По моему мнению вынесения судами указанных решений был достаточно эффективным инструментом, которым нерадивых правоохранителей или судей низшего уровня можно было поставить на место.

Но новый УПК такой меры воздействия не предусматривает.

Тем не менее отдельные суды все же их применяют и, что важно, Кассационный уголовный суд считает такие действия судов предыдущих инстанций законными.

По данному делу апелляционным судом было вынесено решение доведено до сведения председателя и руководителя аппарата районного суда о нарушении требований закона судьей и работниками аппарата указанного суда при рассмотрении уголовного производства с целью их недопущения в будущем и принятия по этому поводу соответствующие меры. Кроме этого, доведено до сведения Высшего совета правосудия о указанные нарушения требований закона судьей с целью решения вопроса о привлечении его к установленной законом ответственности.

На указанное решение судьей была подана кассационная жалоба, которую последний мотивировал тем, что данное постановление не соответствует требованиям статей 370, 372 УПК Украины и является незаконным, поскольку вынесено за пределами полномочий суда апелляционной инстанции его принятия.

Однако, Объединенная палата Кассационного уголовного суда с такими доводами заявителя не согласилась.

Согласно позиции ОП ККС обязанность, при наличии на то оснований, обращать внимание государственных органов, общественных организаций или должностных лиц на установленные по делу факты нарушения закона, причины и условия, способствовавшие совершению преступления и требуют принятия соответствующих мер, или обнаружении нарушения прав граждан и другие нарушения закона, допущенные при производстве дознания, досудебного следствия или при рассмотрении дела нижестоящим судом, полагался КПК 1960 на суд путем вынесения частного определения или постановления.

Действующий кримнальний процессуальный закон не регулирует вопросы вынесения такого вида судебных решений, как частное определение или постановление, которые бы предоставляли возможность суд обращаться в государственные органы, должностных или служебных лиц с целью надлежащего реагирования на установленные в ходе судебного разбирательства нарушения закона, прав и основных свобод органом досудебного расследования или судом нижестоящей инстанции.

Однако, системный анализ положений ч. 1 ст. 3, ст 91, 110, 369, 371, 372 и 419 УПК Украины позволяет сделать вывод о том, что решения судов любой инстанции принимаются в связи с совершением деяния, предусмотренного законом Украины об уголовной ответственности, направленные на достижение задач уголовного судопроизводства, вынесенные или принятые в пределах судебного разбирательства, установленных для соответствующего вида производства.

То есть, процессуальные решения принимаются по установлению и закреплению уголовными процессуальными средствами признаков совершенного уголовного преступления доказанности виновности (невиновности) лиц, его совершивших во время уголовного производства, других обстоятельств, предусмотренных статьей 91 УПК Украины, а также для обеспечения уголовного производства.

Таким образом, имеется возможность принятия решений, не связанных с сутью уголовного производства или его обеспечением, однако, постановления таких решений должно быть обусловлено положительным влиянием на эффективность осуществления правосудия в конкретном уголовном производстве и обеспечением конституционного права на судебную защиту, гарантированную статьей 55 Конституции Украины.

По данному делу при рассмотрении уголовного производства в порядке апелляционной процедуры были установлены многочисленные нарушения требований уголовного процессуального законодательства председательствующей в производстве и крайне низькопрофесийни действия работников аппарата Хмельницкого горрайонного суда Хмельницкой области, прямое игнорирование последними своих должностных обязанностей и требований закона (вынос двух противоположных по содержанием приговоров в одном уголовном производстве, отсутствие технических средств фиксации производства и журналов судебного заседания), которые требуют соответствующего реагирования.

Согласно нормам ст. 106 Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей», умышленное или вследствие грубой небрежности допущенные судьей, который принимал участие в принятии судебного решения, нарушения прав человека и основных свобод или другое грубое нарушение закона, что привело к существенным негативным последствиям, может быть основанием дисциплинарной ответственности судьи.

Коллегия судей объединенной палаты считает, что суд апелляционной инстанции имел процессуальные полномочия для вынесения оспариваемого определения, и обоснованно сообщил Высший совет правосудия о установленные им обстоятельства, которые могут служить основанием для привлечения судьи к дисциплинарной ответственности.

Таким образом, согласно нормам статей 369, 418 УПК Украины суд апелляционной инстанции при наличии соответствующих оснований имеет процессуальные полномочия для вынесения постановлений, которые не решают дела по существу, однако обращают внимание уполномоченных органов на установленные в уголовном производстве факты нарушения закона, требующие принятия надлежащих меры реагирования.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/9636/18

провадження № 51-6276 кмо 19

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Короля В. В., Кравченка С. І.,

Наставного В. В., Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гановської А. М.,

прокурора Кулаківського К. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні,внесеному 30 березня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240010002140 щодо ОСОБА_2 .

Зміст судового рішення і встановлені судом апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року доведено до відома голови та керівника апарату Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про порушення вимог закону суддею ОСОБА_1 та працівниками апарату вказаного суду під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), з метою їх недопущення в майбутньому та вжиття з цього приводу відповідних заходів. Окрім цього, доведено до відома Вищої ради правосуддя про вказані порушення вимог закону суддею ОСОБА_1 з метою вирішення питання про притягнення її до встановленої законом відповідальності.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить постановлену щодо неї ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати. Стверджує, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 372 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та є незаконною, оскільки постановлена за межами повноважень суду апеляційної інстанції на її ухвалення. Також зазначає, що в ході проведення службового розслідування було встановлено про відсутність у її діях будь-яких порушень вимог процесуального закону, та на даний час слідчим управлінням ГУ НП в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6209240000000893, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, у якому вона має статус потерпілої.

Підстави розгляду кримінального провадження об’єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 березня 2021 рокукримінальне провадження за касаційною скаргою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному 30 березня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240010002140 щодо ОСОБА_2 , на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Ухвалу мотивовано тим, що в практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду існують різні правові позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості постановлення судами ухвал, подібних до окремих ухвал, що були передбачені ст. 23-2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року), які не вирішують справу по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені по справі факти порушення закону і вимагають вжиття відповідних заходів.

Так, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2019 року провадження № 51-4823км18 (справа № 127/4482/17), якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги суддів Шидловського О. В., Венргин О. О., Іванченка Я. М. на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 травня 2018 року, зазначено, що апеляційний суд мав процесуальні підстави для постановлення окремої ухвали, та обґрунтовано повідомив Вищу раду правосуддя про обставини, які можуть слугувати підставою для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2020 року провадження № 51-6279км19 (справа № 686/23167/19) зазначено, що інститут окремої ухвали, зокрема, як форма реагування суду вищої інстанції на процесуальні порушення суду нижчої інстанції, був передбачений положеннями КПК 1960 року, а чинний кримінальний процесуальний закон таких повноважень судам не надає. Постановлення окремих ухвал, за приписами ст. 378КПК можливе лише при вирішенні питань щодо заходів піклування про неповнолітніх і непрацездатних та збереження майна обвинуваченого.

Отже, зі змісту постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вбачається, що колегія суддів дійшла протилежного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду стверджує, що системний аналіз кримінального процесуального закону дозволяє зробити висновок про наявність, зокрема, у апеляційного суду процесуальних повноважень на постановлення ухвал, якими інформують уповноважені органи про встановлені по справі факти порушення закону для подальшого застосування відповідних заходів, у зв’язку з чим вважала за необхідне відступити від позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеній у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 листопада 2020 року з метою забезпечення єдності судової практики.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Від судді ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 адвоката Рожика Є. М. надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності та відсутності потерпілої.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з’явилися. Повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів об’єднаної палати дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, постановляючи ухвалу про доведення до відома голови та керівника апарату Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областіпро порушення вимог закону суддею ОСОБА_1 та працівниками апарату вказаного суду під час розгляду цього кримінального провадження з метою їх недопущення в майбутньому і вжиття з цього приводу відповідних заходів та до відома Вищої ради правосуддя про вказані порушення вимог закону суддею ОСОБА_1 з метою вирішення питання про притягнення її до встановленої законом відповідальності, зазначених вимог закону апеляційний суд дотримався.

Так, за змістом статей 369, 418 КПК суд апеляційної інстанції будь-яке рішення приймає у формі ухвали, окрім випадку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК, коли вказаним судом ухвалюється вирок. Тому, доводи касаційної скарги про відсутність в апеляційного суду процесуальних повноважень для постановлення зазначеної ухвали є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо процесуальної можливості постановлення подібних ухвал колегія суддів виходить з наступного.

Обов’язок, за наявності на те підстав, звертати увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, або виявленні порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, покладався КПК 1960 року на суд шляхом винесення окремої ухвали чи постанови.

Невичерпний перелік підстав для винесення такого виду судових рішень, безпосередня функція яких слугувала ефективним засобом дотримання законності та забезпечення судом захисту прав і свобод людини, визначався статтями 23-2, 380, 400-2 КПК 1960 року.

Діючий КПК не урегульовує питання постановлення такого виду судових рішень, як то окрема ухвала чи постанова, які би надавали можливість суду звертатися до державних органів, посадових чи службових осіб з метою належного реагування на встановлені у ході судового розгляду порушення закону, прав і основоположних свобод людиниорганом досудового розслідування чи судом нижчестоящої інстанції.

Єдиним випадком коли чинний КПК прямо передбачає постановлення окремих ухвал є наявність процесуальних підстав, визначених у статті 378цього Кодексу.

Кримінальні процесуальні рішення - це правозастосовні акти уповноважених державних органів або посадових осіб, виражені у встановленій законом процесуальній формі та прийняті у межах їх компетенції у передбаченому законом порядку. Вони виражають владні волевиявлення про дії та спрямовані на виконання завдань кримінального провадження.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 КПК кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність

Отже, системне та телеогічне (цільове) тлумачення норм, закріплених у пункті 10 частини 1 статті 3,статтях 91, 110, 369, 371, 372 та 419 КПК дає змогу дійти висновку про те, що рішення судів будь-якої інстанції приймаються у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження, постановлені або ухвалені в межах судового розгляду, встановлених для відповідного виду провадження.

Тобто, процесуальні рішення ухвалюються для встановлення і закріплення кримінальними процесуальними засобами ознак вчиненого кримінального правопорушення, доведеності винуватості (невинуватості) осіб, які його вчинили під час кримінального провадження, інших обставин, передбачених статтею 91КПК, а також задля забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, Суд вбачає за можливе ухвалення рішень, які не пов’язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, постановлення таких ухвал має зумовлюватися позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні та забезпеченням конституційного права на судовий захист, гарантований статтею 55Конституції України.

Так, при розгляді колегією суддів апеляційного суду даного кримінального провадження було встановлено, що обвинуваченому ОСОБА_2 вручено два вироки Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області - від 05 та 08 квітня 2019 року, які прошиті, скріплені мокрою печаткою міськрайонного суду та підписом судді ОСОБА_1 При цьому вони стосуються одних і тих же фактичних обставин кримінального провадження, однак є протилежними за змістом та правовими наслідками.

Зокрема, за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 квітня 2019 року ОСОБА_2 визнаний винуватим у спричиненні 29 березня 2018 року потерпілому ОСОБА_4 при перевищенні меж необхідної оборони тілесних ушкоджень, що потягнули смерть останнього, та засуджений за ст. 124 КК до покарання у виді обмеження волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та ряду вимог до його поведінки.

Вказаний вирок від 05 квітня 2019 року вручений обвинуваченому ОСОБА_2 та знаходиться в матеріалах його особової справи.

В той же час, в матеріалах кримінального провадження наявний вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2019 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у спричиненні 29 березня 2018 року потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, що потягнули смерть останнього, та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з матеріалів кримінального провадження, зокрема журналів судового засідання та технічних засобів фіксування кримінального провадження, частина яких (13 судових засідань) відсутні, не можливо зробити жодного висновку, які ж фактичні обставини справи були встановлені.

Більше того, як встановлено в процесі апеляційного розгляду, з березня 2019 року участь в даному кримінальному провадженні в якості секретаря судового засідання брала ОСОБА_5 , вона ж зазначена секретарем судового засідання у вироку місцевого суду від 08 квітня 2019 року.

Однак, в журналі судового засідання від 05 квітня 2019 року, як секретар судового засідання зазначена ОСОБА_6 , яка участі у вказаному судовому засіданні не брала, але зазначена у вироку місцевого суду від 05 квітня 2019 року.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді кримінального провадження в порядку апеляційної процедури були встановлені численні порушення вимог кримінального процесуального законодавства головуючою у провадженні - суддею ОСОБА_1 та вкрай низькопрофесійні дії працівників апарату Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, пряме ігнорування останніми своїх посадових обов’язків і вимог закону, які потребують відповідного реагування.

Згідно приписів ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків,може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Колегія суддів об’єднаної палати вважає, що суд апеляційної інстанції мав процесуальні повноваження для постановлення оскаржуваної ухвали, та обґрунтовано повідомив Вищу раду правосуддя про встановлені ним обставини, які можуть слугувати підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідне рішення апеляційного суду достатньо вмотивоване й ґрунтується на даних, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Перевірка викладених в ухвалі апеляційного суду фактів порушення вимог кримінального процесуального законодавствата вирішення питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді, відповідно до вимог ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» належить до повноважень Вищої ради правосуддя, тому посилання судді ОСОБА_1 на Акт службового розслідування від 14 листопада 2019 року є безпідставним.

За таких обставин, касаційна скарга судді ОСОБА_1.задоволенню не підлягає.

Виконуючи приписи ч. 4 ст. 442КПК, об’єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об’єднаної палати.

Висновок:

Згідно з приписами статей 369, 418 КПК суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.

Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді