Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


Четверг, 01 Октябрь 2015 15:23

Позов про зобовязати Київську міську виборчу комісію зареєструвати Кізіма Ігоря Віталійовича та Федоренка Сергія Олеговича кандидатами на посаду міського голови м. Києва на місцевих виборах 2015 року

Оцените материал
(1 Голосовать)

Окружний адміністративний суд міста Києва

 Позивач-1:
Кізіма Ігор Віталійович

Позивач-2:
Федоренко Сергій Олегович

Відповідач:
Київська міська виборча комісія
01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36
інші засоби зв’язку невідомі

 

Позовна заява

Згідно ст. 116 КАС України та з метою економію процесуального ресурсу суду, а також беручи до уваги спільну підставу для оскарження рішення одного й того ж самого відповідача цей позов пред’являється двома позивача. Тому просимо суд розглянути цей позов в одному судовому засіданні за участі двох позивачів та відповідача – Київської міської виборчої комісії.

Постановами № 52 та № 53 від 28.09.2015 року відповідач відмовив у реєстрації позивача-1 та позивача-2 як кандидатів на посаду міського голови м. Києва на місцевих виборах 2015 року через те, що ми не сплатили грошової застави, посилаючись на ст. 44 ЗУ «Про місцеві вибори», яка вимагає сплату грошової застави, до того ж, у надзвичайно великому розмірі, що є протиправним і такою вимогою, що порушує міжнародні норми права та норми Конституції України, права і свободи позивачів як громадян України.

Право обирати і бути обраними стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто носить владоутворуючий характер. Всі громадяни мають рівні права і свободи та не можуть бути обмежені у своїх правах, тому таке положення (щодо грошової застави), що передбачене у законі є не тільки незаконним, воно є ще й неправомірним - ним порушується рівність прав учасників виборчого процесу, яка закріплена Конституцією України.

Воно неправомірне з двох підстав:

Наявність самого факту грошової застави;

Невиправдано високий розмір такої застави порівняно з доходами громадян України.

Конституційний Суд України вважає за необхідне зазначити, що, як показує світовий досвід, розмір грошової застави встановлюється залежно від майнової спроможності переважної більшості населення країни. Порушення цієї вимоги може суттєво обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансове малозабезпечених партій (блоків) та кандидатів у депутати. Проте визначення соціальне орієнтованого розміру грошової застави є питанням політичної доцільності і не належить до компетенції Конституційного Суду України.

А відтак, застава у розмірі більш, ніж 100 тисяч гривен, чи є хоча б мінімально наближеною до майнової спроможності переважної більшості населення України? Очевидно, що ні. А відтак, закон, що вимагає сплати застави та ще й в такому розмірі є протиправним, оскільки порушує рівність громадян.

Абсурдною є думка Конституційного Суду України про те, що грошова застава не може розглядатися як майновий ценз, тому що вони мають різну правову природу. До того ж, слід вказати, що на момент прийняття рішення Конституційним судом рівень грошової застави для участі у виборах був більш-менш підйомним для громадянина України.

До того ж, Конституційний суд своїм рішенням від 30 січня 2002 року (Справа N 1-18/2002 N 2-рп/2002) не сказав, що застава законна та конституційна. Він навіть вказав, що розмір її має відповідати рівню майнової спроможності населення. Сотня тисяч гривен в якості застави за право висувати свою кандидатуру на міського голову – це що відповідає рівню майнової спроможності більшості населення України? Ні. Значить, це порушення прав громадян.

Позиція яку зайняв Конституційного Суд є спірною через декілька причин. Коли виносилось це рішення чинним був Закон «Про вибори народних депутатів України» у попередній редакції, у якому розмір грошової застави розмежовувався. Так, для політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, застава складала - 255 тис. гривень. Кандидат у депутати по одномандатному виборчому окрузі, змушений був сплатити грошову заставу у розмірі - 1020 гривень. Громадянин із середньою заробітною платнею міг без особливих труднощів внести заставу 1020 гривень та реалізувати своє пасивне виборче право. Коли Конституційний Суд виніс своє рішення діяв Закон України «Про вибори Президента України» у якому про грошову заставу не було зазначено. У редакції вказаного вище Закону від 2004 року закріплено положення згідно якого, грошова застава вноситься партією (блоком), котра висунула свого кандидата на пост Президента України, чи самим кандидатом в розмірі - 500 тисяч гривень. Встановлений законом такий розмір застави сміло можна розглядати як майновий ценз, адже аналізуючи положення закону помітно, що законодавець ніяк не розмежовує розмір застави у залежності із суб’єктом котрий висувається на пост Президента.

Застава, що вноситься партією, за свого кандидата на пост Президента є цілком прийнятною, через те, що фінансування партій здійснюється кількома джерелами, включно з державним фінансуванням. Коли кандидат самовисувається на пост Президента України досить сумнівним є те, що пересічний громадянин зможе самостійно внести виборчу заставу у розмірі 500 тисяч гривень, враховуючи середню та мінімальну заробітню плату в Україні.

Через це пасивним виборчим правом не можуть скористатися більшість громадян України, це обмежує їх пасивне виборче право не тільки за майновою, а ще й за соціальною ознакою.  Грошова застава на виборах Президента України у вигляді в якому вона зараз існує є не умовою реєстрації кандидата, а майновим цензом, дія якого є грубим порушенням пасивного виборчого права громадян України.

Слід також зауважити суду, що в порядку місцевої ініціативи ми звернулися до Київради ще в травні цього року (вх.№ ОП/КО-8138 від 20.05.2015 року).

Пропозиція місцевої ініціативи стосується звернення Київської міської ради до Верховної Ради України щодо необхідності повернення у комунальну власність містозабезпечуючих підприємств (Київенерго, Київводоканал, Дарницька ТЕЦ, Київгаз і т.п.) та пропозиція звернутися в суд від імені територіальної громади з вимогою скасувати незаконні рішення щодо протиправного відчуження містозабезпечуючих комунальних підприємств (Київенерго, Київводоканал, Дарницька ТЕЦ, Київгаз і т.п.), а також вжити заходів, у межах законних повноважень, щодо перевірки обґрунтованості тарифів у житлово-комунальному господарстві, вжити заходів щодо належного виконання монополістами законодавства при повірці лічильників.

Згідно ст. 4 Статуту територіальної громади м. Києва - місцева ініціатива - це одна з форм безпосередньої участі громади в управлінні життям міста. Згідно законодавства місцева ініціатива обов’язково має бути розглянута на пленарному засіданні сесії Київської міської ради

Не зважаючи на це,  нам (позивачам по справі) чиняться перешкоди Київрадою та міським головою Кличком у її розгляді.

Тобто, маємо ситуацію за якою, ми (позивачі) як громадяни України позбавлені можливості приймати участь в управлінні державними справами (справами життя міста) як за допомогою прямої демократії (місцева ініціатива), так і за допомогою представницької демократії шляхом використання свого пасивного виборчого права.

Зокрема, Кізіма І.В. (позивач-1) у автобіографії, яку подавав разом з іншими документами комісії, вказував; «На даний час займаємося з іншими учасниками громадської організації «Суспільний договір» поверненням у комунальну власність містозабезпечуючих стратегічних підприємств, зокрема «Київенерго», «Київгаз», «Київводоканал». Вважаю, що ці підприємства мають перебувати у власності міста і згідно Конституції України, і згідно здорового глузду. Громада не має бути ні в кого на гачку і отримувати послуги цих підприємств по собівартості.

Наші звернення в порядку місцевої ініціативи до Київради, до міського голови Кличка В., результату не дали. Тобто, ці особи узурпували владу громади, оскільки місцева ініціатива – це одна із форм безпосередньої участі громади в управлінні своїми справами.

Оскільки у формі безпосередньої демократії вплинути на прийняття вірного управлінського для громади рішення виявилося неможливим, я маю намір досягти зазначеної мети в якості київського міського голови.»

Згідно ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; b) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;
с) допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби.


Також згідно ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

А відтак, з всього сказаного, робимо висновок, що громадяни – позивачі по справі, позбавлені права на управління державними справами. Хоча як стаття Конституції, так і ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права гарантує це право. І головною перепоною цьому є грошова застава як майновий ценз, що дискримінує громадян-позивачів як за майновою, так і за соціальною ознакою.

Попри те, що згідно ст. 1 протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Загальна заборона дискримінації)  1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших  переконань,  національного  чи  соціального  походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не  може бути дискримінований будь-яким органом державної  влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Окрім того, згідно поданих позивачами декларацій, майновий стан останніх залишає бажати кращого.

Враховуючи вказане та керуючись Конституцією України, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, КАС України

ПРОСИМО:

 

- визнати протиправними постанови Київської міської виборчої комісії № 52 та № 53 від 28.09.2015 року;

- зобов’язати Київську міську виборчу комісію зареєструвати Кізіма Ігоря Віталійовича та Федоренка Сергія Олеговича кандидатами на посаду міського голови м. Києва на місцевих виборах 2015 року.

 

Додатки: копія постанови № 52 від 28.09.2015 року, копія постанови № 53 від 28.09.2015 року, примірник позовної заяви та доданих документів для відповідача.

 

 

01.10.2015                                                               Кізіма Ігор Віталійович

 

 

01.10.2015                                                              Федоренко Сергій Олегович 



Последнее изменение Четверг, 01 Октябрь 2015 15:31

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×