Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %30 %679 %2015 %15:%Июнь

Президент ліквідує Конституційну комісію. Зміни до Конституції та децентралізація відміняється

Оцените материал
(19 голосов)
Президент ликвидирует Конституционную комиссию и остановит конституционный процесс, если граждане Украины, какие совместно являются Украинским народом, смогут подать заявления о вступлении в дело на стороне истца.

 

Вищий адміністративний суд України

01029, місто Київ, вул. Московська, 8,

корпус 5

 

 позивач

громадянин України

Кізіма Ігор Віталійович

02090, м. Київ, вул. Празька, 3

096-545-40-33

e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

 

    відповідач

Президент України

Порошенко Петро Олексійович

01220, м. Київ, вул. Банкова, 11

інші засоби зв’язку невідомі

 

 

Позовна заява

 

На мою заяву-претензію від 19.05.2015 року, в якій я просив Президента вчинити всі можливі дії в межах повноважень, наданих Конституцією України, щоби унеможливити внесення змін до розділів І, ІІ, XI ст. 69, ч. 1 ст. 95 Конституції України, зокрема (проте не виключно) через право вето, роботу в конституційній комісії тощо, мною отримано лист-відповідь від 17.06.15 № 45-01/305 в якій мене повідомлено, що моя заява передана членам Конституційної комісії для опрацювання.

Отож, оскільки через звернення громадянина до Президента України мені не достукатися (і не висловити саме безпосередньо йому своє бачення змін до Конституції і отримане саме ним підписану відповідь та їх доречності взагалі), а тому я вирішив достукатися до нього як до відповідача по справі, у відповідності до ст. 55 Конституції України, в адміністративному процесі, так як це й надає можливість зробити КАС України.


Порушення прав, свобод і інтересів безпосередньо саме позивача

Документ (зміни до Конституції), від якого залежить якою буде Україна, розробляється не публічно, з залученням вкрай обмеженого кола осіб.

Особисто я, як і більшість громадян держави, дізнаюся фрагментарно про деякі напрацювання Конституційної комісії з засобів масової інформації. Проте, проект змін до Основного закону вже має у своєму розпорядженні Венеціанська комісія і Президент. Але не громадяни України, яким жити за цим документом.

Отже, закритість, майже інтимність конституційного процесу насторожує мене неабияк і порушує мої права як одного громадянина з всього Українського народу на участь в обговоренні змін до Конституції України і взагалі про доречність таких.

Я, в цей важкий для себе і держави час, коли мене лихоманять високими тарифами, підняттям курсу долара, цінами на продукти харчування та ліки, високими цінами на проїзд у транспорті, АТО на сході країни, систематичними оголошеннями про мінування публічних місць у Києві; коли життя погіршилося настільки, що весь час позивач, як і решта громадян, приділяє пошукам заробітку на кусок хліба; саме в цей час важко зосередитися і спокійно розсудливо обдумати зміни, які пропонує нам Президент та Конституційна комісія та аргументовано висловитися щодо них.До того ж, коли про ці зміни фрагментарно дізнаєшся лише із засобів масової інформації, які, до того ж, подають цю інформацію під таким кутом, як вигідно їх власникам – олігархам – ворогам Українського народу.

 

Чим порушує мої права саме відповідач і чому саме відповідач має вчинити дії

Саме відповідач - Президент України, згідно ст. 102 Конституції України, зобов’язаний вчинити дії щоби перешкодити внесенню до Конституції протиправних змін про які йде мова в цьому позові, а також забезпечити відкритість конституційного процесу, участь в ньому Українського народу, і мою участь, як одного з Українського народу – громадянина України, використовуючи при цьому всі повноваження, передбачені Конституцією України, зокрема, розробити та подати до Верховної Ради України відповідний законопроект та підтримувати його проходження.

Саме конкретно відповідач є зобов’язаним відновити порушене право ще й тому, що лише він має відповідні важелі впливу та повноваження, встановлені Конституцією України.

Ніхто, окрім відповідача – Президента України – не уповноважений бути гарантом прав людини і громадянина, Конституції України, а тому зазначені позовні вимоги скеровані саме до нього.

І, напроти, не вчинення до цього часу відповідних дій саме відповідачем є загрозою гідному існуванню, добробуту Українського народу, позивачу по справі, так як відповідач легковажачи до небезпеки внесення протиправних змін до Конституції України, всенародним обговоренням таких, порушує і не виконує Конституцію України.

 

Обґрунтування позовних вимог:

 

1) визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу незабезпечення всенародного обговорення змін до Конституції України та відкритості, гласності конституційного процесу

 

У Президента України, який зайняв свою посаду після Революції гідності було доволі часу для того, щоби хоча би окреслити своє програму, задекларувати перед Українським народом свої наміри щодо відновлення конституційного ладу в Україні, щоби перед усім для всіх була Конституція України як Основний закон, а вже потім як засіб досягнення свого приватного інтересу.

Проте, такого не сталося, в супереч тому, що Президент України є гарантом Конституції (ст.ст. 102-106 Конституції України) та має відповідні важелі щоби впливати на суспільні процеси.

Саме невжиття Президентом дій щодо реалізації положень Конституції України, що стосуються прав громадян і територіальних громад і є протиправною бездіяльністю. Оскільки через підняття тарифів, інфляції гривні, високі ціни на продукти життєзабезпечення я, позивач по справі, як і решта громадян України, зубожів і продовжую зубожіння.

Президент нічого не зробив щоби зменшити апетити олігархів, обмежити монополії, які можуть і надалі розкрадати Україну, обкрадати Український народ, обкрадати позивача по справі через курс долара, інфляцію, тарифи, ціни на продукти та медикаменти тощо.

А тому він не виконав свого конституційного обов’язку, встановленого ст. 102 Конституції України.

Також, я дізнався з офіційного сайту Асоціації міст України, що Робоча група з питань децентралізації, що створена у складі Конституційної комісії, готує узгоджений текст законопроекту про внесення змін до Конституції, що стосується питань місцевого самоврядування. Узгоджений текст законопроекту планується внести на розгляд Президента України. Зазначену інформацію підтвердив також «5 канал» та «1+1».

Під керівництвом нинішнього Голови Конституційної комісії, Володимира Гройсмана, Мінрегіонбуд розробив Проект змін до Конституції України (щодо організації державної влади і децентралізації) та Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.

Згаданий проект змін руйнує народовладдя в Україні через знищення її основної ланки – територіальної громади. Оскільки територіальна громада – суб’єкт права та суб’єкт права комунальної власності – перетворюється на громаду як адміністративно-територіальну одиницю, населений пункт. Тоді як власність на комунальне майно переходить до місцевих рад. Зазначене положення суперечить правовим принципам народовладдя та світовому, зокрема, Європейському досвіду.  Майже у всіх Конституціях європейських країн аналоги нашим територіальним громадам – суб’єкти права, власники та юридичні особи публічного права. Отже, при всій декларованій європейськості і європейського вектору зазначені зміни не мають нічого спільного з основами європейського права.

 У діючій Конституції власниками і розпорядниками національного багатства на місцях є територіальні громади. Стаття 143 діючої Конституції України проголошує: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів» тощо. За проектом змін до Конституції це викреслюється і пишеться: «Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи вирішують питання місцевого самоврядування, віднесені законом до їх компетенції». Отже, громадяни позбавляються конституційного права безпосередньо впливати на важливі для себе рішення.

Знову ж таки, за проектом, поставлено знак рівності між поняттями «громада» і «населений пункт». Таким чином, в Україні ліквідовується народовладдя, якого досі немає в реалії, але яке ми ще можемо встановити конституційним шляхом, тобто виконавши Конституцію (відновити Конституційний лад щодо прав територіальних громад).

Якщо ж будуть затверджені згадані  зміни, громадяни України позбавляться шансу стати власниками свого національного багатства, комунальної, тобто спільної, власності — землі, лісів, водойм, будівель тощо. Натомість розпорядниками майна, а фактично «власниками України», стануть депутати рад і чиновники разом з їхніми спонсорами — олігархами.

У країнах ЄС територіальні громади мають статус юридичної особи публічного права, суб’єкта права. Такою є і вимога Цивільного кодексу України. Натомість тепер, за зразком російської Конституції, пропонується усунути взагалі право громади на безпосереднє управління. В Україні насправді один з найкращих варіантів законодавства щодо місцевого самоврядування у цілій Європі. Що стосується місцевого самоврядування, народовладдя, Конституцію змінювати протиправно. Конституція України в цьому плані не поступається ні швейцарському, ні французькому, ні німецькому зразкові.

Конституцію не потрібно змінювати щодо народовладдя та місцевого самоврядування. Необхідно лише наповнити Конституцію України реальним змістом, існуючим на сьогодні, правом власності й контролю, правом безпосередньої участі в процесах управління державою, регіоном — з боку територіальних громад.

Отже, заявлена децентралізація — це лише перетасування карт у грі з незаконного привласнення майна територіальних громад, національного багатства України.

 

2) зобов’язати Президента України ліквідувати Конституційну комісію та не утворювати аналогічної під час дії в Україні особливого періоду

 

30 січня 2015 року Президент України прийняв рішення (оформлене Указом № 40/2015) «Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році». Дане рішення приймалося з метою забезпечення переведення національної економіки на функціонування в умовах особливого періоду, мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань України.

З цього Указу вбачається, що в Україні на даний час діє особливий період, проводиться часткова мобілізація, існує загроза територіальної цілісності. Згідно ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Указу Президента від 3 березня 2015 року № 119/2015 «Про Конституційну комісію» її утворено з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України із залученням до цієї роботи представників різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, сприяння досягненню громадського та політичного консенсусу щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні.

Враховуючи те, що в Україні діє особливий період і існує загроза територіальної цілісності є неможливим досягнення зазначеної мети у діяльності Конституційної комісії.

В таких умовах є недоречним напрацьовувати зміни до Конституції України, оскільки суспільна увага, увага позивача, при фактичному стані війни, буде і є, недостатньо прикута до конституційного процесу. А відтак виконати завдання по обговоренню та напрацюванню даних змін Конституційна комісія якісно не зможе.  

При цьому, судячи з пропонованих змін, ті хто пропонує зміни до Конституції частенько зазіхають на право позивача на встановлений Конституцією лад та устрій, на перетворення демократичної України в авторитарну по суті державу.

Робиться це в надії на те, що суспільство, громадяни, увага яких прикута до подій на Сході України не нададуть особливого значення пропонованим змінам. Не говорячи вже про тих громадян, що знаходяться на територіях де проводиться АТО, а також на тих громадян, що зі зброєю в руках приймають участь в АТО.

Позивач переконаний, що саме для того, щоби мати можливість змінити Конституцію та порушити встановлений нею лад, в Україні не вводиться воєнний чи надзвичайний стан, оскільки ст. 157 Конституції України прямо передбачає, що Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Проте, в Україні офіційно визнаний особливий період – період коли ще не війна, проте вже й не мир.

А відтак робота Конституційної комісії у даний час позбавлена сенсу, оскільки не забезпечує досягнення поставленої для її роботи мети – спокійно, неквапливо та розсудливо всенародно обговорити зміни до Конституції.

До всього сказаного, неспокійний особливий період перешкоджає розважливо прийняти участь Українському народу в конституційному процесі через побоювання мобілізації. Багато молоді, яка б у мирний час висловилась би щодо змін до Конституції, не буде цього робити в цей час, щоби не привертати до себе зайвою уваги. Впевнений, на це й був розрахунок у зловмисників що хочуть переписати Конституцію під себе.

До того ж, Конституційна комісія створена без доступу народу до її роботи, з метою почути думки кожного. Зауважу, що такі технічні можливості є, оскільки можна влаштувати відкриті майданчики, відкриті мікрофони на центральних державних телеканалах, куди зміг би прийти кожен українець (або хоча б представник тієї чи іншої соціальної групи) і висловитися з приводу змін до Конституції.

Проте, про зазначену процедуру або на якусь аналогічну, і натяку немає в Указі Президента про створення конституційної комісії. А відтак діяльність Конституційної комісії протиправна.

Процес прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише після з'ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України. 

Тут наголошу на тому, що згідно ст. 5 Конституції України джерелом влади та носієм суверенітету є Український народ. А також на те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Конституційний лад України - це система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Зміст конституційного ладу наповнюється тими правовідносинами, які визначені і гарантовані Конституцією України. Зокрема, розділи І, III, XIII визначають основні засади конституційного ладу України.

Змінивши ст.ст. 5, 140-143 Конституції України та знищивши територіальну громаду як таку, зловмисники які пропонують подібні зміни знищать механізм безпосереднього (прямого народовладдя) як такий, оскільки саме через територіальну громаду як суб’єкт права, Український народ є власником природних ресурсів, національного багатства та безпосередньо здійснює владу завдяки формам безпосереднього волевиявлення. Окрім цього залишається лише референдум, закон про який до цього часу не може прийняти Верховна Рада України за того ж, потурання Президента України.

Вказане підтверджено Конституційним судом у рішенні від 5 жовтня 2005 року за N 6-рп/2005, в якому зокрема, йдеться про те, що "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні  належить  виключно  народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ  має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України  в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати  і  змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у  будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

В супереч вказаному, відповідач готовий радитися щодо змін Конституцію навіть з Венеційською комісією, проте не з Українським народом, не з позивачем по справі, який є одним з Українського народу, оскільки Український народ – це громадяни України всіх національностей.

 

3) зобов’язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Конституції України під час дії в Україні особливого періоду

 

Згідно повноважень, наданих Президенту України Конституцією він має право і зобов’язаний застосовувати вето, якщо закон в тій чи іншій мірі порушує права Українського народу, громадян України, позивача по справі.

Згідно ст. 94 Конституції України, Президент має право ветувати закон – повертати його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

 

4) зобов’язати Президента України розробити та подати до Верховної ради України законопроект, спрямований на відновлення в Україні конституційного ладу шляхом інституціоналізації територіальних громад як суб’єктів права та реалізації конституційного права народу на безпосереднє здійснення влади на загальнодержавному (референдум) та місцевому (референдуми, збори громадян за місцем проживання тощо) рівні

 

Інституціоналізація — процес визначення і закріплення правових норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби. Фіналом процесу інституціоналізації можна вважати створення і відповідно до норм і правил чіткої статусно-рольової структури, соціально схваленої більшістю учасників цього соціального процесу. Без інституціоналізації, без соціальних інститутів жодне сучасне суспільство існувати не може. Для прикладу, інституалізація територіальних громад на європейський манер – це надання їм статусу юридичних осіб.

Конституція України з часу її прийняття в 1996 році була визнана міжнародним співтовариством однією з найкращих у Європі і світі. З часу її прийняття вона вперто не виконувалася органами влади, які на даний момент, не мають бездоганної легітимності, оскільки створені ще до вступу Конституції України в законну силу.Після прийняття Конституції, ніяких фундаментальних змін в системі українського права не відбувалося, а органи влади не піддавалися реорганізації або легалізації, відповідно до норм прийнятої в 1996 році Конституції.Найперше, що повинно було бути зроблене за Конституцією - це інституалізація територіальних громад як повноправних дієздатних суб'єктів публічного права, представника суверена і джерела влади, а також власника національного багатства - Українського народу - на певній території (ст.ст. 5 , 13 , 14 , 140 - 143 Конституції України).

Оскільки сказаного зроблено не було, скрізь по Україні маємо ситуацію, при якій місцеві ради створені ще при Українській РСР, що суперечить Конституції. Згідно з Конституцією, місцеві ради повинні створюватися територіальними громадами, які по Європейській хартії місцевого самоврядування мають бути юридичними особами зі своїми статутами.  Але Конституція України не виконувалася не тільки щодо сказаного. Належним чином не реалізовувалися права громадян, які викладені в Розділі 2. Такі права як право на безкоштовне навчання і право на безкоштовну медицину, так і залишилися швидше бажаними, ніж реальними.

І весь час депутати, президенти і інші владні особи нам пояснювали, що для цього потрібно фінансування, якого немає. А тим часом у протиправний спосіб тривало розкрадання нашого національного багатства (Декларація про державний суверенітет, ст.ст. 13, 14 Конституції України), яке повинно працювати саме на соціальну сферу, добробут громадян.

Тепер же, бажання змінити Конституцію України аргументується необхідністю здійснити децентралізацію влади. І при цьому органи влади наполегливо приховують, що для децентралізації влади та передачі повноважень на місця необхідно лише виконати чинну Конституцію - починаючи з інституалізації територіальних громад як суб’єктів права – юридичних осіб, за Європейською хартією самоврядування.

Також наші «органи влади», які, створені не зовсім в конституційний спосіб, вірніше не створені в конституційний спосіб, мають бажання і далі діяти протиправно - змінити Конституцію, яка повністю відповідає вимогам сьогодення і європейським зразкам принаймні в частині що стосується децентралізації влади.

Щодо необхідності внесення змін до Конституції України може йти багато дискусій і пропозицій (доречних і не зовсім), проте видається дуже необдуманим змінювати Конституцію, так ні разу й не спробувавши її виконати, реалізувати на практиці.

А виконати було потрібно, зокрема (що стосується децентралізації):

1) забезпечити можливість народу реально, на практиці, брати безпосередню участь в управлінні державними справами;

2) забезпечити територіальні громади, як суб’єктів права, можливістю реально здійснювати свої правомочності безпосередньо (чи-то через  оформлення їх як юридичних осіб публічного права, за зразком Європи чи в інший спосіб, наприклад через удосконалення правового регулювання інститутів безпосередньої (прямої) демократії;

Зауважую, щоби реально провести децентралізацію в Україні – потрібно реалізувати на практиці вказані вище пункти.

Наразі ж, відбувається спроба Конституцію України підігнати під цілу низку протиправних законів, тобто узаконити вкрадене олігархами національне багатство, знищити пряме народовладдя, право власності народу на природні ресурси та національне багатство, через знищення територіальних громад як таких.

Президент України, згідно ст. 102 Конституції України, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, президент України зобов’язаний убезпечити Конституцію України від протиправних змін.

Також, згідно ст. 94 Конституції України, Президент має право ветувати закон – повертати його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Щодо дискреційності повноважень Президента вжити відповідних заходів чи його обов’язку, позивач виходить з наступного: бути гарантом Конституції, державного суверенітету, прав і свобод громадянина – є обов’язком Президента України, а не дискреційним повноваженням. З аналізу практики Європейського Суду слідує висновок, що застосування національного закону в конкретній юридичній ситуації (спорі) сприймається ним через призму меж дискреційних повноважень державних національних органів, які застосовували закон при вирішенні юридичного конфлікту, та безпосередньо відповідність вчинених дій по застосуванню закону в дискреційних межах. Загальні принципи щодо цього сформульовано в рішенні у справі „Фадєєва проти Росії” від  9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи „Баклі проти Сполученого Королівства”, зазначив, що: „Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку „необхідності” втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції”.

Індивідуальні та колективні права нерозривно пов'язані, хоча і різні за своєю природою. Проте як би не були різноманітні ці права, їх правомірність повинна незмінно проходити перевірку "людським виміром" - правами індивіда. Вимагаючи визнання колективних прав, суб’єкт  повинен виходити з того, що такі права є не сумою індивідуальних прав, а становлять якісно інший рівень їх захисту. Отже, я, як громадянин України, який має приналежність до суб’єкта колективних прав – Українського народу – маю повне право заявляти вимогу про якісний рівень захисту колективних прав – прав Українського народу на народовладдя та безпосереднє управління державними справами, а також на національне багатство.

 

Враховуючи вказане та керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Європейською хартією місцевого самоврядування, ст.ст. 3, 72, 104, 171-1 КАС України

 

ПРОШУ:

1) визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу незабезпечення всенародного обговорення змін до Конституції України та відкритості, гласності конституційного процесу;

2) зобов’язати Президента України ліквідувати Конституційну комісію та не утворювати аналогічної під час дії в Україні особливого періоду;

3) зобов’язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Конституції України під час дії в Україні особливого періоду;

4) зобов’язати Президента України розробити та подати до Верховної ради України законопроект, спрямований на відновлення в Україні конституційного ладу шляхом інституціоналізації територіальних громад як суб’єктів права та реалізації конституційного права народу на безпосереднє здійснення влади на загальнодержавному (референдум) та місцевому (референдуми, збори громадян за місцем проживання тощо) рівні;

5) обов’язок доказування покласти на відповідача, згідно ч. 2 ст. 72 КАС України у випадку його заперечення проти позову.

 

ДОДАТКИ:

  1. Копія листа від 17.06.15 № 45-01/305;
  2. Стаття з сайту Асоціації міст України;
  3. Проект змін до Конституції України (щодо організації державної влади і децентралізації);
  4. Копія паспорту позивача на підтвердження громадянства України;
  5. Оригінал квитанції про сплату судового збору;
  6. Примірник позову та доданих документів для відповідача.

 

               30.06.2015 року                                                             Кізіма Ігор Віталійович


Последнее изменение %PM, %30 %846 %2015 %19:%Июнь

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×