Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %09 %876 %2017 %20:%Июнь

Про стягнення коштів в господарському суді

Оцените материал
(2 голосов)
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 524  616,78 грн.
ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  910/25470/1308.04.14

За позовомДержавного підприємства «Завод 410 ЦА» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві Ей Груп» Про стягнення 524  616,78 грн.                    

                                                                                       Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача             Демський А.Л., представник за довіреністю;

Від відповідача                 Власенко В.В., представник за довіреністю.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

Свої позовні вимоги Про стягнення коштів в господарському суді позивач обґрунтовує тим, що відповідач за договором купівлі-продажу нерухомого майна придбав спортивний комплекс, розташований за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 80, а земельну ділянку не переоформив на себе, внаслідок чого позивач був змушений сплачувати земельний податок за період з 01.10.2010р. до 31.12.2013р в сумі 521  616,78 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог у позові Про стягнення коштів в господарському суді, оскільки у січні та лютому 2014 року, позивачем було сплачено ще 26  903,42 грн. земельного податку. Отже, станом на 03.03.2014р. позивачу завдано матеріальної шкоди на загальну суму 551  520,20 грн.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, отже відповідно до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Відповідач проти позову Про стягнення коштів в господарському суді заперечив, з наступних підстав:

- позивачем неправильно обраний спосіб захисту його прав та інтересів, в порушення вимог ч. 2 ст. 1 ГПК України;

- відповідач не є юридичною особою у якій може виникнути право постійно користування землею, відповідно, відповідач не є суб'єктом сплати податку на землю за використання земельною ділянки на підставі постійного користування;

- відповідно до п. 287.1 ст. 287, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, а також виходячи із системного аналізу діючого законодавства саме позивач, як платник податку на землю, що належить йому на праві постійного користування, здійснив самостійне обчислення суми земельного податку відповідно до грошової оцінки земельної ділянки. Позивачем не надано належного та допустимого доказу правильності розрахунків позивача і відповідного обґрунтування розміру позовних вимог;

- здійснивши відчуження нерухомого майна позивач мав можливість припинити своє право постійного користування земельною ділянкою, та у зв'язку з цим уникнути зазначених у позові витрат на оплату за землю;

- саме з вини (бездіяльності) позивача відповідач не мав можливості переоформити права на спірну земельну ділянку;

- витрати позивача у зв'язку із сплатою земельного податку не є матеріальною шкодою, причинно-наслідковий зв'язок між податковими витратами позивача та придбанням відповідачем у власність спортивного комплексу відсутній. Договором та законодавством України не встановлений граничний термін вжиття заходів щодо оформлення (переоформлення) земельної ділянки, у зв'язку із цим відповідачем не порушені права позивача;

- строк виконання зобов'язань для відповідача не настав, оскільки позивачем не пред'явлено вимоги до боржника відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідач, відповідно до ст. 257 ЦК України просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення суми, яка була сплачена позивачем у 2010 році.

За клопотанням сторін строк розгляд справи було продовжено, відповідно до ст. 69 ГПК України.

Розгляд справи Про стягнення коштів в господарському суді неодноразово відкладався.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

 

ВСТАНОВИВ:

8 травня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ві Ей Груп" (надалі - Покупець) та Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» (надалі - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна Спортивного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 80. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за №433. Відчуження вказаного нерухомого майна відбулося шляхом проведення аукціону відповідно до встановленого   чинним   законодавством   порядку   з урахуванням згоди Фонду державного майна України (погодження № 10-24-19230 від 03.12.2007р.), Міністерства промислової політики України (наказ №678 від 04.12.2007р.), та за погодженням з Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту (№ 1/11277 від 15.11.2007р.).

Відповідно до п. 1.4 Договору земельна ділянка яка розташована під Об'єктом, на момент укладання цього договору знаходиться у постійному користуванні Продавця на підставі Державного акту на право постійного користування землею виданого Продавцю, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №1244 від 17 червня 1998 року. Питання користування земельною ділянкою, на якій розташований Об'єкт вирішується Покупцем в установленому законодавством порядку. Розмір земельної ділянки 2,5459 га.

29.09.2010р. Позивач актом прийому-передачі передав Відповідачу Спортивний комплекс, за адресою Повітрофлотський проспект, 80 у м. Києві, відповідно до умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.05.2008р.

Право на постійне користування землею, площею 2,5459 га., належить позивачу, що підтверджується копією державного акту на право постійного користування землею І-КВ N 003946 від 08.10.1998р., відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.06.1998р. №1244.

06.06.2012р. позивачем відповідачу було направлено претензію №48-2154 про наявність заборгованості за період ІV квартал 2010р. по І квартал 2012р. (включно) на суму 242 130,78 грн., проте відповідачем не вчинені дії щодо погашення наявної заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом №48-225 від 24.01.2011р. звертався до начальника головного управління земельних ресурсів, Київської міської ради та до голови Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням скасувати у встановлений законом порядок акт постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 72481006), що розташована за адресою: м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 80 (стадіон). Крім того, позивач просив переоформити та закріпити за новим власником ТОВ «Ві Ей Груп» земельну ділянку, що розташована за адресою: м Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 80 (стадіон).

У листі №48-224 від 24.01.2011р. позивач звернувся до начальника СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків з проханням повернути зайво сплачений земельний податок за період з 29.09.2010р. до 31.12.2010р., зобов'язати нового власника (відповідача) сплатити податок на землю за період з 29.09.2010р. до 31.12.2010р.  

Листом №48-514 від 15.02.2011р. позивач вдруге звернувся до голови Київської міської державної адміністрації та до Київського міського управління земельних ресурсів з проханням скасувати акт постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою, зобов'язати відповідача оформити право користування з підстав набуття права власності на споруди спортивного комплексу.

Також, судом встановлено, що листом №48-3079 від 25.11.2010р. Позивач звертався до Київської міської ради та Київського міського управління земельних ресурсів з проханням скасувати акт постійного користування землею та переоформити та закріпити за Відповідачем для сплати податку на землю.

27.12.2010р. Головне Управління земельних ресурсів повідомило Позивача листом №03-16/36239 про те, що зазначена інформація буде врахована при оформлені права користування земельною ділянкою за Відповідачем.

Листом №48-4232 від 30.12.2010р. позивач звертався до голови Солом'янської районної адміністрації, СДГП у м. Києві по роботі з великими платниками податків та до Відповідача, з проханням повернути позивачу раніше сплачений земельний податок та переоформити право постійного користування земельною ділянкою на нового власника спорткомплексу.

У відповіді Головного управління земельних ресурсів від 02.03.2011р., №03-16/5754 повідомляється, що відповідач не звертався із клопотанням встановленої форми до приймальні Київської міської ради з земельних питань щодо оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Також, судом встановлено, у листі-відповіді від 06.09.2013р. №057029-19334 Департамент земельних ресурсів повернув відповідачу клопотання №К-21741 (про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою) на доопрацювання.

Відповідно до абзацу 2 п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Судом у справі Про стягнення коштів в господарському суді встановлено, що позивачем визначений спірний період з 01.10.2010р. до 01.02.2014р., отже суд приймає до уваги те, що вказані правовідносини є триваючими у часі, відтак суд застосовує до спірних правовідносин законодавство, що діяло протягом періоду користування земельною ділянкою, яке в  свою чергу змінювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, що діяла станом на момент переходу права власності на майновий комплекс) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Разом з тим, станом на час розгляду справи, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України (в редакції станом на час укладення договору купівлі-продажу) якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Умовами договору визначений розмір земельної ділянки, а саме п. 1.4 Договору передбачено, що розмір земельної ділянки 2,5459 га.

Згідно зі статтею 377 ЦК України (в редакції, що діяла станом на час укладення договору від 08.05.2008р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Чинна редакція ст. 377 ЦК України передбачає, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗК України (в редакцій станом на час укладення договору та редакція, що діяла станом на час відмови позивача від права користування земельною ділянкою) підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є зокрема набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Матеріали справи містять відомості щодо відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується листами №48-4232 від 31.12.2010р., №48-3079 від 25.11.2010р., №48-225 від 24.01.2011р., №48-514 від 15.02.2011р.

Статтею 142 ЗК України (в редакції чинній станом на час укладення договору та звернення позивача до відповідних органів та відповідача про припинення права користування земельною ділянкою) передбачено порядок добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. З цієї статті припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою власника земельної ділянки.

Частиною 4 цієї статті передбачено що власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка до її продажу відповідачу належала позивачу на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від І-КВ №003946 (акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №72-4-00017).

Як було встановлено позивач, неодноразово відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до листів, які містяться в матеріалах справи: №48-4232 від 31.12.2010р., №48-3079 від 25.11.2010р., №48-225 від 24.01.2011р., №48-514 від 15.02.2011р.

Отже, на думку суду позивачем здійснено всі необхідні дії для припинення свого права користування земельною ділянкою. Однак відповідач не реалізував надане йому право з метою оформлення права постійного користування відповідної земельної ділянки.

Як вже було зазначено вище обов'язок по оформленню права користування земельною ділянкою при її відчуженні будівлі законодавством покладається на набувача будівлі, а не на відчужувача.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про плату за землю" (що діяв до 01.01.2011р.) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Закон України «Про плату за землю» діяв до 01.01.2011р., з 01.01.2011р. набув чинності Податковий кодекс України.

Згідно п.п. 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України визначається, що плата за землю відноситься до загальнодержавних податків та справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, в свою чергу орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності також є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, відповідно, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а орендної плати - орендарі земельних ділянок.

Відповідно до п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі вносять плату за землю зі дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у випадку припинення права власності чи права користування земельною ділянкою плата за землю вноситься за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.

При цьому, за приписами п. 287.6., п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України визначається, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що безпосередньо кореспондується із положеннями ч. 2 ст. 120 та ст. 141 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтями 269, 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином з моменту коли відповідач набув право власності на спортивний комплекс, він набув статусу фактичного землекористувача щодо земельної ділянки площею 2,5459 кв.м., розташованої за адресою Повітрофлотський проспект, 80, у м. Києві.

А як вже зазначалось вище, до відповідача згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України разом з придбаною по договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.05.2008р. будівлею перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована з моменту передання йому цієї будівлі по акту прийому-передачі від 29.09.2010р.

Отже відповідач є платником земельного податку на спірну земельну ділянку з 29.09.2010р. - дати передачі йому будівлі по договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.09.2010р.

Відповідно до п. 2.10 пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень". Таке оформлення здійснюється з урахуванням законодавчих приписів, зазначених в абзацах другому - п'ятому підпункту 2.12 пункту 2 цієї постанови, і положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку".

Однак за період з 29.09.2010р. - дати передачі відповідачу будівлі по договору купівлі-продажу, до 31.01.2014р. земельний податок сплачував позивач, що підтверджується платіжними дорученнями за період з 2010р. - 2014р., податковими деклараціями з плати за землю за 2010р., 2011р., 2012р., 2013р., 2014р., належним чином завіреними банківськими виписками, які долучені судом до матеріалів справи.  

Отже наявність шкоди (її розмір) підтверджується матеріалами справи. Також через не оформлення відповідачем права користування на спірну земельну ділянку позивач не був вилучений з Державного земельного кадастру як користувач цієї ділянки, а тому відповідно до вимог Закону України "Про плату за землю" Податкового кодексу України сплачував земельний податок на неї.

Оскільки відповідач не довів відсутність своєї вини в неподанні ним необхідних документів для оформлення зазначеного права, а натомість позивачем виконані усі дії, які вимагались чинним законодавство від останнього щодо припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою і виною відповідача.

Заперечення відповідача викладені у відзиві та додаткових поясненнях судом не беруться до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства України.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо пред'явлених позовних вимог про стягнення суми, що була сплачена позивачем у 2010 році.

Судом встановлено, що фактично позов надійшов до Господарського суду міста Києва 27.12.2013р. р., тобто з пропуском встановленого законодавством 3-річного строку позовної давності, щодо вимог заявлених позивачем про стягнення суми боргу за період з 01.10.2010р. до 27.12.2010р.

Будь-які докази наявності підстав для зупинення перебігу або переривання строку позовної давності (ст. ст. 263, 264 ЦК України) у справі відсутні. Клопотання про визнання причини пропуску позовною давності поважною позивачем не заявлялося, доказів наявності таких причин він не надав.

Посилання позивача на те, що позовна давність має розпочинатись від дня складання акту ревізій фінансово-господарської діяльності ДП «Завод 410ЦА», оскільки останнім встановлено факт нанесення матеріальної шкоди позивачу, судом визнається необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач з моменту передання по акту прийому-передачі від 29.09.2010р. нерухомого майна став фактичним користувачем земельної ділянки та платником земельного податку на спірну земельну ділянку, проте у зв'язку із неоформленням вказаної земельної ділянки на себе, позивач був змушений сплачувати земельний податок.

Отже, позивачем було відомо про порушення свого права з моменту першої сплати податку на землю після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно (тобто з 01.10.2010р.), про що також позивачем зазначено у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене, у задоволенні позову про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 40  355,14 грн. за період з 01.10.2010р. до 31.12.2010р., слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 511  165,06 грн. (551  520,20 грн. - 40  355,14 грн.).

          Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

Позов Про стягнення коштів в господарському суді задовольнити частково.

Стягнути кошти  з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві Ей Груп» (04073, м. Київ, вул. Сирецька. 27-а, Код: 34716681) на користь Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 94, Код: 01128297) матеріальну шкоду у розмірі 511  165 (п'ятсот одинадцять тисяч сто шістдесят п'ять) грн. 06 коп. 10  223 (десять тисяч двісті двадцять три) грн. 30 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті в задоволенні позову Про стягнення коштів в господарському суді відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

 

Повне рішення складено: 18.04.2014р.

 

Суддя                                                                                                 І.І.Борисенко

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×