної квартири, не був попереджений про намір реалізації частки, що належить його батькові. Звернень від кредитора боржника до нього не надходило. Рішення суду про реалізацію частки у спільній часткові власності на квартиру не існує. В зв`язку з чим він вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

З урахуванням змінених та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними електронні торги по лоту № 95649 з реалізації

1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що проведені ДП «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України 21 вересня 2015 року; визнати недійсним акт про проведені електронні торги арештованого майна від 26 жовтня 2015 року, виданий головним державним виконавцем Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Івановою Л. І. на підставі протоколу проведення електронних торгів № 116284 від 21 вересня 2015 року та копій документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, посвідчений начальником Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Подолянко І. А.; застосувати наслідки недійсності електронних торгів по лоту № 95649 з реалізації

1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що проведені ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 21 вересня 2015 року.

У січні 2018 року третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ в Харківській області, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання результатів електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту головного державного виконавця про проведенні електронні торги, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Позов мотивовано тим, що він є боржником у виконавчих провадженнях

№№ 48211943, 48011683, 26653769, 44081637, 44082021. 21 вересня 2015 року у об`єднаному виконавчому провадженні № 48211943 відбулися електронні торги із реалізації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Електронні торги було проведено з порушенням норм діючого законодавства. Спірна квартира належала йому та його сину ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності. 23 жовтня

2014 року ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова задоволено вимоги подання головного державного виконавця Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності. Суд визначив, що ідеальна частка, яка йому належить у спірній квартири становить 1/2. Отже зазначеною ухвалою суду змінено режим спільної власності позивачів за цим позовом зі «спільної сумісної» на «спільну часткову». Характеристика майна, розміщена на сайті, не співпадає із 1/2 частини спірної квартири, адже містить параметри усієї квартири, що зазначені у технічному паспорті. Із наведеного випливає, що предметом електронних торгів реалізована на оскаржуваних торгах 1/2 частина спірної квартири не є окремим об`єктом цивільних прав, адже не володіє виділеними в натурі параметрами. Невиділені в натурі ідеальні частки, не можуть бути предметом продажу з прилюдних торгів через відсутність у них ознак об`єкта нерухомості. Про проведення оцінки майна він не повідомлявся, йому не було повідомлено про результати оцінки спірного майна, це позбавило його права оскаржити оцінку майна, оскільки стартова ціна вочевидь не відповідає дійсній ринковій вартості. Зберігачем майна на момент його реалізації був ОСОБА_6 . Фактично, публікація на сайті контактного номеру телефона представника стягувача забезпечила ОСОБА_6 можливість впливати на осіб, які виявили бажання придбати частину квартири, з метою запобігання їх участі у торгах. Також ОСОБА_6 та ОСОБА_3 були присутніми під час проведення опису і арешту спірного майна.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати результати електронних торгів по лоту № 95649 з реалізації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що відбулися 21 вересня 2015 року; визнати недійсним протокол № 116284 про проведення електронних торгів від 21 вересня 2015 року; визнати недійсним акт головного державного виконавця Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Іванової Л. І. про проведені електронні торги арештованого майна від 26 жовтня 2015 року, створеного на підставі протоколу № 116284 про проведення електронних торгів від 21 вересня 2015 року; визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі № 2182 від 09 листопада 2015 року (штрих-код НАС 186833), посвідчене приватним нотаріусом Харківського МНО Харківської області Юдіною О. С.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня

2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 порушення не вплинули на результат прилюдних торгів. Підстав, передбачених законом, для їх визнання недійсними немає, оскільки під час розгляду справи доводи позивачів не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку як окремий самостійний об`єкт власності і це відповідає вимогам статей 190, 366 ЦК України. Судом першої інстанції будо встановлено, що зазначені дії були вчинені державним виконавцем, про що свідчить ухвала Комінтернівського районного суду

м. Харкова від 23 жовтня 2014 року, якою було визначено, що ідеальна частка, яка належить ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на спірну квартиру становить 1/2 частину.

Позивач ОСОБА_1 має право власності на 1/2 частину спірної квартири, він не був учасником виконавчого провадження. Таким чином він не мав переважного права на купівлю 1/2 частини квартири, яка належала його батьку ОСОБА_4 , оскільки продаж квартири було здійснено з публічних торгів, що узгоджується зі змістом частини першої статті 362 ЦК України.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені позивачами порушення не вплинули на результат прилюдних торгів, а тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у тому числі і похідних, у цій справі слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, у якій представник заявника просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і суди не дослідили зібрані у справі докази

(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що  відсутній висновок щодо застосування статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-14 та пунктів 1, 2, 11 Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затверджений наказом Міністерства юстиції України

від 16 квітня 2014 року № 656/5.

Також ОСОБА_1 посилається на те, що відсутність факту повідомлення ОСОБА_4 про результати визначення оцінки позбавило його можливості подати заперечення на таку оцінку. Невиділена в натурі ідеальна частка у розмірі 1/2 частини квартири, як окремий об`єкт цивільних прав, яка не набула статусу нерухомості не задовольняє істотній умові договору купівлі-продажу з прилюдних торгів - предмету договору купівлі продажу з прилюдних торгів. Таким чином, торги є незаконними, оскільки до позивача, як до співвласника іншої 1/2 частини квартири ніхто з кредиторів з пропозицією викупити частку майна, належну його батьку не звертався, жодних експертиз щодо можливості виділення в натурі частки не проводилось і реалізація з електронних торгів 1/2 частини квартири, без попереднього вирішення питання щодо можливості виділення в натурі майна, належного особі на праві спільної часткової власності, суперечить вимогам ЦК України. Реалізація 1/2 частки неподіленого в натурі майна без отримання згоди співвласника порушує його право в частині порядку володіння та користування майном.

  Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах

м. Харків ГТУЮ в Харківській області, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського МНО Харківської області

Юдіна О. С., про визнання результатів електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та застосування наслідків недійсності електронних торгів; за позовом третьої особи ОСОБА_4 до МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ в Харківській області, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання результатів електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту головного державного виконавця про проведенні електронні торги, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 2003 року № НОМЕР_1 , виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно із роздруківки електронної сторінки ТОВ «Сетам» зазначено, що торги з реалізації 1/2 частини спірної квартири відбулися 21 вересня 2015 року, стартова ціна 96 053,00 грн.

Відповідно до протоколу № 116284 про проведення електронних торгів, зазначено, що торги відбулися 21 вересня 2015 року, реєстраційний номер лота - 95649; найменування лота - 1/2 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; стартова ціна -

96 053,00 грн.; ціна продажу - 96 053,00 грн; переможець торгів - ОСОБА_3 .

Постановою державного виконавця Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Іванової Л. І. від 01 липня 2015 року було призначено експерта, суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та постановлено експерту Котляр Н. В. надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна.

Листом від 06 липня 2015 року № 9760/ 9761/08-31 на адресу ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_5

( АДРЕСА_3 ) було надіслано для ознайомлення копію висновку про оцінку майна від 23 січня 2015 року та роз`яснено право на ознайомлення та оскарження зазначеного висновку.

Відповідно до супровідного листа від 17 серпня 2015 року № 11025/08-31 за підписом начальника Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ

Подолянко І. А. на адресу ГТУ ДВС у Харківській області надіслано пакет документів на реалізацію арештованого майна, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 .

Головним державним виконавцем Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Івановою Л. І. 26 жовтня 2015 року було складено акт про проведені електронні торги арештованого майна, в якому зазначені підстави для стягнення з боржника грошових коштів, ким, коли і де проводилися електронні торги, коротка характеристика реалізованого майна, анкетні дані переможця торгів, дані про правовстановлюючі документи. Акт затверджено начальником Комінтернівського ВДВС Харківського МУЮ Подолянко І. А.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 листопада

2011 року було замінено стягувача ОСОБА_7 новим стягувачем

ОСОБА_5 , яка набула права власності на нерухоме майно; зобов`язання ОСОБА_4 щодо сплати боргу правонаступнику (новому кредитору)/

ОСОБА_5 за стягненням згідно заочного рішення від 26 квітня 2011 року у цивільній справі № 2-355/2011 року. Ухвала набрала законної сили.

09 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського МНО

Юдіною О. С. відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту про проведені електронні торги арештованого майна було видано свідоцтво, яким посвідчено, що

ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 2182.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 квітня

2018 року визнано припиненим право ОСОБА_4 на користування квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовним вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 вересня

2017 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 , в якій він просив визнати неправомірними та скасувати акт опису і арешту майна, скасувати постанову про призначення експерта, визнати бездіяльність державного виконавця по розподілу грошових сум. Ухвала набрала законної сили.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої

статті 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором (правочином).

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розділ 6 Тимчасового положення, пункти 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року

№ 152/361, статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон

№ 606-ХІУ від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов`язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (статті 1, 2, 5, 7, 10, 11, 85 Закону).

Крім цього, примусова реалізація майна державним виконавцем на прилюдних торгах через спеціалізовані організації є завершальною стадією виконання рішення суду про погашення боргу боржника перед стягувачем у розумінні статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», а отже, є невід`ємною правовою складовою порядку виконання рішень судів в Україні, оскільки, завершується винесенням державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документу.

У відповідності до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій

статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів регулюється Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року № 656/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року за № 427/25204.

Прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення).

Тимчасовим положенням передбачено вимоги щодо проведення таких торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розділ 3) по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4), і по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6).

Відповідно до пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Результатом прилюдних торгів є видача нотаріусом  свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги. Таке свідоцтво є документом, що посвідчує право власності та підставою державної реєстрації прав власності за покупцем.  

Враховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами електронних торгів, то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме вказаним Порядком.

Стаття 366 ЦК України встановлює, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Згідно із частиною першою статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до частини першої статті 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Як зазначено в частині першій статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 183 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Надалі, як вказано в абзаці третьому частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, таке нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку як окремий самостійний об`єкт власності і це відповідає вимогам статей 190,

366 ЦК України.

Судом першої інстанції будо встановлено, що зазначені дії були вчинені державним виконавцем, про що свідчить ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року, якою було визначено, що ідеальна частка, яка належить ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на спірну квартиру становить 1/2 частину.

Згідно з частиною першою статті 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця (частина четверта статті 362 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 має право власності на 1/2 частину спірної квартири, він не був учасником виконавчого провадження. Таким чином він не мав переважного права на купівлю

1/2 частини квартири, яка належала його батьку ОСОБА_4 , оскільки продаж квартири було здійснено з публічних торгів, що передбачено частиною першою статті 362 ЦК України.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 обґрунтовуючи свої вимоги також послались на те, що їм не було направлено державним виконавцем повідомлення про оцінку майна, що позбавило їх можливості оскаржити висновок про вартість майна. Крім того просили суд встановити факт, що оцінка майна не проводилась, оскільки вбачається наявне ухилення відповідача надавати її суду.

Як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, наведене спростовується наявним у матеріалах справи повідомленням державного виконавця від № 9760/9761/08-31 від 06 липня 2015 року про надіслання сторонам виконавчого провадження для ознайомлення проведеної експертом оцінки, копією постанови державного виконавця про призначення експерта суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчого провадженні від 01 липня 2015 року, доказами оплати послуг експерта.

Суд першої інстанції надав належну оцінку поясненням державного виконавця Іванової Л. І., яка була допитана як свідок та зазначила, що в ході виконання виконавчого провадження щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 нею було призначено оцінку майна боржника, зазначена оцінка проведена експертом. Після отримання оцінки, її копії були надіслані боржнику та стягувачу для ознайомлення та їм було роз`яснено порядок оскарження. Всі необхідні документи для проведення електронних торгів в тому числі в оригінал звіту про оцінку майна нею було подано до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, які в свою чергу передавали ці документи до організації, яка проводила публічні торги.

Як вбачається з відповіді ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України наданий на запит адвоката Іщенка В. М. № 123 від 02 листопада

2018 року, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України повідомляє, що вся документація підприємства, в тому числі і документи Харківської обласної філії ДП «Інформаційний центр», згідно постанови ГПУ від 16 лютого 2018 року визнані речовим доказом у кримінальному провадженні № 42013000000000345 від 19 вересня 2013 року. У зв`язку з вищевказаним передачу документації до архіву не проведено, а доступ до документів тимчасово обмежено. Надати запитувану інформацію неможливо.

Надавши оцінку доказам у їх сукупності суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що твердження позивачів про відсутність оцінки майна є безпідставними. Відсутність звіту про оцінку майна в матеріалах цієї цивільної справи не є підставою вважати, що така оцінка не проводилася.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими та спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 січня 2020 року у справі

№ 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19).

Посилання касаційної скарги на те, що невиділена в натурі ідеальна частка у розмірі 1/2 частини квартири, як окремий об`єкт цивільних прав, яка не набула статусу нерухомості не задовольняє істотній умові договору купівлі-продажу з прилюдних торгів спростовується тим, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, спростовуються наведеними вище положеннями законодавства України та по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 вересня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 жовтня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников

 

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

 

О. М. Осіян

 

С. Ф. Хопта

 

В. В. Шипович


https://reyestr.court.gov.ua/Review/101211415

Позивачі звернулися до суду з проханням визнати недійсними результати електронних торгів 1/2 частини квартири
а також визнати недійсним акт державного виконавця про проведення цих самих торгів про купівлю – придбання цього майна.
Їхній головний аргумент їх вимог у позовній заяві - що не було зроблено виділення частини цієї квартири в натурі. Ідеальна частина (частина до виділення в натурі) не може бути нерухомістю, згідно з предметом договору купівлі-продажу.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду позов не підтримав, відмовивши таким чином у кассаційній скарзі. При цьому рішення нижніх інстанцій залишено чинним.

Верховний Суд дійшов таких висновків та висновків у справі:

1. Акт про проведення електронних торгів оформлений належним чином і є договором, тобто правочином.

2. При відчуженні майна з прилюдних торгів – це правочини купівлі-продажу. Відповідно визнати їх недійсними можна лише суворо гаразд визначеному ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

3. Також Верховний Суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, для визнання електронних торгів недійсними слід допустити порушення Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, який затвердили 16 квітня 2014 року за №656/5 указом Міністерства юстиції України.

Саме рішення дивіться на офіційному сайті


 
]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Tue, 23 Nov 2021 17:01:34 +0000
Якщо суд порушує правила КАС щодо вручення рішення суду за це не може відповідати сторона по справі http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2728-yakshcho-sud-porushue-pravila-kas-shchodo-vruchennya-rishennya-sudu.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2728-yakshcho-sud-porushue-pravila-kas-shchodo-vruchennya-rishennya-sudu.html Як ми всі знаємо - суди постійно порушують процесуальні строки вчинення ними дій. Так стається, зокрема, і тоді коли належить вчасно та в належний спосіб надіслати стороні по справі рішення. 
Так сталося і в цій справі. А ми з вами поглянемо, що з того вийшло
При цьому відкритий доступ до судових рішень суду на офіційному сайті в Інтернеті - до Єдиного державного реєстру судових рішень - не значить що якщо Законом прописано щоби суд направив рішення сторонам, то цього можна не робити.

Правда, практика щодо ознайомлення з рішеннями суду не завжди однаковва, спостерігається індивідуальне бачення різних груп суддей різних інстанцій. Верховний Суд зокрема, переклав це на сторону по справі. Він вважає, що сторона має цікавитися - а як там моя справа у суді - і не зовсім без логічного обгрунтування.

Однак, в цьому разі Верховний Суд став на бік скаржника, який не отримав рішення саме із суду належним чином. А скаржник то, зверніть увагу, Пенсійний фонд України. Очевидно Верховний суд вважає, що чиновникам, за державні гроші, можна й не цікавитися своєю роботою, а також як там їх справа у суді. Господі, з рештою завжди відповідатимуть л о х и.. громадяни безправні.

Так, позивач звернувся до суду і просив розяснити ухвалу суду у справі з Пенсійним фондом України. Однак, розяснення не сподобалося Пенсійному фонду і він подав апеляційну скаргу. І тут то Верховний Суд і сказав - ні. треба піти на зустріч Пенсійному фонду, який пропустив строк на подачу апеляціїї через те, що суд запізно надіслав йому рішення по справі.

А ось і сам акт захисту одних чиновників інших

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 240/10995/20

адміністративне провадження № К/9901/15128/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В.,судді Коваленко Н.В.,розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

провизнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргоюГоловного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Білої Л.М., суддів Курка О.П., Гонтарука В. М.),

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року задоволено заяву позивача про роз`яснення судового рішення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Із апеляційною скаргою відповідачем подано клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року визнано неповажними причини пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.

Іншою ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС Українита запропоновано протягом десяти днів з моменту отримання копії даної ухвали, звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати інші підстави для поновлення строку.

4 березня 2021 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи, вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є аналогічними тим, які були зазначені в первинному клопотанні щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, поданому Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, оцінка яким вже надавалась судом та які визнано неповажними. Інших підстав для поновлення строку відповідачем не було зазначено.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема положення частини першої статті 121, статті 295 КАС України, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків про недоведеність наявності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження у справі №240/10995/20.

При цьому скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, який полягає у тому, що оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язку суду вчасно направляти копії судових рішень.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 26 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №240/10995/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Суддя-доповідач ухвалою від 15 вересня 2021 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 вересня 2021 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС Українине перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому Суд зазначає, що позивачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 20 липня 2021 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвалаСьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 293 КАС Україниучасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.

Так, відповідно до пункту 8 частини другої статті 296 КАС Українив апеляційній скарзі зазначається дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Частиною другою статті 298 КАС Українипередбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Частиною першою статті 169 КАС Українивизначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою цієї статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС Українивбачається, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб, визначений судом, тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

Залишаючи апеляційну скаргу відповідача без руху, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що апеляційна скарга на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року подана скаржником 21 грудня 2020 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 295 КАС України. Способом усунення виявленого недоліку в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху визначено подати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року визнано неповноважними причини пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне провадження. Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що своєчасність реєстрації вхідної кореспонденції, в тому числі і судових рішень, свідчить виключно про організацію роботи підприємства, установи, організації, проте не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки така організація роботи залежить виключно від самої організації. Також зазначено, що належними доказами факту отримання копії судового рішення можуть бути, зокрема, поштовий конверт з відтиском календарного штемпеля поштового відправлення, довідка суду про дату видачі копії відповідного судового рішення. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником належних доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної ухвали не надано.

Іншою ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року запропоновано відповідачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

4 березня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке було мотивовано тим, що про зміст оскаржуваної ухвали він дізнався лише після 16 грудня 2020 року і негайно подав апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції. Тому, вважає, що відповідачем не пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження, виходячи із того, що доводи, вказані відповідачем в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є аналогічними тим, які були зазначені в первинному клопотанні щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, поданому Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, оцінка яким вже надавалась судом та які визнано неповажними. Інших підстав для поновлення строку відповідачем не заявлено.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками та мотивами суду апеляційної інстанції та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС Українисуд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Ухвалюючи рішення щодо залишення апеляційної скарги відповідача без руху у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції проігнорував положення пункту 8 частини другої статті 296 КАС України, відповідно до якого в апеляційній скарзі зазначається дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Без встановлення дати отримання відповідачем оскаржуваної ухвали неможливо оцінити дотримання відповідачем строків звернення до суду з апеляційною скаргою, встановлених статтею 295 КАС України.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що судом першої інстанції відповідачу направлялася (вручалися) копія ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року. Так, матеріалами справи підтверджено, що копія вказаної ухвали направлялася лише на адресу позивача, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу.

З наведеного можна зробити висновок, що дати отримання відповідачем копії ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року у цій справі не існує, оскільки відповідач її у порядку, визначеному процесуальним законом, не отримував з вини суду першої інстанції.

Також варто зазначити, що КАС Українине містить обов`язку особи отримувати судове рішення безпосередньо в суді. Тобто, неналежне виконання судом обов`язку щодо вручення стороні справи судового рішення не може бути підставою для застосування до особи, яка самостійно не отримала таке рішення, негативних процесуальних наслідків.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21.

Також слушним є посилання відповідача в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, який полягає у тому, що оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язку суду вчасно направляти копії судових рішень.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року відповідачем було подано апеляційну скаргу 21 грудня 2020 року.

Заявник не допустив необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, а можливе, на погляд суду апеляційної інстанції, пропущення строку на апеляційне оскарження є незначним, тому перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata.

 

З огляду на наведені відповідачем аргументи й докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не вбачається ознак зловживання процесуальними правами та обов`язками.

Проте, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, не врахував, що обставини, наведені відповідачем на обґрунтування причин пропуску строку, дійсно свідчать про те, що він вчинив усі залежні від нього процесуальні дії для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

Оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції від 15 березня 2021 року позбавляє відповідача права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, статей 121, 295 КАС Українита неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції Україниє складовою права кожного на звернення до суду. КАС Українитакож визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Колегія суддів також зазначає, що Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією Україниосновними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012та пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23 липня 2019 року у справі №826/7824/18, від 5 січня 2021 року у справі № 1718/2-а-834/11 та від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.

УхвалуСьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко

Как мы все знаем – суды постоянно нарушают процессуальные сроки совершения ими действий. Так происходит, в частности, и тогда, когда надлежит своевременно и надлежащим образом направить стороне по делу решение.
Так случилось и по этому делу. А мы с вами посмотрим, что из этого вышло
При этом открытый доступ к судебным решениям суда на официальном сайте в Интернете – к Единому государственному реестру судебных решений – не значит что если Законом прописано, чтобы суд направил решение сторонам, то этого можно не делать.

Правда, практика по ознакомлению с решениями суда не всегда одинакова, наблюдается индивидуальное видение разных групп судей разных инстанций. Верховный Суд в частности перевел это на сторону по делу. Он считает, что сторона должна интересоваться – а как там мое дело в суде – и не совсем без логического обоснования.

Однако в этом случае Верховный Суд принял сторону жалобщика, который не получил решения именно из суда должным образом. А жалобщик-то, обратите внимание, Пенсионный фонд Украины. Очевидно, Верховный суд считает, что чиновникам, за государственные деньги, можно и не интересоваться своей работой, а также как там их дело в суде. Господи, с остальными всегда будут отвечать лохи.. граждане бесправны.

Так, истец обратился в суд и просил разъяснить определение суда по делу с Пенсионным фондом Украины. Однако разъяснение не понравилось Пенсионному фонду и он подал апелляционную жалобу. И тут это Верховный Суд и сказал – нет. нужно пойти на встречу Пенсионному фонду, пропустившему срок на подачу апелляции из-за того, что суд поздно прислал ему решение по делу.

А вот и сам акт защиты одних чиновников других






]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Tue, 23 Nov 2021 13:08:23 +0000
Наследование и процессуальное правопреемство возможно и без решения суда при жизни наследодателя http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2725-nasledovanie-i-protsessualnoe-pravopreemstvo-vozmozhno-i-bez-resheniya-suda.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2725-nasledovanie-i-protsessualnoe-pravopreemstvo-vozmozhno-i-bez-resheniya-suda.html Согласно Гражданскому кодексу, а именно ч. 2 ст. 1230, к наследнику переходит кроме всего прочего, всей прочей наследственной массі, также право на требование и взіскания неустойки, штрафа, пени. Если такая присуждена судом при жизни наследодателю при его жизни.
А вот есть к примеру дело, которое на практике обьясняет как возможно применить сказаное віше в рамках хозяйственного процесса.
И так, при жизни ФОП - арендодатель взыскал с арендатора неустойку за договором. Для этого он обратился в суд с иском "про стягнення неустойки за договором оренди приміщення

Верховный Суд (Кассационный хозяйственный суд) решил удовлетворить требования наследника про правопреемство и сделал следующие выводы:

1) Касательно статуса наследника (ФОП он или не ФОП) не имеет ни какой разницы и не ограничивает его права как физического лица, как гражданина, как наследника;

2) Также не имеет никакого значения (ФОП или не ФОП) для перехода права требования к наследнику - физическому лицу - за хозяйственными договорами.

3) В правоотношениях по взысканию неустойки возможно правопреемственность. Суд обязан расмотреть требования наследника и решить их по сути спора.

4) Если суд присудил неустойку за жизни наследодателя, то наследник  имеет на нее право как на часть наследственноц массы. То есть имеет право получит ее в качестве своего наследства.

А для подробнее - читайте само решение суда

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1041/15-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

розглянуву порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест"

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (колегія суддів: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.)

за заявою Фізичної особи-підприємця Савчук Наталії Федорівни (далі - ФОП ОСОБА_2)

про заміну позивача у справі та визнання правонаступником

у справі за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1)

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" (далі - Товариство)

простягнення 239 004,50 грн.

СУТЬ СПОРУ

1. ФОП ОСОБА_1 звернувся до Товариства з позовом про стягнення з неустойки за договором оренди приміщення. Справа неодноразово розглядалася судами. На стадії чергового апеляційного розгляду справи ФОП ОСОБА_2 звернулася із заявою про заміну позивача у справі у зв`язку зі смертю ФОП ОСОБА_1 та визнання її правонаступницею на підставі заповіту. Суд апеляційної інстанції заяву задовольнив. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на це рішення.

2. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи можуть права вимоги за господарським договором, стороною якого є фізична особа - підприємець, перейти до її спадкоємця, чи має значення статус спадкоємця (чи зареєстрований він як підприємець);

- чи допускається спадкування та процесуальне правонаступництво у правовідносинах щодо стягнення неустойки за договором, яка не була присуджена спадкодавцеві за його життя.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу із таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

4. У січні 2015 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 239 004, 50 грн неустойки.

5. Господарський суд міста Києва рішенням від 25.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015, у позові відмовив.

6. Вищий господарський суд України постановою від 23.09.2015 зазначені судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.12.2015 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 232 032, 20 грн неустойки; в іншій частині позову відмовив.

8. Відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення.

9. Під час апеляційного розгляду справи до суду апеляційної інстанції звернулося ТОВ "Дніпровська юридична група" із заявою про заміну позивача його правонаступником, яка мотивована тим, що 19.01.2016 ТОВ "Дніпровська юридична група" і ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого останній передав товариству право вимоги до відповідача щодо сплати неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна згідно з договором оренди від 28.10.2013 у розмірі 232 032, 20 грн, що є предметом позову у цій справі.

10. Київський апеляційний господарський суд постановою від 07.04.2016 апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково: рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2015 змінив; резолютивну частину цього рішення виклав у новій редакції, згідно з якою позов задовольнив частково і стягнув з відповідача на користь позивача 104 687,93 грн. неустойки, а у решті позову відмовив.

11. Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть позивача.

12. Вищий господарський суд України постановою від 20.07.2016 скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

13. Скасовуючи постанову, Вищий господарський суд України зауважив, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи відхилив клопотання ТОВ "Дніпровська юридична група" про заміну позивача його правонаступником; відхиляючи клопотання, суд апеляційної інстанції не з`ясував змісту договору про відступлення права вимоги від 19.01.2016 №Г-1901/16 на предмет відповідності статтям 513-515 Цивільного кодексу України(далі - ЦК) та не з`ясував питання про залучення статутних документів заявника, який вважає себе правонаступником позивача у справі; відтак, апеляційний господарський суд не залучивши до участі у справі правонаступника позивача, прийняв постанову без участі сторони, прав і обов`язків якої стосується судове рішення, що є безумовною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

14. Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 02.08.2016 порушив провадження у справі і призначив її до розгляду на 29.09.2016.

15. 27.09.2016 до Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/16921/16 за позовом Товариства до ТОВ "Дніпровська юридична група" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 19.01.2016 №Г-1901/16.

16. 29.09.2016 до Київського апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) про заміну позивача у справі та визнання її правонаступником на підставі ч.1 ст.25 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК) (в редакції, чинній на момент подання заяви) у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дружина - ОСОБА_2 , успадкувала за заповітом все майно, що належало померлому.

17. Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2016 апеляційне провадження у справі зупинив до вирішення пов`язаної з нею справи №910/16921/16.

18. Відповідно до п.4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №475, справу №910/1041/15-г за апеляційною скаргою Товариства передано до Північного апеляційного господарського суду.

19. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.11.2018 прийняв справу до свого провадження.

20. 05.06.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 - спадкоємця ФОП ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі.

21. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.06.2019 поновив апеляційне провадження у справі №910/1041/15-г та призначив її до розгляду на 08.07.2019; вирішив витребувати у господарського суду міста Києва інформацію щодо розгляду справи №910/16921/16.

22. 03.07.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшов лист господарського суду міста Києва від 01.07.2019 №01-10.3/161/19, в якому зазначалося, що у його провадженні перебуває справа №910/16921/16 за позовом Товариства до ТОВ "Дніпровська юридична група", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 19.01.2016 № Г-1901/16; ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2019 поновлено провадження у зазначеній справі, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання на 16.07.2019.

23. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.07.2019 справу №910/1041/15-г призначив до розгляду в судовому засіданні на 12.08.2019.

24. Північний апеляційний господарський суду ухвалою від 12.08.2019 зупинив апеляційне провадження у справі до вирішення господарським судом міста Києва пов`язаної з нею справи №910/16921/16.

25. 07.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про поновлення провадження у справі, в якому зазначалося про відсутність обставин, які зумовили зупинення апеляційного провадження у справі №910/1041/15-г.

26. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.12.2020 поновив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду на 19.01.2021.

27. 22.01.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли:

- клопотання ФОП ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_2;

- заперечення відповідача проти задоволення заяви ФОП ОСОБА_2 про заміну позивача у справі та визнання її правонаступником; зокрема, відповідач зазначав, що наявність у ФОП ОСОБА_2 аналогічного з позивачем правового статусу фізичної особи-підприємця не може вважатися достатньою та належною підставою для визнання її правонаступником.

28. 01.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи копії рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі №910/16921/16, копій договору про надання правничої (правової) допомоги та ордеру про надання правничої (правової) допомоги.

29. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.02.2021 відмовив ТОВ "Дніпровська юридична група" у задоволенні заяви про заміну позивача у справі та задовольнив таку заяву ФОП ОСОБА_2; замінив позивача - ФОП ОСОБА_1 на його правонаступника - ФОП ОСОБА_2

30. Верховний Суд постановою від 12.05.2021 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 скасував в частині, що стосується задоволення заяви про заміну позивача - ФОП ОСОБА_1 на його правонаступника - ФОП ОСОБА_2; справу №910/1041/15-г у відповідній частині передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду; у решті зазначену ухвалу залишив без змін.

31. Передаючи справу у вказаній частині на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання про правонаступництво ФОП ОСОБА_2 щодо позивача, суд повинен був вичерпно з`ясувати: 1) чи була сума неустойки, стосовно якої виник спір у даній справі, присуджена позивачу за його життя, 2) якщо була, то в якому конкретно розмірі.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

32. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2021 задовольнив заяву ФОП ОСОБА_2 про заміну позивача у справі та визнання правонаступником; замінив позивача - ФОП ОСОБА_1 на його правонаступника - ФОП ОСОБА_2, рішення мотивував наступним:

- відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 15.02.2016 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданник І.В., зареєстрованим за №7-1302, складеним 10.06.2011, ОСОБА_1 заповів ОСОБА_2 все майно, де б воно не знаходилось із чого б воно не складалось і, взагалі, все те, що буде належати на день смерті йому та на що за законом він матиме право;

- як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05.12.2011, тобто на момент смерті ФОП ОСОБА_1 остання перебувала в аналогічному правовому статусі, який надавав можливість виникнення процесуального правонаступництва;

- правовий статус ФОП ОСОБА_2 на момент розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції не змінився;

- сума неустойки, стосовно якої виник спір у цій справі, була присуджена ФОП ОСОБА_1 (рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 у справі №910/1041/15-г) за його життя (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 232 032,20 грн;

- права та обов`язки орендодавця (ФОП ОСОБА_1) за договором оренди приміщення №01/10/13 від 28.10.2013 є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця та спадкоємцем ФОП ОСОБА_2, а тому не є припиненими у зв`язку зі смертю відповідної особи.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

33. 10.08.2021 Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021, у якій просить її скасувати та закрити провадження у справі №910/1041/15-г.

Доводи учасників справи

34. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Скаржник стверджує:

- Товариство подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2015; Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 17.02.2016 апеляційну скаргу Товариства прийняв до провадження;

- станом на дату смерті первісного позивача рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 не набрало законної сили, а отже, сума неустойки, стосовно якої виник спір у цій справі, не була присуджена на користь ФОП ОСОБА_1;

- відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.09.2016 серії НВТ №404845 ОСОБА_2 успадкувала не все майно, що належало померлому ОСОБА_1, а виключно зазначене у заповіті: нежиле приміщення №1 (група приміщень №7) (в літері А), що знаходяться в АДРЕСА_1;

- до заяви про заміну позивача не додано належних доказів на підтвердження державної реєстрації права власності на успадковане нерухоме майно (нежиле приміщення) за ОСОБА_2, хоча таке право власності підлягає державній реєстрації;

- із свідоцтва про право на спадщину не вбачається, що ОСОБА_2 успадкувала будь-які права вимоги, належні первісному позивачу у справі, в тому числі стосовно порушення договірних зобов`язань відповідачем у справі №910/1041/15-г, чи права та обов`язки орендодавця - первісного позивача за договором оренди приміщення №01/10/13 від 28.10.2013;

- вказані обставини не були належно досліджені апеляційним судом, хоча й були зазначені у поданих відповідачем запереченнях проти заяви про заміну позивача та визнання правонаступником;

- спадкоємицею після смерті первісного позивача у справі є фізична особа, а не ФОП, що унеможливлює заміну позивача у цій справі;

- враховуючи обсяг успадкованого фізичною особою ОСОБА_2 нерухомого майна, вбачається, що наявність аналогічного з первісним позивачем правового статусу фізичної особи-підприємця, не може вважатися достатньою та належною підставою задля визнання її правонаступником;

- спірні правовідносини, які виникли між первісним позивачем та відповідачем у справі взагалі не допускають правонаступництва;

- висновки апеляційного суду стосовно того, що 1) права та обов`язки орендодавця (первісного позивача) за договором оренди приміщення є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця та спадкоємцем, а тому не є припиненими у зв`язку зі смертю первісного позивача та що 2) сума неустойки, стосовно якої виник спір у справі, була присуджена ФОП ОСОБА_1 за його життя в розмірі 232 032, 20 грн є незаконними та такими, що зроблені через незастосуванню закону, який підлягав застосуванню;

- відповідно до вимог ч.2 ст. 1230 Цивільного кодексу Українита п.6 ч.1ст.231 ГПК, на виконання вказівок Верховного Суду, апеляційний суд повинен був закрити провадження у справі №910/1041/15-г, оскільки первісний позивач помер, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва через те, що за життя останнього суд не присудив на його користь неустойку за договором оренди приміщення (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №634/106/16-ц).

Рух касаційної скарги, вирішення процесуальних питань

35. Ухвалою від 20.09.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. У справі, що переглядається, перед Верховним Судом постало питання з приводу процесуального правонаступництва позивача - фізичної особи -підприємця (кредитора) щодо стягнення неустойки за договором оренди приміщення.

37. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що і спадкодавець, і спадкоємець перебували в аналогічному правовому статусі (ФОП) зазначив, що таке перебування є обов`язковою умовою виникнення процесуального правонаступництва та робить його можливим.

38. Скаржник стверджує, що відносини спадкування виникають між фізичними особами, а не фізичними особами - підприємцями, що унеможливлює заміну позивача у цій справі. Вважає, що спірні відносини не допускають правонаступництва, скільки права та обов`язки орендодавця нерозривно пов`язані із особою спадкодавця.

39. Верховний Суд відхиляє зазначений аргумент скаржника, виходячи з такого.

40. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

41. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

42. Статтею 51 ЦКпередбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

43. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК). Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

44. Судами попередніх інстанцій дійсно було встановлено, що спірні правовідносини щодо стягнення неустойки за договором оренди приміщення виникли між контрагентом та позивачем ОСОБА_1 саме як підприємцем, а не фізичною особою без такого статусу.

45. Водночас законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа - підприємець, а лише встановлює, що фізична особа відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

46. Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи (зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19).

47. Про нероздільність майна, прав та обов`язків фізичної особи, набутих як у зв`язку із підприємницькою діяльністю та і поза нею, додатково свідчить те, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 916/559/17); господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

48. Таким чином, права вимоги за договором, у якому кредитором є фізична особа - підприємець, можуть успадковуватись незалежно від наявності у спадкоємця правового статусу підприємця.

49. Предметом позову у справі є стягнення неустойки у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого приміщення згідно умов договору оренди приміщення №01/10/13 від 28.10.2013.

50. Згідно зі ст.1216 ЦКспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

51. Відповідно до статті 1218 ЦКдо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

52. Статтею 1219 ЦКвизначено перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини. Не входять до складу спадщини права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст.608 цього Кодексу.

53. Частиною 2 ст.608 ЦКпередбачено, що зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

54. Верховний Суд погоджується з аргументом скаржника про суперечливість висновку суду апеляційної інстанції, що права та обов`язки орендодавця за договором оренди приміщення є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця та спадкоємцем, а тому не є припиненими у зв`язку зі смертю відповідної особи.

55. Разом з тим Верховний Суд вважає, що, враховуючи зміст ухвали суду апеляційної інстанції, вочевидь йдеться про описку у зазначеному висновку і суд вважав, що права, які випливають з договору оренди, не є нерозривно пов`язаними із особою спадкодавця, а тому не припиняються із його смертю і можуть бути успадковані.

56. У такому разі особа, яка успадкувала ці права, набуває прав процесуального правонаступника незалежно від наявності в неї статусу ФОП. Адже на момент звернення до суду позивач мав відповідний статус і відносини допускають правонаступництво.

57. Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неможливості процесуального правонаступництва у справі, якщо стороною у справі, яка померла, є ФОП, а права вимоги випливають із господарського договору.

58. Щодо доводів скаржника, про те, що станом на дату смерті первісного позивача сума неустойки, стосовно якої виник спір у справі, не була йому присуджена, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва, Верховний Суд зазначає наступне.

59. Згідно з ч.2 ст.1230 ЦКдо спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

60. Стаття 1230 розміщена главі 84 "Загальні положення про спадкування" книги шостої "Спадкове право" ЦК, що свідчить про її матеріально-правовий характер (природу).

61. У справі, що переглядається, постало питання з приводу процесуального правонаступництва позивача - фізичної особи-підприємця.

62. Процесуальне правонаступництво регулюється нормами ГПК, відповідно до ч.1 ст.52 якого у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу (зазначене положення кореспондує положенню ч.1 ст.25 ГПКу редакції, чинній на момент смерті позивача та подання заяви про його заміну).

63. Стаття 52 розміщена у параграфі 1 "Учасники справи" глави 4 "Учасники судового процесу" ГПК, що свідчить про її процесуальний характер (природу).

64. Таким чином, перед судом апеляційної інстанції та перед Верховним Судом постало питання процесуального характеру щодо заміни особи, яка померла її правонаступником на підставі ст.52 ГПК.

65. Питання стягнення неустойки, розміру такої неустойки та можливості її спадкування є питаннями матеріально-правового характеру, які встановлюються судом під час вирішення справи по суті.

66. В той же час вирішення справи по суті на даний час не завершене, та перебуває на стадії апеляційного перегляду.

67. Відмова у процесуальному правонаступництві спадкоємцю кредитора на стадії апеляційного перегляду справи нівелюватиме положення ч.1 ст.52 ГПК, яка закріплює, що суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесуяк у цій справі так і у подібних справах, які перебувають (перебуватимуть) на стадії апеляційного перегляду (рішення у яких не набрали законної сили) щодо стягнення неустойки.

68. Така відмова може бути розцінена як перешкода спадкоємцю у реалізації можливості на подання своїх доводів та заперечень щодо суті спору. Прийнявши такі доводи та заперечення, оцінивши їх у сукупності з доводами іншої сторони та наявними у справі доказами, суд повинен ухвалити рішення по суті спору та задовольнити, або відмовити у задоволенні позовних вимог відносно саме правонаступника позивача (у тому числі з мотивів присудження чи не присудження неустойки спадкодавцеві за його життя у силу ст.1230 ЦК).

69. Щодо присудження судом неустойки померлому кредитору за його життя, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

70. Як вже зазначалося, відповідно до ч.2 ст.1230 ЦКдо спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

71. Отже, предметом спадкування може бути неустойка у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві. Відповідно, якщо спадкодавець звернувся до суду і помер вже після ухвалення рішення суду (на стадії апеляційного перегляду справи), до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки у визначеному судом першої інстанції розмірі. У такому разі спадкоємець вступає у справу в суді апеляційної інстанції в порядку ст.52 ГПК. Звужене тлумачення змісту "присуджена судом", та розуміння під такою неустойкою лише тієї, що стягнута рішенням, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, є порушенням прав спадкоємців.

72. Як було встановлено, 14.12.2015 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про стягнення на користь спадкодавця (кредитора) 232 032,20 грн неустойки, а 14.02.2016 кредитор помер. Отже неустойка у розмірі 232 032,20 грн була присуджена судом спадкодавцеві за його життя, і до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки в такому розмірі. Та обставина, що таке рішення на момент його смерті переглядалось в суді апеляційної інстанції і не набрало законної сили не виключає право спадкоємців брати участь у справі, як правонаступники на інших стадіях судового процесу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

74. За ч.1 ст.309 ГПКсуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. Враховуючи викладене, ухвала суду апеляційної інстанції у справі №910/1041/15-г підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

76. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі №910/1041/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді Н. Губенко

І. Кондратова


 

Согласно Гражданскому кодексу, а именно ч. 2 ст. 1230, к наследнику переходит кроме всего прочего, всей прочей наследственной массы, также право на требование и взіскания неустойки, штрафа, пени. Если такая присуждена судом при жизни наследодателю при его жизни.
А вот есть к примеру дело, которое на практике обьясняет как возможно применить сказаное віше в рамках хозяйственного процесса.
И так, при жизни ФОП - арендодатель взыскал с арендатора неустойку за договором. Для этого он обратился в суд с иском "про стягнення неустойки за договором аренды приміщення"

Верховный Суд (Кассационный хозяйственный суд) решил удовлетворить требования наследника про правопреемство и сделал следующие выводы:

1) Касательно статуса наследника (ФОП он или не ФОП) не имеет ни какой разницы и не ограничивает его права как физического лица, как гражданина, как наследника;

2) Также не имеет никакого значения (ФОП или не ФОП) для перехода права требования к наследнику - физическому лицу - за хозяйственными договорами.

3) В правоотношениях по взысканию неустойки возможно правопреемственность. Суд обязан расмотреть требования наследника и решить их по сути спора.

4) Если суд присудил неустойку за жизни наследодателя, то наследник имеет на нее право как на часть наследственной массы. То есть имеет право получит ее в качестве своего наследства.

А для подробнее - читайте само решение суда

 

]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Mon, 22 Nov 2021 08:36:28 +0000
Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2721-vsledstvie-priobreteniya-suprugami-kvartiryi-v-kredit-dolgovyie-obyazatelstva-pered-zaemodatelem-nesut-kak-muzh-tak-i-zhena-a-ne-tolko-tot-kto-podpisal-dogovor.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2721-vsledstvie-priobreteniya-suprugami-kvartiryi-v-kredit-dolgovyie-obyazatelstva-pered-zaemodatelem-nesut-kak-muzh-tak-i-zhena-a-ne-tolko-tot-kto-podpisal-dogovor.html

Очень интересное решение суда из той серии семейного права, а именно семейной собственности, когда делить нужно все-таки не только лишь прибыль, но и долги.
У нас, к сожалению об этом забывают. Ведь справедливость - проекция собственных интересов - и у каждого супруга эта проекция как и интерес на свой карман - затраты и убытки другому, а себе - прибыль и имущество.

Нормы статьи статьи 65 СК Украины устанавливают, что договор, заключенный одним из супругов в интересах семьи, создает обязанности для супругов, если имущество, полученное по договору, использовано в интересах семьи. Так, практика судов по разделу долговых обязательств – распространенное явление. В этом же решении ВС КЦС отметило несколько нюансов разделения долговых обязательств между супругами.

 

Муж судился с бывшей женой с требованием о взыскании средств по кредитному договору. В иске указывал, что во время брака (продолжавшегося с 1996-2012 год, при этом фактически брачные отношения закончились в 2004 году), в интересах семьи получил кредит на покупку квартиры. После расторжения брака эта квартира фактически была поделена между супругами – решением суда с него в пользу ответчика суд взыскал денежные средства в размере 594 191,15 грн как долю в общем имуществе супругов от ее продажи.

На обоснование своих требований истец отмечал, что после фактического прекращения брачных отношений он единолично с учетом 14,04% годовых погасил долг по кредиту в полном объеме в сумме 43 400 долларов США. Таким образом, спорная квартира, являвшаяся объектом совместного имущества супругов, по его мнению, была приобретена за счет кредитных средств, оплата которых произведена только им. Следовательно, он требовал раздела общих обязательств сторон и взыскания с бывшей жены в его пользу 21 700 дол. США – половины из того, что было им уплачено после прекращения фактических брачных отношений в 2004 году.

Поскольку в материалах дела отсутствовали платежные документы для подтверждения самостоятельного погашения истцом кредитной задолженности - суд первой инстанции в иске отказал.

В процессе рассмотрения судом апелляционной инстанции, истцом была предоставлена выписка по кредитному договору. На ее основании апелляционный суд пришел к выводу о наличии правовых оснований для удовлетворения иска. Относительно выписки - как доказательство, которое не подавалось в суд первой инстанции, апелляционный суд учел исключительное значение такого для правильного разрешения дела и то, что суд первой инстанции фактически не способствовал участникам судебного процесса в реализации ими прав и не разъяснил такие.

Ответчик подала кассационную жалобу, где отмечала, что с 2004 по 2012 год брак еще был зарегистрирован, поэтому кредит погашался за счет общего бюджета. Также отмечала, что в процессе продажи их квартиры она не получила ту сумму, которую требует истец от нее сейчас – получила меньшую.

ВС КЦС не согласился с доводами ответчика и оставил постановление суда апелляционной инстанции по-прежнему. Относительно нюансов разделения долговых обязательств указал следующее:

Часть четвертая статьи 65 СК Украины устанавливает, что договор, заключенный одним из супругов в интересах семьи, создает обязанности для второго супруга, если имущество, полученное по договору, использовано в интересах семьи.

Руководствуясь пунктами 23, 24 Пленума Верховного Суда Украины от 21 декабря 2007 года № 11 «О практике применения судами законодательства при рассмотрении дел о праве на брак, расторжении брака, признании его недействительным и разделе общего имущества супругов» - долги супругов и правоотношения за обяз ствиями, возникшими в интересах семьи, учитываются при разделе имущества.

Кроме того, согласно статье 544 ГК Украины должник, исполнивший солидарную обязанность, имеет право на обратное требование (регресс) к каждому из остальных солидарных должников в равной доле, если иное не установлено договором или законом, за вычетом доли, приходящейся на него.

Если наличие долговых обязательств подтверждается соответствующими средствами доказывания, такие долговые обязательства должны учитываться при разделе имущества супругов. Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только лишь тот, кто подписал договор. И указанная компенсация может быть взыскана только при погашении за личные средства кредитной задолженности.

Решая спор по разделу долговых обязательств супругов, суд апелляционной инстанции правильно признал, что предметом такого разделения является долг, уплаченный мужем на выполнение кредитного договора, учитывая, что эти средства были израсходованы на приобретение спорной квартиры, право собственности на которую по 1/2 части приобрели стороны по делу и которая была поделена между ними на основании судебного решения, а потому правильно определил обязанность ответчика по уплате долга в размере части квартиры, которую последняя приобрела в собственность за эти средства.

Права ответчика на 1/2 части спорной квартиры корреспондируется долговым обязательством - возвратом денежной суммы, занимаемой на приобретение этого недвижимого имущества.

...........

Дуже цікаве рішення суду з тієї серії сімейного права, зокрема сімейної власності, коли ділити потрібно все-таки не тільки прибуток, але і борги.
У нас, на жаль, про це забувають. Адже справедливість – проекція власних інтересів – і в кожного ця проекція як і інтерес на свою кишеню – витрати та збитки іншому, а собі – прибуток та майно.
.............

Юрист-аналитик

анализ и решение сложных и запущенных дел
Наиболее оптимальное решение проблем
Обход закона и юридические технологии
Досудебное решение конфликтов
Киев и Украина
тел/вайбер 096-545-40-33
 
сайт http://ut.kiev.ua/

.............

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 755/16464/20

провадження № 61-7759св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії Кулікової С. В., Болотова Є. В., Олійника В. І,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказав, що з 1996 року по 21 грудня 2012 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені наприкінці 2004 року. Під час шлюбу 07 квітня 2003 року він у інтересах сім`ї отримав кредит у банку в сумі 37 100 доларів США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Після фактичного припинення шлюбних відносин у період з листопада 2004 року по 31 травня 2007 року він одноособово з урахуванням 14,04 % річних погасив борг за кредитом у повному обсязі у сумі 43 400 доларів США.

Тобто вказана квартира, що є об`єктом спільного майна подружжя, була придбана за рахунок кредитних коштів, оплату яких здійснено лише ним.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі № 761/44318/17 поділено спільне майно подружжя та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 594 191,15 грн як частку у спільному майні подружжя від продажу спірної квартири.

Однак вказаним рішенням суду при поділі майна подружжя не було враховано боргові зобов`язання за кредитним договором, які він погасив за свої особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства.

Таким чином, враховуючи, що ним одноособово виконано зобов`язання за кредитним договором, за яким кошти одержані на придбання спільного з відповідачем майна, але спільні зобов`язання сторін розподілені не були, позивач просив стягнути із відповідача на його користь 21 700 доларів США, тобто Ѕ частину від суми сплаченого кредиту 43 400 доларів США.

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 1/2 частини виконаного зобов`язання за кредитним договором, укладеним в інтересах сім`ї з метою придбання спірної квартири. В матеріалах справи відсутні платіжні документи на підтвердження самостійного погашення позивачем кредитної заборгованості після припинення з кінця 2004 року шлюбних відносин із відповідачем, тому суд констатував неможливість встановити погашену самостійно позивачем суму кредиту, використаного в інтересах сім`ї, задля подальшого установлення підстав поділу боргового зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 700 доларів США на відшкодування Ѕ частини виконаного зобов`язання за кредитним договором № КЗН0G015071688.

Установивши на підставі письмових доказів, зокрема виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року, обставини сплати ОСОБА_1 у період з 07 квітня 2003 року по 05 червня 2006 року платежів на загальну суму 45 293,74 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 700 доларів США на відшкодування Ѕ частини виконаного зобов`язання за кредитним договором.

Вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 17 лютого 2021 року у справі № 459/1365/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно узяв до уваги новий доказ, поданий позивачем разом із апеляційною скаргою, в результаті чого установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого та недостовірного доказу, що не відповідає нормам цивільного процесуального законодавства та висновкам Верховного Суду щодо їх застосування.

Позивач не надав до апеляційного суду доказів на підтвердження того, що він саме у листопаді 2020 року, тобто під час розгляду справи в суді першої інстанції, замовив виписку по банківському рахунку як і не надав доказів того, що саме перебування такої виписки у архіві банку, стало причиною отримання її позивачем лише у січні 2021 року (після ухвалення рішення місцевим судом). Вказана виписка по кредитному рахунку не підтверджує факт одноособової сплати позивачем кредитних коштів.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув із відповідача Ѕ частину кредитних зобов`язань, не врахувавши, що погашення кредиту у повному обсязі відбулось у 2007 році, а шлюб між сторонами розірваний у 2012 році. При цьому відповідач у апеляційному порядку оскаржила судове рішення у справі № 761/44318/17, яким були встановлені обставини припинення сторонами фактичних шлюбних відносин у 2004 році.

При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції не врахував, що у період шлюбу всі виплати, здійснені з метою погашення кредиту, здійснюються за рахунок спільного сімейного бюджету, спільних коштів подружжя.

Апеляційний суд безпідставно відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, не врахувавши відсутність правового висновку про те, з якого часу починається відлік позовної давності за регресними позовами про поділ зобов`язань подружжя.

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

Відповідно до статті 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 травня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2021 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскарженого судового рішення.

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 23 грудня 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року.

Під час шлюбу, 07 квітня 2003 року ОСОБА_3 , діючи в інтересах сім`ї, отримав кредит (кредитний договір КЗН0G015071688) у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») в сумі 37 100 доларів США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі № 761/44318/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право приватної власності по 1/2 частці квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 594 191,15 грн як частку у спільній сумісній власності подружжя.

В іншій частині позову відмовлено.

Вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили у липні 2020 року, також встановлено, що фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства між сторонами припинені наприкінці 2004 року. Крім того, цим судовим рішенням установлено, що сторони реалізували квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за 105 000 доларів США і ОСОБА_2 отримала з цих коштів 17 000 доларів США. При цьому суд дійшов висновків про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 594 191,15 грн у якості компенсації вартості реалізованої спірної квартири.

За даними довідок, виданих АТ КБ «ПриватБанк» від 04 вересня 2020 року та від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав кредит по річній відсотковій ставці 14,04 % на придбання нерухомості згідно із кредитним договором № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року на загальну суму 37 100 доларів США, вид нерухомості: квартира загальною площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Кредит погашено у повному обсязі 31 травня 2007 року.

У матеріалах справи наявні квитанції на погашення кредиту позивачем ОСОБА_1 : № 26 від 26 серпня 2005 року на суму 1 000 доларів США, № 27 від 26 серпня 2005 року на суму 400 доларів США, № 70 від 24 жовтня 2005 року на суму 1 000 доларів США, № 71 від 24 жовтня 2005 року на суму 400 доларів США.

Згідно із випискою по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року, у період з 07 квітня 2003 року по 05 червня 2006 року ОСОБА_1 було здійснено платежі на загальну суму 45 293,74 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК Українивизначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК Українивстановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Так, відповідно до статті 544 ЦК Україниборжник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 81 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що кошти за укладеним за час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім`ї, а саме на придбання спірної квартири, а ОСОБА_2 крім набуття у власність 1/2 частини цієї квартири, набула зобов`язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, оскільки кредитний договір, укладений в інтересах сім`ї, створює обов`язки для обох з подружжя.

Вирішуючи спір щодо поділу боргових зобов`язань подружжя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом такого поділу є борг, сплачений ОСОБА_1 на виконання кредитного договору, з огляду на те, що ці кошти були витрачені на придбання спірної квартири, право власності на яку по 1/2 частині набули сторони у справі і яка була поділена між ними на підставі судового рішення, а тому визначив обов`язок відповідача зі сплати боргу у розмірі частини квартири, яку остання набула у власність за ці кошти.

Цей висновок суду є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи, оскільки праву ОСОБА_2 на 1/2 частини спірної квартири кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього нерухомого майна.

Разом з тим після припинення між сторонами фактичних шлюбних відносин у 2004 році ОСОБА_1 за особисті кошти погасив боргові зобов'язання на суму 45 293,74 доларів США.

Установивши на підставі письмових доказів, зокрема виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року, обставини сплати ОСОБА_1 у період з 07 квітня 2003 року по 05 червня 2006 року платежів на загальну суму 45 293,74 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 700 доларів США на відшкодування Ѕ частини зобов`язання за кредитним договором, виконаного особисто ОСОБА_1 після припинення фактичних шлюбних стосунків. При цьому суд правильно розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог.

Вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про неналежність та недостовірність цього доказу є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК Українипозбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 7778798089367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув із відповідача Ѕ частину кредитних зобов`язань, не врахувавши, що погашення кредиту у повному обсязі відбулось у 2007 році, а шлюб між сторонами розірваний у 2012 році, оскільки

преюдиційні обставини припинення сторонами фактичних шлюбних відносин у 2004 році були установлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі № 761/44318/17, яке було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрало законної сили, а тому ці обставини в силу частини четвертої статті 81 ЦПК Українине підлягають доказуванню.

Разом із тим вказаним рішенням стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 594 191,15 грн в якості компенсації вартості реалізованої спірної квартири АДРЕСА_1 .

Посилання відповідача на ті обставини, що кредит погашався позивачем після припинення шлюбних відносин (з 2004 року по 2007 рік) не мають правового значення, оскільки вирішальним у цьому випадку є факт отримання сторонами кредитних коштів на придбання спірного нерухомого майна саме у період їх перебування у шлюбі.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо неправильного вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності з таких підстав.

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише у січні 2020 року, після розгляду в суді справи про поділ спірної квартири між подружжям.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 17 лютого 2021 року у справі № 459/1365/17, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вследствие приобретения супругами квартиры в кредит - долговые обязательства перед заемодателем несут как муж, так и жена, а не только тот, кто подписал договор

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400401416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара


]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Sat, 20 Nov 2021 10:39:05 +0000
Требования об установлении факта родственных отношений и признании права собственности в порядке наследования могут рассматриваться вместе в рамках искового производства http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2719-trebovaniya-v-poryadke-nasledovaniya-mogut-iskovogo-proizvodstva.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2719-trebovaniya-v-poryadke-nasledovaniya-mogut-iskovogo-proizvodstva.html

Недавно подавала иск, в котором объединены два требования: одно об установлении факта, обычно решаемого в отдельном производстве, другое – производное, касается спора о праве собственности и должно решаться в рамках искового производства. При этом установленный факт касается умерших. Я долго колебалась относительно сочетания этих требований и возможности установления юридического факта относительно умерших, но логика подсказывала, что это верный путь.

 

Хорошо, что и ВС придерживается такого мнения.

В суд обратилась наследница, которая просила суд установить факт родства между своей умершей матерью и бабой и признать за ней право собственности на земельную долю (пай) в порядке наследования.

Как видно из материалов дела, после смерти матери, истица обнаружила, что последняя не оформила своевременно правоустанавливающие документы на унаследованное от бабы истицы имущество – земельный участок.

Кроме того, обратившись к нотариусу за оформлением наследственного имущества, истица узнала о том, что в Реестре актовых записей содержится ошибка относительно родства матери и бабы, поскольку в реестре ошибочно указан совсем другой человек.

Таким образом, у нотариуса истица не смогла документально подтвердить ни принадлежность имущества покойной матери, из-за отсутствия правоустанавливающих документов, ни родства между ней и бабой истицы. В этой связи нотариус отказала в выдаче свидетельства о праве на наследство.

Суды первых двух инстанций отказали в удовлетворении исковых требований, мотивируя это тем, что гражданская правоспособность матери и бабы истицы прекращена в связи с их смертью, в результате чего обращение истицы с требованием об установлении юридического факта, имеющего значение, в интересах умерших противоречит нормам гражданского права и процессуального законодательства. В свою очередь, требование о признании права собственности на земельную долю (пай) в порядке наследования по закону производно от требования об установлении юридического факта, что имеет значение, а следовательно, также удовлетворению не подлежит.

Однако кассационный суд с такими выводами не согласился и отменил вышеупомянутые решения.

Проанализировав ст. 293, 315 ГПК Украины, ВС отметил, что установление юридического факта, а именно родственных отношений между умершими родственниками истицы не несет юридического следствия по решению их прав и обязанностей, поскольку его установление будет только подтверждением родственной связи матери-ребенка.

Суды же предыдущих инстанций применили правовую позицию ВС о том, что в отношении умерших исковые требования не могут заявляться, так как умершие лица не имеют гражданской процессуальной правосубъектности. При этом суды не обратили внимания на то, что такой вывод касается исключительно искового производства, где заявлены требования по спору о праве. Вместе с тем, по этому делу истца заявила требование об установлении факта родственных отношений в порядке отдельного (бесспорного) производства (п. 1 ч. 1 статьи 315 ГПК Украины), в ГПК Украины предусмотрено установление юридического факта (в отдельном производстве и требование о признании права на наследство).

Иск, а не заявление, истцом подан исключительно потому, что другим требованием по этому делу был спор о праве (право на наследство), а потому все эти требования рассматриваются в исковом производстве.

Подытоживая, ВС отметил, что суды не рассмотреть иск по существу и не установили обстоятельства, входившие в предмет доказывания, а потому, руководствуясь ст. 411 ГПК Украины направил дело на новое рассмотрение.

.............

Юрист-аналитик

анализ и решение сложных и запущенных дел
Наиболее оптимальное решение проблем
Обход закона и юридические технологии
Досудебное решение конфликтов
Киев и Украина
тел/вайбер 096-545-40-33
 
сайт http://ut.kiev.ua/

.............

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 691/1237/20

провадження № 61-14225 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Городищенська міська рада Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 травня 2021 року у складі судді Подороги Л. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренка Ю.В., Гончар Н. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Городищенської міської ради Черкаської області про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що її баба - ОСОБА_2 не перебувала у зареєстрованому шлюбі з батьком її матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і прізвище відповідно не змінювала, за час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 народилася дитина, її мати, - ОСОБА_3 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 . У реєстрі актового запису у графі «матір» ОСОБА_3 з невідомих підстав зазначено - ОСОБА_7 , проте вже підпис заявника значиться - ОСОБА_8 . У 1938 року її баба - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 припинили спільне проживання, а останній виїхав у невідомому напрямку. Отже, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , а її бабою, проте відповідними документами вона не може підтвердити цей юридичний факт.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, у тому числі на земельну частку (пай), площею 1,92 умовних кадастрових гектарів, у колективному сільськогосподарському підприємстві «Дружба» (далі - КСП «Дружба»), розташовану на території с. Дирдин Городищенського району Черкаської області, яку ОСОБА_3 фактично успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 своєї матері - ОСОБА_2 . Проте її мати - ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не оформила свої спадкові прави на вказану земельну частку (пай). Сертифікат на право на вищевказану земельну частку (пай) серії ЧР № 0181673 виданий на ім`я ОСОБА_2 , її баби.

Вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом, але нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2012 року, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на майно її покійної матері та відсутнє документальне підтвердження родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, вважала свої спадкові права порушеними, оскільки вона, як спадкоємець ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 549 ЦК УРСР, позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у родинних стосунках, як мати і дочка; визнати за нею право на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом, що розташована на території с. Дирдин Городищенського району Черкаської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0181673, площею 1,92 умовних кадастрових гектарів КСП «Дружба», виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 19 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що цивільна правоздатність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 припинена у зв`язку з їх смертю, унаслідок чого звернення позивачки з вимогою про встановлення юридичного факту, що має значення, в інтересах померлих суперечить нормам цивільного права та процесуального законодавства. Вимога про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом є похідною від вимоги про встановлення юридичного факту, що має значення, а отже, задоволенню не підлягає.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що встановлення юридичного факту родинних відносин між померлими особами не може бути складовою частиною правової процедури захисту прав особи, оскільки правоздатність осіб, родинний зв`язок яких має встановити суд, припинилася у день їх смерті, тому вказаний юридичний факт не буде правовою підставою для захисту тих чи інших прав позивачки.

Позивачкою не доведено факт того, що її мати - ОСОБА_3 успадкувала у визначеному законодавством порядку відповідне спадкове майно після смерті ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про визнання за нею права на земельну частку (пай), яка належала її бабі - ОСОБА_2 , не зазначила після кого саме та в якому порядку вона має намір спадкувати вказане майно.

При цьому, наявність родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 саме по собі не свідчитиме, що остання успадкувала те майно, про визнання права на яке порушує питання позивачка. Отже, такий факт не пов`язаний із захистом її спадкових прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 691/1237/20 з Городищенського районного суду Черкаської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення факту родинних відносин між матір`ю позивачки - ОСОБА_3 та бабою позивачки - ОСОБА_2 породжує юридичні наслідки для ОСОБА_1 , які призводять до зміни її особистих та майнових права щодо права на спадщину за законом на спірне спадкове майно, яке ОСОБА_3 фактично на підставі частини першої статті 549 ЦК УРСР успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_2 . Період встановлення юридичного факту, а саме родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як матір`ю та дочкою, не несе юридичного наслідку щодо вирішення їхніх прав та обов`язків, оскільки факт народження у ОСОБА_2 дочки - ОСОБА_3 лише підтверджує існування такого юридичного факту.

Баба позивачки - ОСОБА_2 за життя набула право на земельну частку (пай), площею 1,92 умовних кадастрових гектарів КСП «Дружба», розташований на території с. Дирдин Городищенського району Черкаської області, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0181673, виданим на ім`я ОСОБА_2 . Оскільки станом на 09 березня 2000 року, тобто на момент смерті баба позивачки - ОСОБА_2 проживала разом зі свою дочкою, яка є матір`ю позивачки - ОСОБА_3 , то відповідно до положень частини першої статті 549 ЦК УРСР ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_2 шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, проте спадкових прав за життя оформити не встигла, оскільки захворіла і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка, як спадкоємець першої черги після смерті матері - ОСОБА_3 , звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері на вищевказану земельну частку (пай), проте постановою нотаріуса від 14 травня 2020 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно та підтвердження родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Отже, факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті матері не оспорювався сторонами, а Городищенська міська рада Черкаської області не заперечувала проти позовних вимог. Таким чином, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що позивачкою не доведено факт того, що її мати - ОСОБА_3 успадкувала у визначеному законодавством порядку відповідне спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , оскільки цей факт не заперечувався сторонами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 є дочкою ОСОБА_3 .

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0181673 ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай), площею 1,92 умовних кадастрових гектарів КСП «Дружба», розташовану на території с. Дирдин Городищенського району Черкаської області.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Позивачка вказувала про те, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , і її бабою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

Постановою державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори Черкаської області від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на майно спадкодавця та відсутністю документального підтвердження родинних стосунків померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як дочки і матері.

Відповідно до довідок виконавчого комітету Хлистунівської сільської ради Городищенського району Черкаської області від 18 травня 2020 року № 174 та від 14 вересня 2020 року № 405 ОСОБА_2 на момент смерті була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_1 , разом із померлою, ОСОБА_2 , проживали її донька - ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту, що має юридичне значення регулюються Главою 6 Розділу IV ЦПК України.

У пункті 7 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 273 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 315 діючого ЦПК України) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Ураховуючи викладене, висновок судів про те, що цивільна правоздатність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 припинилась після їх смерті, тому вимога позивачки про встановлення між останніми, як матір`ю та дочкою, родинних відносин суперечить нормам цивільного права, є безпідставним, оскільки позивачка просила встановити факт родинних відносин між її матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , так як він безпосередньо породжує юридичні наслідки, а саме право ОСОБА_1 на спадщину, спірну земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом.

Суди не врахували, що встановлення юридичного факту, а саме родинних відносин між померлими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не несе юридичного наслідку щодо вирішення їхніх прав та обов`язків, оскільки його встановлення буде лише підтвердженням народження у ОСОБА_2 дочки - ОСОБА_3 , тобто існування відповідного юридичного факту, що передбачено у Главі 6 Розділу IV ЦПК України, як спеціальний процесуальний інструмент для захисту відповідних прав.

По суті суди застосували правову позицію Верховного Суду про те, що відносно померлих позовні вимоги не можуть заявлятися, так як померлі особи не мають цивільної процесуальної правосуб`єктності, хоча безпосередньо на неї не послалися. Проте суди не звернули уваги на те, що такий висновок стосується виключно позовного провадження, де заявлені вимоги щодо спору про право. Разом з тим, у цій справі ОСОБА_1 заявила вимогу про встановлення факту родинних відносин у порядку окремого (безспірного) провадження (пункт 1 частини першої статті 315 ЦПК України), у ЦПК України передбачено встановлення юридичного факту (в окремому провадженні і вимога про визнання права на спадщину).

Позов, а не заява, ОСОБА_1 подано виключно через те, що іншою вимогою у цій справі був спір про право (право на спадщину), а тому всі ці вимоги розглядаються у позовному провадженні.

Крім того, апеляційний суд, вказуючи про те, що ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про визнання за нею права на земельну частку (пай), яка належала її бабі - ОСОБА_2 , не зазначила, після кого саме та в якому порядку вона має намір спадкувати вказане майно, не звернув уваги на доводи позивачки про те, що вона прийняла спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , яка, у свою чергу, прийняла спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_2 Городищенська міська рада Черкаської області, як відповідач у справі, не заперечувала проти вищевказаних доводів позивачки (а.с. 41), а нотаріусом було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про права на спадщину за законом лише з підстав відсутності правовстановлюючого документа на майно спадкодавця та відсутності документального підтвердження родинних відносин померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Таким чином, суди у порушення вищезазначених положень закону належним чином доводи позивачки не перевірили, спір по суті не вирішили, а відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 з формальних підстав.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк
оригинал тут - https://protocol.ua/ua/yuridichniy_fakt_moge_buti_vstanovleniy_v_megah_pozovnogo_provadgennya_yakshcho_insha_vimoga_stosuetsya_sporu_pro_pravo_(vs_ktss_vid_691_1237_20_u_spravi_03_11_2021_r_)/

]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Fri, 19 Nov 2021 14:11:14 +0000
Вопрос о повороте исполнения решения не подлежит решению в порядке принятия дополнительного решения http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2715-vopros-o-povorote-ispolneniya-resheniya-dopolnitelnogo-resheniya.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2715-vopros-o-povorote-ispolneniya-resheniya-dopolnitelnogo-resheniya.html

Поворот исполнения решения в гражданском судопроизводстве – это важный и незаменимый инструмент, позволяющий вернуть в предыдущее положение сторон при исполнении судебного решения, отмененного апелляционной и/или кассационной инстанцией. Однако этот инструмент необходимо применять своевременно и по установленным в Гражданском процессуальном кодексе Украины (далее - ГПК Украины) правилам.

  По делу об установлении факта проживания одной семьей и признании права собственности в порядке наследования по закону – истец претендовал на спорную квартиру, находившуюся в ипотеке (ипотекодержателем был банк, фигурировавший третьим лицом по делу). Суд первой инстанции удовлетворил его иск, кроме того - прекратил ипотеку и снял запрет отчуждения на спорную квартиру.

Однако судом апелляционной инстанции это решение суда было отменено - апелляционный суд отказал в удовлетворении иска об установлении факта проживания одной семьей и признании права собственности в порядке наследования по закону, взыскал судебный сбор с истца.

Банк - ипотекодержатель, с целью возвращения сторон в прежнее состояние, обратился в суд с заявлением о принятии дополнительного постановления, в котором просил в порядке поворота исполнения решения: восстановить в Государственном реестре прав на недвижимое имущество (далее - ГРРПНМ) запись об ипотеке; обновить в ДРРПНМ запись об обременении; отменить в ГРРПНМ запись о праве собственности истца на указанную квартиру.

Заявление обосновано тем, что обращаясь с апелляционной жалобой (которая была удовлетворена) банк-ипотекодержатель также, обратился с заявлением о возврате исполнения решения районного суда, однако данный вопрос апелляционным судом не было решено при принятии постановления по результатам рассмотрения апелляционной жалобы.

Вместе с тем, апелляционный суд в удовлетворении заявления о принятии дополнительного постановления отказал, поскольку считал, что нарушена процедура поворота исполнения решения - ведь процессуальным законом предусмотрено решение вопроса о повороте исполнения решения судом первой инстанции. Заявитель (банк) подал кассационную жалобу.

ВС КЦС согласился с судом апелляционной инстанции, отказавшимся принимать такое дополнительное решение. Относительно процедуры поворота выполнения решения ВС отметил следующее:

Вопрос принятия дополнительных решений определен статьей 270 ГПК Украины. Согласно части 1 настоящей статьи определено, что суд, который принял решение, может по заявлению участников дела или по собственной инициативе принять дополнительное решение, если:

в отношении определенного искового требования, по поводу которого стороны подавали доказательства и давали пояснения, не принято решение;
суд, решив вопрос о праве, не указал точной денежной суммы, приговоренной к взысканию, или имущество, подлежащее передаче, или действия, которое нужно выполнить;
судом не решен вопрос о судебных издержках;
суд не допустил немедленного исполнения решения в случаях, установленных статьей 430 настоящего Кодекса.
В то же время нормой статьи 444 ГПК Украины предусмотрено, если вопрос о повороте исполнения решения не был решен судом в соответствии с частями первой-третьей настоящей статьи, заявление ответчика о повороте исполнения решения рассматривается судом, который рассматривал дело как суд первой инстанции.

Следовательно по этому делу: Суд апелляционной инстанции пришел к правильному выводу относительно того, что вопрос о повороте исполнения решения не может быть решен судом апелляционной инстанции после принятия постановления по результатам рассмотрения апелляционной жалобы, поскольку данный вопрос не подлежит решению в порядке принятия дополнительного решения, в то время как процессуальным законом предусмотрена возможность решения вопроса о повороте исполнения решения судом первой инстанции.

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 201/8079/19

провадження № 61-4621св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та заяви про ухвалення додаткової постанови

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років та визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 .

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у січні 2021 року звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій просило в порядку повороту виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року:

- поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 34044379 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений на підставі договору іпотеки № PCL-300/0348/2007 від 09 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко І. Б., реєстровий № 1643;

- поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 34044547 (заборона на нерухоме майно) на вищезазначену квартиру, вчинений на підставі вказаного договору іпотеки № PCL-300/0348/2007 від 09 липня 2007 року;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 34042992 ОСОБА_1 на зазначену квартиру, зареєстроване приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року у цивільній справі № 201/8079/19, індексний номер рішення державного реєстратора: 49567900.

Заява обґрунтована тим, що звертаючись із апеляційною скаргою товариство також звернулось із заявою про поворот виконання рішення районного суду, однак дане питання апеляційним судом не було вирішено при прийняті постанови за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 01 жовтня 2019 року позов задовольнив. Встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини.

Визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 .

Припинив іпотеку № 5264944 в Державному реєстрі іпотек, зареєстровану 22 листопада 2010 року приватним нотаріусом Бондар І. М. на підставі договору про відступлення права вимоги, реєстраційний № 8893, від 12 листопада 2010 року в інтересах іпотекодержателя ТОВ «ОТП Факторинг Україна» код ЄДРПОУ 36789421 на квартиру АДРЕСА_1 .

Зняв заборону відчуження № 5264776 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстровану приватним нотаріусом Шевченко І. Б. 09 липня 2007 року на підставі договору іпотеки № PCL-300/0348/2007 за реєстраційним № 1643 від 09 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2020 року частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Скасував рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 6 095,64 грн.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні заяви про ухвалення додаткової постанови відмовив.

Зазначена постанова апеляційного суду мотивована тим, що питання про поворот виконання рішення не може бути вирішено судом апеляційної інстанції після прийняття постанови за результатами розгляду апеляційної скарги, оскільки дане питання не підлягає вирішенню в порядку ухвалення додаткового рішення, тоді як процесуальним законом передбачена можливість вирішення питання про поворот виконання рішення судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у березні 2021 року подало касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд для вирішення питання про поворот виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що товариством було подано заяву про поворот виконання рішення разом з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Однак апеляційний суд проігнорував зазначену заяву, чим порушив його право на справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту. Апеляційний суд вдався до значного формалізму, що суперечить завданню цивільного судочинства.

Судом апеляційної інстанції також було порушено норми ЦПК України, проігноровано практику Європейського суду з прав людини, неповно і не всебічно з`ясовано обставини справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 08 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 201/8079/19 надійшла до Верховного Суду 23 квітня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

При зверненні із апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» також звернулося із заявою про поворот виконання рішення суду першої інстанції, однак дане питання апеляційним судом не було вирішено при прийняті постанови за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 270 ЦПК Українивизначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, у випадках якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Разом з цим, нормою статті 444 ЦПК Українипередбачено, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої-третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що питання про поворот виконання рішення не може бути вирішено судом апеляційної інстанції після прийняття постанови за результатами розгляду апеляційної скарги, оскільки дане питання не підлягає вирішенню в порядку ухвалення додаткового рішення, тоді як процесуальним законом передбачена можливість вирішення питання про поворот виконання рішення судом першої інстанції.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії постанова апеляційного суду, що переглядається, є достатньо мотивованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400401416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

Оригинал тут - https://protocol.ua/ua/pitannya_pro_povorot_vikonannya_rishennya_ne_pidlyagae_virishennyu_v_poryadku_uhvalennya_dodatkovogo_rishennya_(vs_ktss_sprava_201_8079_19_vid_28_07_2021_r_)/

]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Wed, 17 Nov 2021 09:00:46 +0000
Нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащей выполнению http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2714-narushenie-notariusom-poryadka-soversheniya-ispolnitelnoy-nadpisi.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2714-narushenie-notariusom-poryadka-soversheniya-ispolnitelnoy-nadpisi.html

Рассматриваемое дело касалось нескольких исполнительных надписей, совершенных на кредитном договоре. В связи с тем, что правовым основанием для совершения таковых для нотариуса служила отмененная норма в Перечне документов, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 29 июня 1999 № 117 - список документов) - ВС ОП признала исполнительные надписи не подлежащими исполнению.

 

Фабула судебного акта: Общество заключило с банком кредитный контракт. Последний был обеспечен ипотекой. В рассматриваемые договоры не раз вносились изменения. В конечном итоге вследствие невыполнения Обществом условий кредитного договора банк требовал досрочного возврата кредита и начислил должнику срочной и просроченной задолженности по кредиту; по процентам; пени; 3% годовых; инфляционные потери; и штрафа за нарушение условий Ипотечного договора - более 113 059 309,41 грн.. Впоследствии, сумма задолженности только росла.

Банк обратился к частному нотариусу с просьбой совершить исполнительные надписи на кредитном договоре, по которым взыскать с заемщика (Общества) в пользу банка основную сумму задолженности и задолженность по процентам за пользование кредитом. Частным нотариусом были совершены две исполнительные надписи – на основную сумму задолженности (тело кредита) и на задолженность по процентам за пользование кредитом.

Вступив в дело в статусе третьего лица, заявляющего самостоятельные требования на предмет иска (дело было открыто по иску другой компании к тому же банку), Общество требовало признания исполнительных надписей, совершенных на кредитном договоре не подлежащими исполнению. Поскольку определением хозяйственного суда исковое заявление компании оставлено без рассмотрения - Обществу был предоставлен статус истца по этому делу.

Свои требования Общество обосновывало тем, что частный нотариус нарушил требования законодательства при совершении исполнительных надписей. Так, кроме прочего, Товарситво отмечало, что кредитный договор, который в этом случае не был нотариально удостоверен, не может относиться к документам, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов в понимании положений статей 87, 88 Закона Украины нотариат”, ведь на момент обращения банка к частному нотариусу действовал Перечень документов в редакции постановления Киевского апелляционного административного суда от 22 февраля 2017 года по делу № 826/20084/14, в котором уже не существовало действующих положений, предусматривающих возможность совершения таких действий на заключенном в простой письменной форме договоре. Кроме этого Общество отмечало отсутствие бесспорности требований и нарушении сроков для совершения надписи.

Суд первой инстанции заявленные требования Общества удовлетворил. Однако, постановлением апелляционного хозяйственного суда в удовлетворении отказано, а предыдущее решение суда первой инстанций - отменено. Общество обжаловало решение в кассационном порядке.

ВС КХС счел необходимым отступить от выводов относительно применения нормы права в подобных правоотношениях, изложенных в ранее принятых решениях Большой Палаты Верховного Суда, и в связи с наличием исключительной правовой проблемы - передал дело на рассмотрение ОП ВС.

Относительно решения исключительной правовой проблемы - ОП ВС не нашла оснований отступать от прежней позиции высказанной в Постановлении ОП ВС от 02 июля 2019 года по делу № 916/3006/17. В указанном решении - относительно применения в отношениях между юридическими лицами норм частей первой, второй статьи 88 Закона Украины "О нотариате" в системной связи с нормой статьи 257 ГК Украины - ОП ВС - отмечало наличие - независимо от субъектного состава - трехлетнего срока со дня возникновения права требования, в пределах которого может совершаться исполнительная надпись. При этом вывод Конституционного Суда Украины по делу № 3-239/2019(54444/19) о конституционности ч.1 статьи 88 Закона Украины "О нотариате" - противопоставлялся выводам ОП ВС, вообще - по мнению судей не противоречат и не исключают друг друга, поскольку выводы КСУ касаются именно толкования содержания части 1 настоящей статьи.

Относительно безосновательности исполнительных надписей - ОП ВС указала следующее:

Перечень документов был изменен постановлением Кабинета Министров Украины № 662 от 26 ноября 2014 «О внесении изменений в перечень документов, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов» (далее – постановление 662). Однако затем - Постановлением Киевского апелляционного административного суда от 22 февраля 2017 года по делу № 826/20084/14 вышеупомянутое постановление № 662 признано незаконным и недействительным в части, в частности, дополнение Перечня документов разделом «Взыскание задолженности по основаниям, вытекающим из кредитов . Таким образом, кредитный договор, не нотариально удостоверенный, не входил на время совершения исполнительных надписей - в перечень документов, по которым может быть осуществлено взыскание задолженности в бесспорном порядке на основании исполнительной надписи нотариуса.

Итак по этому делу: При совершении исполнительных надписей частный нотариус неправомерно руководствовалась пунктом 2 Перечня документов в редакции постановления № 662, которое к тому времени уже было недействительным согласно постановлению суда.

Указанное выше является основанием для признания спорных исполнительных надписей не подлежащими исполнению, в связи с несоблюдением частным нотариусом при их совершении требований статей 87, 88 Закона Украины "О нотариате" и Перечня документов.

А нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению - подчеркнула ОП ВС.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10374/17

Провадження № 12-5гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представника позивача Яценко С.А.,

представника відповідача Карпінського С.В., Мілютіна А.Є.

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року (у складі колегії: головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Сулім В. В., Гаврилюк О. М.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика»

до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_1,

про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2017 року компанія «Clifford alliance LP» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», АТ «Ощадбанк», банк, відповідач) про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 червня 2017 року порушено провадження у справі № 910/10374/17.

2. У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») подало заяву про вступ у справу № 910/10374/17 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявивши позов до ПАТ «Ощадбанк» про визнання виконавчих написів, вчинених 22 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. (далі - приватний нотаріус Авдієнко О. В.) на кредитному договорі від 04 листопада 2014 року № 876/31/1 та зареєстрованих у реєстрі за № 779, № 780 (далі - виконавчі написи № 779 та № 780), такими, що не підлягають виконанню. Вказану заяву судом прийнято до провадження.

3. Суд також залучив до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Авдієнко О. В., Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ примусового виконання рішень), ОСОБА_1

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 травня 2019 року позовну заяву компанії «Clifford alliance LP» залишено без розгляду. У зв`язку із цим суд надав ТОВ «ТЛК «Арктика» процесуальний статус позивача у справі № 910/10374/17.

5. Позовні вимоги ТОВ «ТЛК «Арктика» обґрунтовані тим, що спірні виконавчі написи № 779 та № 780 вчинені з порушенням норм статей 87-89 Закону України «Про нотаріат», пунктів 1-4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів).

6. Зокрема, позивач вважає, що приватний нотаріус Авдієнко О. В. порушила вимоги законодавства щодо: змісту виконавчих написів; отримання обсягу документів та інформації, необхідних для вчинення виконавчого напису; строку, встановленого Законом України «Про нотаріат», для вчинення виконавчого напису, оскільки вчинила спірні написи про стягнення заборгованості, з дня виникнення права вимоги за якою минуло більше одного року; безспірності заборгованості, яка є предметом вирішення господарських справ № 911/2798/16, № 910/5810/17; з`ясування наявності заборгованості на момент вчинення спірних виконавчих написів, оскільки для стягнення цієї заборгованості банк уже вчиняв виконавчі написи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

7. 04 листопада 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ТЛК «Арктика» як позичальником укладено кредитний договір № 876/31/1 (далі - Кредитний договір), до якого в подальшому сторонами вносилися зміни згідно з додатковими договорами № 1 від 29 грудня 2014 року, № 2 від 20 квітня 2015 року, № 3 від 03 серпня 2015 року. Відповідно до умов цього Кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти й інші платежі за користування ними в порядку та на умовах, встановлених договором.

8. У пункті 2.7 Кредитного договору вказано, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку і розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком за фіксованою процентною ставкою. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 21 % річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (пункт 2.7.1). Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень пункту 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту (пункт 2.7.3 Кредитного договору). У випадку порушення зобов`язань позичальника, встановлених пунктами 5.3.6 та 5.3.14 цього договору, банк встановлює процентну ставку в розмірі 23 % річних, починаючи з першого дня місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулось порушення зобов`язань позичальника, та закінчуючи останнім днем місяця, в якому таке зобов`язання буде виконане / дотримане (пункт 2.7.4).

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

9. Згідно з пунктом 5.3.2 Кредитного договору позичальник зобов`язаний точно в строки, обумовлені цим договором, погашати кредит та сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

10. Положеннями пункту 3.3.1 Кредитного договору встановлено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем / поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), в тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором.

11. Відповідно до пункту 3.3.2 Кредитного договору після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов цього договору).

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

12. За умовами пункту 4.1.1 Кредитного договору виконання позичальником зобов`язання за цим договором забезпечується іпотекою нерухомості - рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик центр «Скандинавія» (далі - ТОВ «ЛЦ «Скандинавія») загальною площею 20 908 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, та двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486200:04:001:0001 та 3222486200:04:001:0002, площею по 2,5 га кожна, що надається в іпотеку ТОВ «ТЛК «Арктика».

13. 04 листопада 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «ТЛК «Арктика» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2041 (далі - Іпотечний договір).

14. Відповідно до умов Іпотечного договору іпотекодавець у забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань згідно з Кредитним договором передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «ЛЦ «Скандинавія», що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, розташований на двох земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486200:04:001:0001 та 3222486200:04:001:0002, які також передані в іпотеку.

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

15. Згідно з пунктом 1.4 Іпотечного договору за взаємною згодою сторін вартість предмету іпотеки становить 299 918 000,00 грн.

16. Відповідно до пункту 6.1 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором та законодавством, у тому числі в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов зобов`язання (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки, встановлені Кредитним договором, іпотекодавець не поверне (повністю або частково) іпотекодержателю суму кредиту, та/або не сплатить процентів за користування кредитом, та/або не сплатить комісії та/або іншої заборгованості, платежів, неустойки (пені, штрафів), що передбачені та/або випливають із зобов`язання, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов`язання, що складає зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Кредитним договором, а так само у випадках, якщо будь-яка з гарантій / запевнень або будь-який документ, надані іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених Кредитним договором, у строк, що не перевищує 30 календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом зазначеного 30-денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, банк вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або вчинення виконавчого напису відповідно до умов цього договору.

17. Листом від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042 банк звернувся до позичальника / іпотекодавця з вимогою про дострокове повернення кредиту, у якому вказав, що внаслідок невиконання ТОВ «ТЛК «Арктика» передбаченого пунктом 5.3.2 Кредитного договору обов`язку своєчасно, у визначені договором строки сплачувати плату за користування кредитом утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 09 березня 2016 року становить 113 059 309,41 грн та складається з: 93 333 334,34 грн строкової заборгованості за кредитом; 4 166 666,66 грн простроченої заборгованості за кредитом; 3 577 529,19 грн строкової заборгованості за процентами; 9 952 330,43 грн простроченої заборгованості за процентами; 1 342 326,62 грн пені; 90 219,61 грн - 3 % річних; 147 026,56 грн інфляційних втрат; 449 877,00 грн штрафу за порушення умов Іпотечного договору. В порядку, визначеному пунктом 3.3 Кредитного договору, АТ «Ощадбанк» повідомило ТОВ «ТЛК «Арктика» про відкликання кредиту та вимагало не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення кредиту, включаючи основну суму боргу, нараховані та неоплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов Кредитного та Іпотечного договорів на загальну суму 113 059 309,41 грн, а також проценти, комісії, штрафні санкції, які будуть донараховані на дату погашення заборгованості відповідно до умов Кредитного договору.

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

18. 24 травня 2016 року банк звернувся до позичальника з листом № 31/4-12/298-5139, у якому зазначав, що станом на 23 травня 2016 року заборгованість ТОВ «ТЛК «Арктика» перед АТ «Ощадбанк» складає 114 367 359,62 грн, у тому числі: 97 500 000,00 грн - прострочений кредит; 16 867 359,62 грн - прострочені проценти, нараховані за серпень 2015 року - квітень 2016 року (зі строками сплати: 10 вересня, 09 жовтня, 10 листопада, 10 грудня 2015 року, 11 січня, 10 лютого, 10 березня, 11 квітня та 10 травня 2016 року), у тому числі нараховані за квітень 2016 року у сумі 1 838 114,75 грн. Банк просив позичальника здійснити погашення заборгованості за кредитом та процентами. Зазначений лист був отриманий ТОВ «ТЛК «Арктика» 31 травня 2016 року.

19. Заявами № 55/2-09/804/10465/2017-00/вих та № 55/2-09/805/10466/2017-00/вих від 22 травня 2017 року АТ «Ощадбанк» звернулось до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. з проханням вчинити виконавчі написи на Кредитному договорі, за якими стягнути з позичальника на користь банку основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 22 травня 2016 року по 22 травня 2017 року (включно) в розмірі 22 313 873,24 грн.

20. 22 травня 2017 року приватним нотаріусом Авдієнко О. В. вчинений виконавчий напис № 779, відповідно до якого запропоновано стягнути з ТОВ «ТЛК «Арктика» на користь ПАТ «Ощадбанк» не виплачені в строк на підставі Кредитного договору грошові кошти, а саме: основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн та витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису, - 120 000,00 грн. Визначено строк, за який провадиться стягнення, - з 22 травня 2016 року по 22 травня 2017 року.

21. 22 травня 2017 року приватним нотаріусом Авдієнко О. В. вчинений виконавчий напис № 780, відповідно до якого запропоновано стягнути з ТОВ «ТЛК «Арктика» на користь ПАТ «Ощадбанк» не виплачені в строк на підставі Кредитного договору грошові кошти, а саме: заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн та витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису, - 85 000,00 грн. Визначено строк за який провадиться стягнення, - з 22 травня 2016 року по 22 травня 2017 року.

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

22. 23 травня 2017 року Відділом примусового виконання рішень відкрито виконавчі провадження № 54007213 та № 54007317 з виконання виконавчих написів № 779 та № 780, які об`єднано у зведене виконавче провадження № 53999200.

23. Крім того, в серпні 2016 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «ТЛК «Арктика» про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 137 670 517,14 грн, розрахованої станом на 07 липня 2016 року, що складається з: 97 500 000,00 грн простроченої заборгованості за кредитом; 20 534 859,62 грн заборгованості за процентами; 8 634 403,47 грн пені за несвоєчасну сплату основного боргу; 2 815 329,87 грн пені за несвоєчасну сплату процентів; 693 510,94 грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату основного боргу; 219 376,37 грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів; 5 744 125,01 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату основного боргу; 1 079 034,86 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів; 449 877,00 грн штрафу за порушення умов Іпотечного договору, та звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором в рахунок погашення вказаної заборгованості. Ухвалою Господарського суду Київської області від 31 серпня 2016 року за цим позовом порушено провадження у справі № 911/2798/16. У вересні 2016 року банк подав заяву про збільшення розміру позовних вимог у справі № 911/2798/16, у якій вказував, що станом на 08 вересня 2016 року заборгованість ТОВ «ТЛК «Арктика» перед ПАТ «Ощадбанк» у загальному розмірі становила 145 080 487,50 грн.

24. 27 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем (далі - приватний нотаріус Малий О. С.) був вчинений виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 704 (далі - виконавчий напис № 704), відповідно до якого запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості ТОВ «ТЛК «Арктика» перед ПАТ «Ощадбанк» за основною сумою боргу за період з 15 березня 2016 року по 15 березня 2017 року за Кредитним договором у сумі 93 333 333,34 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором (рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «ЛЦ «Скандинавія» та дві земельні ділянки, на яких розташований вказаний об`єкт нерухомості).

25. 27 березня 2017 року приватним нотаріусом Малим О. С. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 705 (далі - виконавчий напис № 705), відповідно до якого запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості ТОВ «ТЛК «Арктика» перед ПАТ «Ощадбанк» за процентами та штрафними санкціями за період з 15 березня 2016 року по 15 березня 2017 року за Кредитним договором у сумі 60 779 032,54 грн, з яких: прострочена заборгованість за процентами - 23 994 249,95 грн; загальна сума штрафних санкцій - 36 297 282,59 грн (з них: загальна сума пені - 20 046 605,78 грн; загальна сума 3% річних - 3 415 480,22 грн; загальна сума інфляційних втрат - 12 835 196,59 грн; сума штрафу за порушення пункту 7.2.6 Кредитного договору - 487 500,00 грн), звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

26. 07 квітня 2017 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТЛК «Арктика» про стягнення 29 830 131,61 грн заборгованості за Кредитним договором, за яким ухвалою Господарського суду Київської області від 10 квітня 2017 року було порушено провадження у справі № 910/5810/17.

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

27. 23 травня 2017 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень видано акт № 53999200/24 про реалізацію предмета іпотеки, у якому зазначено, що під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 53999200, до складу якого входить:

- виконавче провадження № 53731207 з виконання виконавчого напису № 705;

- виконавче провадження № 53995297 з виконання виконавчого напису № 704;

- виконавче провадження № 54007317 з виконання виконавчого напису № 780;

- виконавче провадження № 54007213 з виконання виконавчого напису № 779,

предмет іпотеки за Іпотечним договором не було реалізовано, оскільки електронні торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. ПАТ «Ощадбанк» звернулося із заявою про придбання предмета іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Ціна майна, яка підлягає заліку забезпечених вимог, складає 172 653 000,00 грн (стартова ціна лота № 212585). Цей акт є підставою для подальшого оформлення покупцем права власності на спірне майно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року позов ТОВ «ТЛК «Арктика» задоволено повністю. Визнано спірні виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню.

29. Вказане рішення суд першої інстанції мотивував так:

- Кредитний договір, який у цьому випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів у розумінні положень статей 8788 Закону України «Про нотаріат», адже на момент звернення банку до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. для вчинення виконавчих написів про стягнення відповідної заборгованості з ТОВ «ТЛК «Арктика» (22 травня 2017 року) діяв Перелік документів у редакції постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, в якому вже не існувало чинних положень, які б передбачали можливість вчинення таких дій на укладеному в простій письмові формі договорі;

-виконавчий напис може бути вчинено за відсутності спору між сторонами щодо заборгованості, в іншому випадку спір підлягає вирішенню судом. Однак у цьому випадку має місце не лише існування невирішених судових спорів на момент вчинення виконавчих написів № 779 та № 780 щодо стягнення спірної заборгованості, а й відсутність у цілому прозорості вимог кредитора до боржника, яка б надавала можливість визначити зміст, умови виконання та дійсний розмір спірних зобов`язань;

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

-банком, внаслідок порушення ТОВ «ТЛК «Арктика» взятих на себе зобов`язань, було реалізовано закріплені в Кредитному договорі права та заявлено вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплату процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України), та пені за порушення умов такого договору, нарахованих станом на 09 березня 2016 року. Таким чином, правові підстави для нарахування банком процентів за користування кредитом згідно з Кредитним договором після 13 квітня 2016 року (дата спливу двадцятиденного строку з моменту отримання боржником листа банку від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042) відсутні, а відтак і відсутня можливість вчинення виконавчого напису щодо стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих у період з 22 травня 2016 року по 22 травня 2017 року, у розмірі 22 313 873,24 грн.

30. Доводи позивача про вчинення спірних виконавчих написів із порушенням установленого законодавством річного строку суд першої інстанції відхилив, пославшись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

31. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову в позові.

32. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

-ПАТ «Ощадбанк» при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: оригінал Кредитного договору (з додатками та додатковими угодами); розрахунок заборгованості станом на 22 травня 2017 року; виписка з рахунку ТОВ «ТЛК «Арктика»; довідка про непогашення заборгованості; платіжне доручення № 1 від 05 листопада 2014 року; копія повідомлення про необхідність погашення заборгованості вих. № 31/4-12/298-5139 (з доказом отримання); копія довіреності на особу, яка підписала дану заяву, та особу, яка засвідчила копії документів. Вчиняючи виконавчі написи № 779, № 780 від 22 травня 2017 року, приватний нотаріус Авдієнко О. В. обґрунтовано керувалася пунктом 2 Переліку документів. При цьому посилання суду першої інстанції на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»(далі - постанова № 662) в частині можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, є помилковим, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 зупинено до закінчення касаційного розгляду;

-загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17);

-наявність судових спорів між сторонами у справах № 911/2798/16 та № 910/5810/17 не може свідчити на користь того, що заборгованість стосовно предмета стягнення за виконавчими написами № 779 та № 780 не є безспірною. Крім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, провадження у справі № 911/2798/16 за первісним позовом припинено за відсутністю предмета спору, у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору відмовлено;

-вчинення приватним нотаріусом Малим О. С. 27 березня 2017 року виконавчих написів № 704 та № 705 не може свідчити про відсутність боргу на момент вчинення спірних виконавчих написів № 779 та № 780 та про подвійне стягнення з боржника, оскільки станом на час звернення ПАТ «Ощадбанк»до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. (22 травня 2017 року) для вчинення виконавчих написів про стягнення суми заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн борг ТОВ «ТЛК «Арктика» перед банком не був погашений, тобто існувало право банку на звернення до нотаріуса для захисту своїх майнових прав шляхом вчинення вказаних виконавчих написів. Крім того, виконавчі написи № 704, № 705, № 779, № 780 були зведені в одне виконавче провадження та реалізовані за рахунок предмета іпотеки відповідно до акта № 53999200/24 державного виконання про реалізацію предмета іпотеки від 23 травня 2017 року;

-сторони в Кредитному договорі встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, а саме повного погашення заборгованості за цим договором, що спростовує твердження позивача про те, що стягнені за виконавчими написами проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії Кредитного договору;

-позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед кредитором за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваних виконавчих написів була іншою, ніж та, яка запропонована в них до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, а отже, на момент вчинення виконавчих написів були наявні документи на підтвердження безспірності вимог кредитора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

33. 01 липня 2020 року ТОВ «ТЛК «Арктика» звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою на постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року залишити в силі.

34. Ухвалою від 20 липня 2020 року Касаційний господарський суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

35. Ухвалою Касаційного господарського суду від 26 січня 2021 року справу № 910/10374/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частинами четвертою, п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), а саме у зв`язку із необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, та у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми.

36. У зазначеній ухвалі Касаційний господарський суд послався на необхідність відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених постановахВеликої Палати Верховного Суду:

- від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) щодо строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, встановленого частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат»(у первинній редакції). Колегія суддів посилається на позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні № 7-р(I)/2020, про те, що положення частини першоїстатті 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання унеможливлює довільне його трактування;

- від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) про те, що наявність у суді іншого позову кредитора до боржника чи боржника до стягувача по суті є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

37. Також Касаційний господарський суд вважає, що справа № 910/10374/17 містить виключну правову проблему щодо застосування статті 88 Закону України «Про нотаріат»у частині строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису з огляду на наявність суперечностей у висновках Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3006/17 та висновках Конституційного Суду України у справі № 3-239/2019(5444/19).

38. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК Українисуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

39. Велика Палата Верховного Суду погодилась з Касаційним господарським судом у тому, що справа містить виключну правову проблему, тому ухвалою від 02 березня 2021 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

40. Згідно з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження постанови апеляційного судуТОВ «ТЛК «Арктика» визначило пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

41. Зокрема, скаржник вказує, що, вчиняючи виконавчі написи № 779 та № 780, приватний нотаріус Авдієнко О. В. керувалася положеннями пункту 2 Переліку документів у редакції зі змінами, внесеними постановою № 662. Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову № 662 визнано незаконною та нечинною. Оскільки спірні виконавчі написи, вчинені нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, а укладений між банком та позивачем кредитний договір не був посвідчений нотаріально, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника.

нарушение нотариусом порядка совершения исполнительной надписи является самостоятельным и достаточным основанием для признания исполнительной надписи не подлежащим исполнению

42. Натомість протилежний висновок суду апеляційної інстанції стосовно правомірності дій приватного нотаріуса Авдієнко О. В. зроблений з порушенням статті 129-1 Конституції України, неправильним застосуванням положень статей 8788 Закону України «Про нотаріат», Переліку документів та без врахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, від 29 січня 2019 року у справі № 910/13233/17 та від 30 жовтня 2019 року № 644/6221/16-ц.

43. Висновок апеляційного суду про те, що матеріалами справи підтверджено факт безспірності заборгованості, запропонованої до стягнення виконавчими написами № 779 та № 780, здійснений внаслідок неправильного застосування приписів статей 8788 Закону України «Про нотаріат»та висновків Великої Палати Верховного Суду стосовно порядку та повноти вирішення спорів про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, викладених у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц. Суд неправомірно знехтував таким критерієм оцінки, як необхідність перевірки доводів боржника в повному обсязі.

44. Висновок суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованого нарахування банком процентів після припинення строку дії Кредитного договору (які запропоновані до стягнення виконавчим написом № 780) не відповідає дійсним обставинам спірних правовідносин та суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, що в свою чергу зумовило прийняття оскаржуваної постановиз неправильним застосуванням приписів статті 89 Закону України «Про нотаріат», пунктів 1-4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій, адже спірний виконавчий напис було вчинено щодо заборгованості, якої не існувало.

45. У доповненнях до касаційної скарги ТОВ «ТЛК «Арктика» зазначило, що АТ «Ощадбанк» звернулося до приватного нотаріуса Авдієнко О. В. з пропуском визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат»строку, а тому вчинений останньою виконавчий напис № 799 стосовно стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту) за Кредитним договором у розмірі 97 500 000,00 грн не відповідає наведеній нормі Закону, що є самостійною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

46. Скаржник звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 01 липня 2020 року № 7-р(І)/2020 у справі № 3-239/2019(5444/19) визнано такими, що відповідають Конституції України(є конституційними), положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», у зв`язку із чим існує необхідність відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, стосовно дискримінаційного змісту положень статті 88 Закону України «Про нотаріат»у контексті визначення різних строків для юридичної особи - кредитора та фізичної особи - кредитора і визначення у зв`язку із цим, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

47. У судовому засіданні представник позивача підтримав аргументи, зазначені в касаційній скарзі та доповненнях до неї.

Позиція відповідача

48. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» зазначає, що рішення суду першої інстанції у цій справі правомірно скасовано апеляційним судом, оскільки воно було ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубими процесуальними порушеннями, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ «ТЛК «Арктика» на постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року.

49. Відповідач звертає увагу на те, що суди здійснили вихід за межі позовних вимог. Так, ТОВ «ТЛК «Арктика» у заяві про вступ у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, підставами свого позову визначило порушення норм чинного законодавства щодо безспірності вимог, змісту виконавчих написів, отримання нотаріусом необхідного обсягу документів та інформації, а також сплив річного строку від дня виникнення права вимоги. Натомість суд першої інстанції задовольнив позов ТОВ «ТЛК «Арктика» з підстав, які цим товариством не заявлялися, а саме у зв`язку з визнанням постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 нечинною постанови № 662 та неправомірним нарахуванням процентів за Кредитним договором.

50. При цьому АТ «Ощадбанк» вказує, що виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 про визнання протиправною і скасування постанови № 662 було зупинено ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року до закінчення касаційного розгляду, отже, судом касаційної інстанції було визначено момент втрати чинності актом суб`єкта владних повноважень (у разі задоволення касаційних скарг) моментом закінчення касаційного провадження. Водночас касаційний розгляд закінчено 01 листопада 2017 року, тобто уже після вчинення спірних виконавчих написів.

51. Відповідач стверджує, що подані АТ «Ощадбанк» приватному нотаріусу Авдієнко О. В. документи відповідали положенням Порядку вчинення нотаріальних дій, Переліку документів та належним чином підтверджували безспірність заборгованості ТОВ «ТЛК «Арктика». З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц відповідач зазначає, що наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. Крім того, станом на момент вчинення виконавчих написів (22 травня 2017 року) існувало рішення суду, що набрало законної сили (рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2016 року у справі № 204/2735/16-ц за позовом AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «ТЛК «Арктика», про стягнення заборгованості за Кредитним договором), яким встановлено, що загальна сума заборгованості ТОВ «ТЛК «Арктика» перед AT «Ощадбанк» станом на 01 квітня 2016 року становить 115 258 169,36 грн (у тому числі тіло кредиту 97 500 000,00 грн), відтак заборгованість, стягнута за виконавчими написами № 799 та № 780, у будь-якому випадку є безспірною, адже її розмір було встановлено судовим рішенням.

52. Також АТ «Ощадбанк» вважає правомірним нарахування ТОВ «ТЛК «Арктика» процентів, які відповідно до п. 2.7.4 Кредитного договору з 01 листопада 2015 року розраховувались за підвищеною процентною ставкою у зв`язку з невиконанням зобов`язань позичальником, а тому охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України. Обґрунтованість нарахування процентів за користування кредитом у подібному випадку підтверджена висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 лютого 2020 року № 912/1120/16.

53. З урахуванням змісту та висновків Рішення Конституційного Суду України від 01 липня 2020 року № 7-р(І)/2020 відповідач стверджує про відсутність підстав вважати, що Велика Палата Верховного Суду витлумачила приписи статті 88 Закону України «Про нотаріат»у спосіб, що не відповідає Конституції України. Крім того зазначає, що після набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»Конституційний Суд України не розглядає питань щодо офіційного тлумачення законів України, тоді як висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин мають враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (стаття 236 ГПК України).

54. На переконання відповідача, спір вирішено за відсутності позивача, що не передбачено господарським процесуальним законом. Зокрема, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 травня 2019 року позовну заяву компанії «Clifford alliance LP» до ПАТ «Ощадбанк» про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, у цій справі залишено без розгляду, чим було закінчено розгляд спору між позивачем та відповідачем, що процесуально унеможливлює розгляд заяви із самостійними вимогами на предмет спору.

55. Крім того, відповідач вважає, що як первісний позов компанії «Clifford alliance LP», так і заява ТОВ «ТЛК «Арктика» про вступ у справу як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору були прийняті до розгляду судом першої інстанції з істотними процесуальними порушеннями.

56. У судовому засіданні представник відповідача підтримав зазначені у відзиві заперечення на касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо вирішення виключної правової проблеми у застосуванні норм, викладених у статті 88 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»(у редакції, чинній на час прийняття)

57. Відповідно до статті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

58. Главою 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат»визначений порядок вчинення виконавчих написів. Зокрема, норми статті 88 цього Закону (тут і далі - у первинній редакції) встановлюють, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

59. Аналогічні положення містяться у пунктах 3.1, 3.3 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій.

60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права: «Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбаченийстаттею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку» (пункт 80 вказаної постанови).

61. Обґрунтовуючи наведений правовий висновок, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого:

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат»безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки (пункти 33-35 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).

Стаття 88 Закону «Про нотаріат»містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього Закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року(далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСРу 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу Україниу 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою (пункт 36 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).

62. З наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду в указаній справі застосувала норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»разом з нормами частини другої цієї ж статті, яка встановлює, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

63. За змістом зазначеної постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, здійснюючи тлумачення частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

64. Оскільки після внесення 11 липня 1995 року змін до статті 71 ЦК УРСР, а також після вступу у дію норми статті 257 ЦК Україниу 2004 році законом був встановлений інший строк (позовної) давності для захисту права за позовами юридичних осіб (строк був змінений з одного на три роки), Велика Палата Верховного Суду, застосувавши частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат», дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису у відносинах між юридичними особами також змінився на три роки.

65. У справі № 3-239/2019(54444/19) Конституційний Суд України розглядав конституційну скаргу ТОВ «Укркава» щодо відповідності Конституції України(конституційності) саме положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат».

66. У Рішенні від 01 липня 2020 року № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини першої статті 88 цього Закону: «Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності».

67. Отже, Конституційний Суд України розглянув питання конституційності саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат». При цьому, Конституційний Суд України не тлумачив частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат»та статтю 257 ЦК Українищодо прирівнювання строку вчинення виконавчого напису нотаріуса та строку позовної давності для звернення до суду, а також зміну такого строку для юридичних осіб з одного до трьох років.

68. З наведеного вбачається, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування у відносинах між юридичними особами норм частин першої, другої статті 88 Закону України «Про нотаріат»у системному зв`язку з нормою статті 257 ЦК Українита висновок Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»не суперечать один одному та не виключають один одного.

69. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на таке. Будь-яке правозастосування є неможливим без тлумачення законодавства, бо тлумаченням законодавства є з'ясування його змісту. Водночас тлумачення законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України в мотивувальній частині рішення, не є офіційним нормативним (загальнообов`язковим), оскільки відповідно до пункту 2 статті 150 Конституції Українидо повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення тільки Конституції України.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Проте при визначенні строку, в межах якого вчиняється виконавчий напис, мають застосовуватись також норми частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат»та статті 257 ЦК України, які встановлюють трирічний строк для таких вимог.

71. Слід зауважити, що Законом України від 14 липня 2020 року № 775-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин»законодавець вніс зміни до статті 88 Закону України «Про нотаріат», якими визначив єдиний строк у три роки, в межах якого вчиняється виконавчий напис, незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, чим усунув колізії у цій нормі.

72. Це також підтверджує спрямованість волі законодавця (як на час прийняття Закону України «Про нотаріат»у 1993 році, так і на час внесення до нього змін у 2020 році) на встановлення однакових строків для вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду за захистом порушених прав.

73. Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»(у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Законута статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

74. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що листом від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042 АТ «Ощадбанк» звернулося до ТОВ «ТЛК «Арктика» з вимогою про дострокове повернення кредиту, а також сплату нарахованих процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. У цьому листі банк повідомив позичальника про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення нарахованих сум. Сторонами не заперечується, що визначений банком строк сплив 13 квітня 2016 року.

75. Спірні виконавчі написи № 779 та № 780 були вчинені приватним нотаріусом Авдієнко О. В. 22 травня 2017 року.

76. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавчі написи нотаріуса вчинені в межах визначеного законом строку.

Щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині)

77. Відповідно до статті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

78. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

79. Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

80. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

81. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.

82. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.

83. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

84. Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства Українив редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постановисуду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановоюзаконної сили.

85. У частині п`ятій статті 254 КАС Українизазначено, що постановаабо ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду Українинабирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, -через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

86. Постановаабо ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).

87. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.

88. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.

89. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.

90. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині; 2) про зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.

91. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду (01 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановоюзаконної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови № 662.

92. Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи № 779 та № 780, приватний нотаріус Авдієнко О. В. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

93. Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

94. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 8788 Закону України «Про нотаріат»та Переліку документів.

95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

96. Враховуючи наявність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «ТЛК «Арктика» у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції статті 87 Закону України «Про нотаріат», Переліку документів, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати правову оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Частиною першою статті 308 ГПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

98. Згідно зі статтею 312 ГПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексумежах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

99. З огляду на наведене касаційна скарга ТОВ «ТЛК «Арктика» підлягає задоволенню, постановаПівнічного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року має бути скасована, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року залишене без змін.

Щодо судових витрат

100. У зв'язку із задоволенням Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ТОВ «ТЛК «Арктика» відповідно до приписів статті 129 ГПК Українисудовий збір за подання касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300-302308311314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» задовольнити.

2. ПостановуПівнічного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року у справі № 910/10374/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2019 року у справі № 910/10374/17 залишити без змін.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (ідентифікаційний код 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (ідентифікаційний код 37075024, адреса: 04086, м. Київ, вул. О. Теліги, 41) 6 400,00 (шість тисяч чотириста) грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Постанованабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

оригнал тут https://protocol.ua/ua/porushennya_notariusom_poryadku_vchinennya_vikonavchogo_napisu_e_samostiynoyu_i_dostatnoyu_pidstavoyu_dlya_viznannya_vikonavchogo_napisu_takim_shcho_ne_pidlyagae_vikonannyu_(vs_vp_sprava_910_10374_17vid_21_09_2021_r_)/

]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Tue, 09 Nov 2021 13:31:06 +0000
Без указания точного места проведения собрания акционеров уведомление является не надлежащим - решениеВС КАС http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2713-bez-ukazaniya-tochnogo-mesta-provedeniya-sobraniya-aktsionerov-uvedomlenie-yavlyaetsya-ne-nadlezhaschim.html http://www.ut.kiev.ua/index.php/biblioteka-yurista/item/2713-bez-ukazaniya-tochnogo-mesta-provedeniya-sobraniya-aktsionerov-uvedomlenie-yavlyaetsya-ne-nadlezhaschim.html

Частное акционерное общество (далее - ЧАО, или истец) обжаловало в административный суд отказ Центрального территориального департамента Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (далее - НКЦБФР) осуществить замену свидетельства регистрации выпуска акций этого ЧАО в связи с заменой наименования эмитента. ЧАО требовало отменить соответствующее распоряжение НКЦБФР и обязать совершить эти действия.

НКЦБФР объясняло свой отказ - кроме прочего - также, нарушением порядка уведомления акционеров о проведении общего собрания, на котором принималось решение об изменении наименования и типа. Также нарушениями, на их взгляд, были несоответствующий состав счетной комиссии (два присутствующих, из трех обязательных) и неподача в сообщении информации об основных показателях финансово-хозяйственной деятельности. В то же время особое внимание следует уделить именно выводу о месте проведения собрания.

Суд первой инстанции иск удовлетворил - по его мнению, нарушения не нашли своего подтверждения и опровергаются имеющимися в материалах дела доказательствами и документами. Суд апелляционной инстанции - вместо этого отказал в удовлетворении исковых требований. Последний исходил из того, что уведомление о проведении общего собрания акционеров не содержит сведений о номере комнаты, офиса или зала, где акционеры могут ознакомиться с необходимыми документами и куда должны прибыть для участия в общем собрании. Истецом при этом не доказано, что указанное в сообщении помещение нет разделения на комнаты.

ЧАО подало кассационную жалобу. В нем отмечалось, что в соответствии с пунктом 2 части третьей статьи 35 Закона Украины "Об акционерных обществах" объявление должно содержать данные о месте (с указанием номера комнаты, офиса или зала, куда должны прибыть акционеры). Итак – для соблюдения нормы достаточно указать в объявлении номер соответствующего помещения (если собрание проводится в помещении, ведь возможность проведения собрания и под открытым небом не запрещена законом) – или комнаты, или офиса, или зала, а не одновременно всех типов перечисленных помещений. И в принципе этот вывод логичен.

Однако ВС КАС кассационную жалобу ЧАО не удовлетворил, поскольку не согласился с изложенными там доводами. При этом ВС КАС отметил:

Уведомление о проведении общего собрания акционерного общества должно содержать, в частности, информацию о дате, времени и месте (с указанием номера комнаты, офиса или зала, куда должны прибыть акционеры) проведения общего собрания.

Термин "место проведения общего собрания" не тождественен термину "адрес", который является более общим, поскольку содержит обязательное указание номера комнаты, офиса или зала, куда должны прибыть акционеры.

Итак по этому делу: Указав в сообщении о проведении общего собрания акционеров общества ЧАО - ул. Семенова, 18, с. Красное, Згуровский район, Киевская область, без указания номеров комнаты или офиса или зала - истцом было допущено нарушение требований статьи 35 Закона Украины "Об акционерных обществах".

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 826/14573/16

провадження № К/9901/35084/18

К/9901/35085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Калина» до Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, за касаційними скаргами Приватного акціонерного товариства «Калина» та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Мацедонської В.Е. від 27 липня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ПрАТ «Калина» звернулось до суду з позовом до Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, у якому просило:

- скасувати розпорядження Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 липня 2016 року № 03-ЦД-В-ЗС;

- зобов`язати Центральний територіальний департамент Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку здійснити заміну свідоцтва реєстрації випуску акцій АТ «Калина» у зв`язку із заміною найменування емітента.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2017 року позовні вимоги ПрАТ «Калина» було задоволено.

Скасовано розпорядження Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 липня 2016 року № 03-ЦД-В-ЗС.

Зобов`язано Центральний територіальний департамент Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку здійснити заміну свідоцтва реєстрації випуску акцій АТ «Калина» у зв`язку із заміною найменування емітента.

3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що з витягу протоколу № 2822 чергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Калина» від 29 квітня 2016 року убачається, що кількісний склад лічильної комісії складає три особи ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), що виключає порушення частини другої статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства».

4. З опублікованого оголошення у віснику «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 47 (2301) від 11 березня 2016 року убачається, що місцем проведення загальних борів є: АДРЕСА_1 та зазначено, що відповідальна особа за порядок ознайомлення акціонерів з документами - ОСОБА_5 , директор АТ «Калина».

5. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за зазначеною адресою ( АДРЕСА_1 ) зареєстроване нежитлове приміщення-контора, під літерою «А» (із цегли), яка має загальну площу 331,2 кв.м. Зазначена будівля маю свою нумерацію та є відокремленою будівлею.

6. У віснику «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового рикну» № 73 від 15 квітня 2016 року у відповідності до Рішення НКЦПФР № 324 від 26 травня 2006 року «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів» ПАТ «Калина» опубліковано річну інформацію емітента цінних паперів.

7. Отже, зазначенні відповідачем у розпорядженні Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 липня 2016 року № 03-ЦД-В-ЗС порушення не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та документами.

8. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Калина» відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів не містить відомостей про номер кімнати, офісу або залу, де акціонери можуть ознайомитись із необхідними документами та куди мають прибути для участі у загальних зборах.

10. Позивачем не доведено, що приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 331 кв.м. немає поділу на кімнати.

11. Незважаючи на те, що 29 квітня 2016 року на загальних зборах вирішувалося питання щодо затвердження річного звіту товариства, до публікації про їх проведення не додано інформації про основні показники фінансово-господарської діяльності.

12. Опублікування річної інформації про емітента не звільняє останнього від обов`язку щодо виконання вимог нормативних актів у частині опублікування оголошення про проведення загальних зборів.

13. Із протоколу від 29 квітня 2016 року вбачається, що загальна кількість акціонерів ПрАТ «Калина» становить 387 осіб, проте на загальних зборах зі складу лічильної комісії були присутні лише ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Член лічильної комісії ОСОБА_4 не брала участь у зборах, що є порушенням статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПрАТ «Калина» та ОСОБА_1 звернулись із касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2017 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 липня 2016 року ПАТ «Калина» подано відповідачу пакет документів на заміну свідоцтва про реєстрацію випуску емісійних цінних паперів у зв`язку із зміною найменування емітента.

16. За результатами розгляду поданого пакета документів, уповноваженою особою відповідача виявлено порушення пункту 8 розділу І Порядку заміни свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів у зв`язку із зміною найменування емітента та/або забезпеченням існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 квітня 2013 року № 736, та ухвалено рішення про відмову в заміні свідоцтва про реєстрацію випуску емісійних цінних паперів у зв`язку зі зміною найменування емітента, яке оформлене Розпорядженням № 03-ЦД-В-ЗС від 12 липня 2016 року.

Відповідачем було встановлено наступні порушення:

- на чергових загальних зборах ПАТ «Калина» від 29 квітня 2016 року (витяг протоколу № 2822 від 29 квітня 2016 року) кількісний склад лічильної комісії менше ніж три особи з кількістю акціонерів 387 осіб, що не відповідає вимогам пункту 3 статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства»;

- опубліковане повідомлення у «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 47 (2301) від 11 березня 2016 року щодо проведення чергових загальних зборів акціонерів товариства 29 квітня 2016 року не відповідає вимогам частини третьої статті 35 та частині першій статті 36 Закону України «Про акціонерні товариства», а саме, не містить даних щодо:

місця проведення загальних зборів (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери);

конкретного визначеного місця для ознайомлення акціонерів з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного (номер кімнати, офісу, тощо);

- опубліковане повідомлення у «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 47 (2301) від 11 березня 2016 року щодо проведення чергових загальних зборів акціонерів товариства 29 квітня 2016 року не містить інформації про основні показники фінансово-господарської діяльності, що не відповідає вимогам пункту 1 рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 324 від 26 травня 2006 року «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. Касаційна скарга ПрАТ «Калина» обґрунтована тим, що встановити факт порушення рішеннями або процедурою загальних зборів прав або інтересів будь-яких осіб, та відмінити рішення, ухвалене акціонерами з питань діяльності товариства, може лише суд. Отже, за відсутності рішення суду з приводу законності ухвалених акціонерами рішень, а також суб`єкта, який вважає свої права порушеними - рішення загальних зборів є дійсними.

18. Водночас не додержуючись принципу пропорційності прийняття рішення та в порушення частини п`ятої статті 89 ЦК Українистатті 50 Закону України «Про акціонерні товариства»відповідачем створено наслідки, за яких законне та дійсне рішення акціонерів, про зміну найменування свого товариства, яке визнається самими акціонерами і всіма третіми особами, одночасно позбавлене визнання з боку відповідача.

19. Для розгляду і вирішення питання приведення у відповідність назви юридичної особи що міститься в свідоцтві реєстрації акцій фактичним даним, а також для вирішення спору у справі судом - норми права, які встановлюють вимоги до процедури проведення загальних зборів взагалі не підлягали застосуванню, оскільки правомірність ухвалених акціонерами рішень уже встановлена частиною п`ятою статті 89 ЦК Українита до цих рішень не застосовувалась процедура їх оскарження.

20. Застосовуючи до спірних відносин статті 3544 Закону України «Про акціонерні товариства», та рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 2006 року № 324, які не підлягали застосуванню, апеляційним судом допущено ще і неправильне застосування цих норм.

21. Так, зокрема: вимоги до мінімальної чисельності членів лічильної комісії для акціонерних товариств з кількістю акціонерів більше 100 (не менше трьох осіб) установлено частиною другою статті 44 Закону України ««Про акціонерні товариства». Зазначена норма додержана АТ «Калина», оскільки лічильна комісія діє у складі трьох осіб. Водночас, наведена норма, установлюючи вимоги до кількісного складу лічильної комісії не встановлює нормативів кворуму для засідань лічильної комісії, або обов`язковість участі всіх обраних членів лічильної комісії в її засіданнях.

22. Відсутність у опублікованому у «Відомостях Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 47 від 11 березня 2016 року даних щодо номеру кімнати, офісу, або залу, куди мають прибути акціонери, та номеру кімнати, офісу, тощо для ознайомлення акціонерів з документами для ухвалення рішень з питань порядку денного.

Оголошення містить адресу та нумерацію офісу АТ «Калина» - а саме, АДРЕСА_1 .

23. Жодним нормативним актом України не встановлено вимог до офісу, або до приміщення, у якому має розташовується офіс. Офіс може складатись як з кімнати, або кутка в кімнаті, так і з окремої будівлі, або декількох будівель.

24. Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2013 року індексний № 2290944, підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться нежитлове приміщення «контора» (в перекладі на англійську - офіс), загальною площею 331 кв. м.

25. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства»оголошення повинне містити дані про місце (із зазначенням номеру кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери).

26. Отже, для додержання вимог зазначеної норми достатньо вказати в оголошенні номер відповідного приміщення (якщо збори проводяться в приміщенні, адже можливість проведення зборів і просто неба не заборонена законом) - або кімнати, або офісу, або залу, а не одночасно всіх типів перелічених приміщень.

27. В оголошенні АТ «Калина» зазначена вимога додержана шляхом включення до тексту адреси офісу, яка має відповідну нумерацію (18-а), тоді як апеляційним адміністративним судом зазначена норма застосована виключно в частині нумерації кімнат.

28. Вимоги до оголошення в газеті, встановлені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 324 від 26 травня 2006 року «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів»- визначають вимоги до оголошення про проведення загальних зборів, щодо розгляду акціонерами питань затвердження річної звітності. Водночас, зазначений нормативний акт не містить вимог щодо оголошення про розгляд акціонерами питань зміни назви та типу.

29. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини другої статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства»полягає у встановленні необхідності участі в загальних зборах акціонерів лічильної комісії у складі не менше трьох осіб, тоді як зазначена норма регулює лише кількісний склад лічильної комісії, та не встановлює кворум лічильної комісії за наявності якого цей орган здійснювати свої повноваження, як помилково встановлено апеляційним судом.

30. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту другого частини третьої статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства»полягає у встановленні необхідності зазначення в оголошенні про загальні збори, номера кімнати в офісі, куди повинні прибути акціонери для загальних зборів та де можуть ознайомитись із документами, тоді як зазначена норма передбачає зазначення конкретного місця проведення загальних зборів, у тому числі з варіантів - номера офісу, який зазначено у досліджуваному оголошенні АТ «Калина», а саме - АДРЕСА_1 , де проводились загальні збори та ознайомлення із документами.

31. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних відносин рішення № 324 від 26 травня 2006 року «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів»полягає у його застосуванні до оголошення АТ в частині питання порядку денного про зміну найменування, яке і було предметом спору, тоді як зазначений нормативний акт встановлює вимоги до оголошення з питання порядку денного про затвердження річного звіту товариства, яке не було предметом розгляду. Отже до спірних відносин застосовано норму, яка не підлягала.

32. Центральним територіальним департаментом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку подано заперечення на касаційну скаргу ПрАТ «Калина» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, у яких він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів врегульовано Законом України «Про акціонерні товариства».

34. Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства»повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариство має містити такі дані:

1) повне найменування та місцезнаходження товариства;

2) дата, час та місце (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери) проведення загальних зборів;

3) час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах;

4) дата складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

5) перелік питань, що виносяться на голосування;

6) порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів.

Загальні збори акціонерів проводяться на території України, в межах населеного пункту за місцезнаходженням товариства, крім випадків, коли на день скликання загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.

35. Частиною першою статті 36 Закону України «Про акціонерні товариства»установлено, що від дати надіслання повідомлення про проведення загальних зборів до дати проведення загальних зборів акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного, за місцезнаходженням товариства у робочі дні, робочий час та в доступному місці, а в день проведення загальних зборів - також у місці їх проведення. У повідомленні про проведення загальних зборів вказуються конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами.

36. Згідно із частиною другою статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства»в акціонерному товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій понад 100 осіб кількісний склад лічильної комісії не може бути меншим ніж три особи. До складу лічильної комісії не можуть включатися особи, які входять або є кандидатами до складу органів товариства.

37. Пунктом 1 рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 2006 року № 324 «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів»установлено, що акціонерні товариства в повідомленні про проведення загальних зборів акціонерів, до порядку денного яких включено питання затвердження річних результатів діяльності акціонерних товариств, що публікується в офіційному друкованому органі, зазначають час і місце проведення зборів та порядок денний, до якого додається інформація про основні показники фінансово-господарської діяльності за рекомендованою формою додаток).

38. Підпунктом «б» пункту 1 розділу I Порядку заміни свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів у зв`язку зі зміною найменування емітента та/або забезпеченням існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 квітня 2013 року № 736, (далі - Порядок № 736) установлено, що цей Порядок установлює перелік документів, які подаються для заміни свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів (далі - свідоцтво (свідоцтва)), та вимоги до оформлення таких документів.

39. Згідно приписів розділу II Порядку № 736 для заміни свідоцтва (свідоцтв) емітентом подаються, зокрема:

заява про заміну свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів у зв`язку зі зміною найменування емітента, або заява про заміну свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів у зв`язку із забезпеченням існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, або заява про заміну свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) емісійних цінних паперів у зв`язку зі зміною найменування емітента та забезпеченням існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі;

копія рішення уповноваженого органу емітента з питання внесення змін до установчих документів емітента, які, зокрема, передбачають зміну найменування емітента, та/або копія рішення щодо бездокументарної форми існування цінних паперів, що має містити кількість та відсоток голосів учасників (членів) уповноваженого органу емітента, які беруть участь у засіданні цього органу (у разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів - кількість та відсоток голосів акціонерів - власників голосуючих з відповідного питання порядку денного акцій, які зареєструвалися для участі у загальних зборах), кількість та відсоток голосів учасників (членів) уповноваженого органу емітента, які голосували за прийняття такого рішення (рішень), при цьому: у разі прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів подається копія протоколу (виписки з протоколу) загальних зборів акціонерів, оформленого відповідно до статті 46 Закону України «Про акціонерні товариства»;

копія зареєстрованих в органах державної реєстрації установчих документів емітента, засвідчена у нотаріальному порядку (подається у разі зміни найменування емітента та/або забезпечення існування акцій у бездокументарній формі (у разі необхідності);

копія публікації повідомлення про проведення загальних зборів учасників емітента, на яких прийнято рішення про внесення змін до установчих документів емітента, пов`язаних зі зміною найменування та/або рішення щодо бездокументарної форми існування цінних паперів, опублікованого згідно з вимогами закону, засвідчена підписом керівника та печаткою емітента (у разі якщо така публікація передбачена законом).

40. Згідно із пунктом 8 розділу I Порядку № 736 підставами для відмови в заміні свідоцтва (свідоцтв) є:

а) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

б) відсутність будь-якого з документів, визначених у пункті 1 розділу II цього Порядку.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. Повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариство має містити, зокрема, інформацію про дату, час та місце (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери) проведення загальних зборів.

42. Термін «місце проведення загальних зборів» не є тотожним терміну «адреса», який є більш загальним, оскільки містить обов`язкове зазначення номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери.

43. Отже, зазначивши у повідомленні про проведення загальних зборів акціонерів товариства ПАТ «Калина» вул. Семенова, 18-а, с. Красне, Згурівський район, Київська область, без зазначення номерів кімнати чи офісу або залу, позивачем було допущено порушення вимог статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства».

44. Як убачається із витягу з протоколу № 2822 чергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Калина» від 29 квітня 2016 року на загальних зборах із складу лічильної комісії були присутні лише ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Член лічильної комісії ОСОБА_4 була відсутня, що є порушенням частини другої статті 44 Закону України «Про акціонерні товариства».

45. З повідомлення у віснику «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 47 (2301) від 11 березня 2016 року та витягу з протоколу № 2822 чергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Калина» від 29 квітня 2016 року вбачається, що до порядку денного загальних зборів акціонерів ПАТ «Калина» були включені питання:

1. Затвердження річного звіту товариства.

2. Про розподіл прибутку товариства за 2015 рік.

3. Прийняття рішення за наслідками звіту виконавчого органу, наглядової ради, ревізійної комісії.

4. Про зміну типу та найменування товариства з Публічного АТ «Калина» на Приватне АТ «Калина».

5. Про обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради;

6. Про затвердження положення про наглядову раду товариства.

7. Про затвердження нової редакції Статуту Приватного АТ «Калина».

46. Оскільки до порядку денного загальних зборів акціонерів ПАТ «Калина» призначених на 29 квітня 2016 року було включено питання затвердження річного звіту товариства, відповідно до вимог пункту 1 рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 2006 року № 324 «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів», до повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів, що публікується в офіційному друкованому органі, мала бути додана інформація про основні показники фінансово-господарської діяльності.

47. Зважаючи на допущені ПрАТ «Калина» порушення статей 353644 Закону України «Про акціонерні товариства»та рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 2006 року № 324 «Про розкриття інформації в повідомленні акціонерного товариства про проведення загальних зборів», які знайшли підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що розпорядження Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 липня 2016 року № 03-ЦД-В-ЗС, яким ПрАТ «Калина» відмовлено у заміні свідоцтва реєстрації випуску акцій АТ «Калина» у зв`язку із заміною найменування емітента є правомірним та не підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341345349350355356359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Калина» та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний

оригинал тут https://protocol.ua/ua/termin_mistse_provedennya_zagalnih_zboriv_ne_e_totognim_terminu_adresa_oskilki_mistit_obov_yazkovist_zaznachennya_v_povidomlenni_nomera_kimnati_ofisu_abo_zalu_kudi_mayut_pributi_aktsioneri_(vs_kas_sprava_826_14573_16_vid_15_07_2021_r_)/


]]>
0965454033@ukr.net (юрист Кизима И.В.) Библиотека юриста Tue, 26 Oct 2021 11:29:28 +0000