Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %11 %856 %2015 %19:%Авг

Заява про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України щодо права власності Українського народу на природний газ вітчизняного видобутку

Оцените материал
(9 голосов)

У позовній заяві я просив: визнати протиправною бездіяльність Президента України, а саме невжиття ним заходів у межах повноважень, визначених Конституцією України, щодо відновлення права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ, що видобувається в Україні; зобов’язати Президента України вжити заходів для забезпечення громадян України природним газом лише українського видобутку; зобов’язати Президента України відновити право власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ,

що видобувається в Україні; зобов’язати Президента України відновити право громадянина України Кізіми Ігоря Віталійовича на використання природного газу, що видобувається в Україні, без оплати його вартості як товару; зобов’язати Президента України розробити та подати до Верховної ради України законопроект, спрямований на реалізацію права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку; зобов’язати Президента України ветувати всі закони Верховної ради України, які порушують  права власності Українського народу (громадян України всіх національностей) на природний газ українського видобутку; обов’язок доказування покласти на відповідача, згідно ч. 2 ст. 72 КАС України у випадку його заперечення проти позову.

Розглядаючи справу суд проігнорував один дуже важливий і суттєвий момент (норму матеріального права), а саме ст. 102 Конституції України, чому сприяло порушення судом цілої низки процесуальних норм права.

Саме дослідження і правильне розуміння і як наслідок застосування конституційної норми, відповідно до якої Президент України – це гарант, призвело б неодмінно до задоволення позову в повному обсязі.

Позивач звертав увагу і в судових засіданнях, і в позовній заяві, і в клопотаннях до суду на те, що Президент України зобов’язаний бути гарантом, а не виконує ці функції на власний розсуд. Тобто, право, для прикладу, бути гарантом прав громадянина, всього Українського народу не є дискреційним.

Його статус, як він визначений в ст. 102 Конституції України, дає підставу вважати втіленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що обумовлено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент України наділяється повноваженнями виступати від імені держави у внутрішньому житті країни і у міжнародних відносинах.

В інституційно-організаційному механізмі забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина істотна роль належить Президентові України. Від діяльності Президента України у правовому полі багато що залежить у реалізації політичних, особистих, соціально-економічних прав людини і громадянина, забезпечення їх економічної та іншої безпеки. Реалізуючи свої повноваження у сфері забезпечення захисту прав і свобод громадян, Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, повноваження скасовувати акти Кабінету Міністрів України, рішення голів місцевих державних адміністрацій, деякі інші нормативні акти у разі порушення ними прав і свобод особи в України, має право на звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності законів та інших нормативних актів Конституції України.

Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади. Функції Президента України – це основні напрями діяльності глави Української держави, які виражають його місце і загальне призначення у державному механізмі, а також роль у вирішенні суспільних завдань, що стоять перед державою.

Функції – це напрями діяльності. Роль гаранта – це обов’язкова функція для Президента України. Функція забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян відображена у ч.2 ст.102

У ч. 2 ст. 102 Конституції України чітко вказано, що «Президент є гарантом». З цього ніяк не може слідувати висновок, що бути гарантом – це дискреційне повноваження Президента, оскільки в такому разі було би вжито формулювання як-то «Президент має право», «Президент може бути» гарантом. Тобто Президент є гарантом виконання Конституції та реалізації прав громадян України.

Іншого тлумачення даної функції Президента просто не може бути. Навіть логічно розсудити: навіщо такий Президент, якщо він виконує функції гаранта на власний розсуд. Сьогодні він з політичної доцільності виконує такі функції, завтра – ні. Це – нонсенс.

Порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення та порушення матеріальної норми права (ч. 2 ст. 102 Конституції України), полягають у наступному:

А) ЩОДО ЗАЯВ ПРО ВІДВІД КОЛЕГІЇ СУДУ І СЕКРЕТАРЮ

Двічі я намагався маючи всі на те підстави заявити відвід двом різним колегіям суддів, і двічі такої можливості я позбавлявся через упередженість суду. Головуюча суддя Борисенко І.В., під приводом хвороби вирішила уникнути незручної для себе справи, а головуючий Нечитайло О.М., для підготовки аргументованого відводу надав мені 15 хвилин, що також є дискримінаційним. При цьому, при моїй неявці, оскільки я не зміг за 15 хвилин підготувати відвід, він не переніс праву на іншу дату, а вирішив також по скоріше від неї здихатися.

Мотивуванням відводів для обох колегій суду були наступними:

1)  Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судові колегії не надали слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча Борисенко, та головуючий Нечитайло тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції.

Відмова у задоволенні цих клопотань була не мотивованою, усною. Колегії посилалися на те, що складати ухвали окремим письмовим документом - це не передбачено КАС України і що ст. 160 КАС України має виключний перелік ухвал, які викладаються письмово окремим документом. Проте, ч. 4, ст. 160 КАС України вказує, що окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Тобто, має місце порушення норми процесуального права.

Знову бачимо дезінформацію з уст колегій суду з метою вчинення протиправних діянь.

 Також, офіційний реєстр судових рішень (доступний в Інтернет-мережі) має велику кількість письмових ухвал Вищого адміністративного суду України, якими вирішувалося питання залучення до участі у справи третіх осіб без самостійних вимог, зокрема й про відмову у такому залученні. Ось лише декілька з них:

1. Ухвала від 11 листопада 2014 року  м. Київ  справа № 875/401/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41302903

2. Ухвала від 06 вересня 2012 року    м. Київ   справа № А/9991/127/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25897625

3. Ухвала від 29 травня 2015 року справа № К/9991/80703/11 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45241961

4. Ухвала від 07 липня 2014 року  м. Київ  справа № 800/324/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39817069

5. 02 жовтня 2012 року   м. Київ  справа № А/9991/11/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30347189

Ось такі подвійні стандарти. Вірніше, такі спроби залишити якнайменше доказів у справі що свідчили б про злочинні діяння суддів. Адже в письмовій ухвалі необхідно аргументувати прийняте рішення. А аргументувати його не на користь заявника означало б створювати явний доказ злочинних діянь.

До того ж, логічно, що громадянам, які подали клопотання і не з’явились на судове засідання малося б виготовити ухвалу саме окремим документом. Повідомити про відмову їх суд якимось чином мав би. Окрім того, немає й в рішенні згадки про те, що громадяни мали намір втсупити у справу як треті особи.

2) Відмовили у задоволенні клопотання про виклик спеціаліста (клопотання від 28.07.2015), про витребування доказів та у клопотанні звернутися до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності закону України «Про ринок природного газу», який суперечить ст. 13 Конституції України.

Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»), згідно якого на стадії судового розгляду питання про виключення доказу з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку. Тобто, відмова долучити та дослідити докази у судовому засіданні є фактично виключенням цих доказів з числа доказів. І це явно протиправно, з огляду ж на саму практику цього суду. До того ж, докази вилучалися ще до стадії судового розгляду.

Отже, грубо порушенні процесуальні норми права ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України.

 

Б) ЩОДО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ТРЕТІХ ОСІБ НА СТОРОНІ ПОЗИВАЧА

 

 Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судова колегія не надала слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції.

Відмова у задоволенні цих клопотань була не мотивованою, усною. Колегія посилалася на те, що складати ухвали окремим письмовим документом - це не передбачено КАС України і що ст. 160 КАС України має виключний перелік ухвал, які викладаються письмово окремим документом. Проте, ч. 4, ст. 160 КАС України вказує, що окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Тобто, має місце порушення норми процесуального права.

Більш детально про це порушення зазначено вище у цій заяві.

Окрім того, зазначені треті особи не мають змоги оскаржувати згадані дії суду, оскільки в постанові суду навіть не зазначену цю обставину. Тобто, в описовій та мотивувальній частині постанови обов’язково мала бути зазначена інформація про те, хто з громадян звертався з відповідними клопотаннями і що цим громадянам було відмовлено. Таким чином, суд зробив все для того, щоби така обставина справи як звернення громадян для залучення їх до участі у справі на стороні позивача, не мала юридичного закріплення (фіксації) у процесуальних документах суду.

Це прямо порушує процесуальну норму права (ст. 163 КАС України), згідно якої постанови адміністративного суду мають складатися, зокрема, з описової та мотивувальної частини.

 

В) ЩОДО ВІДМОВИ ПОЗИВАЧУ У ПОДАЧІ ДОКАЗІВ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ СВОЇХ ВИМОГ І ЗАПЕРЕЧЕНЬ

 

Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»), згідно якого на стадії судового розгляду питання про виключення доказу з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку. Тобто, відмова витребувати докази є фактично виключенням цих доказів з числа доказів. І це явно протиправно, з огляду ж на саму практику цього суду. До того ж, докази вилучалися ще до стадії судового розгляду.

Окрім того, в постанові суду навіть не зазначену ту обставину, що позивач подавав відповідні клопотання. Тобто, в описовій та мотивувальній частині постанови обов’язково мала бути зазначена інформація про те, які докази бажав долучити та дослідити позивач і чому саме вони відхилені судом, які докази бажав витребувати. Таким чином, суд зробив все для того, щоби така обставина справи як подача доказів позивачем у справі, не мала юридичного закріплення (фіксації) у процесуальних документах суду.

Це прямо порушує процесуальну норму права (ст. 163 КАС України), згідно якої постанови адміністративного суду мають складатися, зокрема, з описової та мотивувальної частини.

 

 

Г) ЩОДО ПИСЬМОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

Суд так поспішав відмовити мені у задоволенні позову, що перейшов у письмове провадження 28.07.2015 і тут же ж, в цей день, прийняв кінцеве рішення по справі. Тобто, ніякого з’ясування питань спору у письмовому провадженні не було.

Чому? А тому що поспішали у відпустку. Зокрема, головуючий Нечитайло так і казав, що до серпня потрібно справу вирішити. Звісно, коли «чекає море і Канари», то навіщо тут  заради якогось громадянина довго затримуватися.

Наголошую, що позивач після того, як йому надали 15 хвилин (в знущання) для підготовки заяви про відвід, зрозумів що від цього упередженого суду чекати нічого. Не від колегії лише, від всієї палати ВАС України що розглядає позови до Президента.

А суд, не будь дурнем, просто використав це як можливість відмовити у позові та по скоріше закінчити розгляд справи.

 

Д) СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ВСНОВКІВ СУДУ, ОДИН З ЯКИХ СПРОСТОВУЄ ІНШИЙ

 

Вся мотивація і аргументація оскаржуваної постанови будується на помилковому переконанні в тому, що повноваження визначені Конституцією є правом, а не обов’язком Президента. Що вони є дискреційними. Проте, в самому останньому абзаці, перед «постановив» зазначено, що «суд приходить до висновку про відсутність порушень прав та законних інтересів Кізіми Ігоря Віталійовича, оскільки Президент України не наділений повноваженнями, для вирішення питань про які просив позивач у позовній заяві».

Отже, суд одночасно дійшов двох суперечливих висновків, кожен з яких спростовує інший:

1)     Про дискреційність повноважень Президента України щодо кола тих питань, що просить позивач;

2)     Про відсутність повноважень Президента України щодо кола тих питань, що просить позивач.

Дуже дивно, як для п’яти суддів Вищого суду в Україні.

Враховуючи вказане та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду прав людини, ст.ст. 7, 171-1, 159, 165, 235-239-1 КАС України

 

ПРОШУ:

 

- перегляд постанови провести відкрито, публічно, із забезпеченням доступу до залу судових засідань засобів масової інформації, вільних слухачів (громадськість), позивача та представників відповідача та третьої особи;

- скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року у справі  № П/800/179/15 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

 

Додатки:

-        Оригінал квитанції про сплату судового збору;

-        Копія постанови ВАС України від 28.07.2015 року № П/800/179/15;

-        Клопотання про відновлення строку на подачу заяви про перегляд постанови ВАС України;

-        Примірники цієї заяви з доданими документами для відповідача.

       

                       13.08.2015 року                                                         Кізіма Ігор Віталійович

 

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×